Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якщо все це було лише маскуванням під благопристойність, то таке маскування вийшло майже досконалим.
На книжкових полицях, розставлених по всьому будинкові — ненав'язливо, аби не виглядало, ніби хтось хоче тут похизуватися своїми знаннями, — нічого незвичайного Тоні Вуст не виявив.
Там було кілька видань класиків у шкіряних палітурках із золотим обрізом. Кілька пошарпаних романів. І ніякої відвертої порнографії. Ніякого надмірного насильства. Повне зібрання Вільгельма Буша. Весь Хемінгуей.
До фотоальбомів Маркус Бергер, як видно, мав особливу пристрасть. Та якихось специфічних критеріїв добору Тоні Вуст не помітив. Давні автомобілі. Рідкісні тварини. Барвисті мундири. Декоративні риби. Нью-йоркські вулиці й ряди будинків.
В одній із шухляд письмового столу Тоні знайшов купку листів. Він запхав їх до кишені, вирішивши переглянути згодом.
21
Він сидів у грецькому ресторані «Афіни». Пахло бульйоном, м'ясом та часником. Його тарілка поступово холола. Свою смажену картоплю він неуважливо присмачив суфле замість майонезу.
В одній руці він тримав виделку, у другій — листи, що їх узяв у помешканні Маркуса Бергера. Більшість із них були від Крісти Беккер. Наївні, мрійливі любовні листи. Вони мало чим відрізнялися від любовних листів, які він сам колись отримував від Елізабет. Ще до того, як вона зробила аборт.
Тоні із жалем подумав, що не зможе так само прочитати листи Маркуса Бергера до Крісти.
Потім його думки закружляли знову довкола Бориса Людлова, Тіттенкралле та версії фрау Беккер про шизофренію; згадав він також покійного Шіваса, а відтак і Гудрун Кох.
В уяві він бачив усе це як величезну картину-крутиголовку. Слід було знайти раціональний початок. Бо поки що він у цій історії просто копався; планомірного руху вперед практично не було.
Тоні згадав, як колись у відпустці з Марією складав картину-крутиголовку. Марія казала:
«Ти робиш усе геть неправильно. Ти просто береш частини й складаєш їх докупи. Так далеко не просунешся. Спочатку треба зробити краї, а тоді повільно рухатися до середини картини. Передусім потрібне обрамлення, і все піде набагато простіше, оскільки стає наочнішою різниця між небом і землею».
Тоні спробував застосувати цю пораду до свого розслідування. Але де тут краї?..
Він покликав офіціанта, заплатив за рахунком і подався назад на службу. Там він хотів прибрати все зайве зі свого письмового столу й розгорнути на ньому великий аркуш паперу. Кольоровими олівцями та фломастерами він збирався намалювати для кожного з учасників цієї історії поле, а тоді все поз'єднувати лініями. Лініями симпатій, осуду, ненависті, мотивації.
Треба було якомога краще розібратись у стосунках між людьми. Тільки так він міг вступити з ними у ближчий контакт. Та вже на саму згадку про службу в ньому зростало роздратування і від тріскучого кондиціонера, і від закіптюженої люльки Мюллера. Проте і вдома він, Тоні, не знайде спокійної обстановки, щоб попрацювати над планом. Він знав, що Гудрун заважатиме. Кафе чи ресторан для нього теж були не найкращим місцем — надто все там на видноті.
Вже у вестибюлі він почув крик Беккера:
— Я хочу знати, якому ідіотові я маю дякувати?!
На душі в Тоні Вуста стало зовсім гидко, але він відчинив двері своєї кімнати. Там стояв Франц Беккер, схилившись своїм велетенським тілом над столом Мюллера. Мюллер боязко втиснувся в крісло. Здавалося, Беккер ось-ось почне його бити.
— Присягаюсь, я тут ні до чого! Зовсім ні до чого! Я навіть не знаю, як на вас виходити… — белькотів Мюллер.
Тоні Вуст прокашлявся й спитав якомога невимушеніше:
— Дозвольте поцікавитись, що тут діється? У вас щось лихе на серці, пане Беккер? То ви, будь ласка, спершу сядьте.
— Хтось із вас вибовкав мою адресу! І ось я отримую листи з погрозами. Мене хочуть убити. Як ви тільки можете бути такими дилетантами!
Він простягнув Тоні Вустові зібгану записку. Незграбним почерком, як видно, лівою рукою, там було написано друкованими літерами:
«ТИ СПІЛЬНИК МАРКУСА БЕРГЕРА. ТОМУ ТИ ВМРЕШ».
— Я розумію ваше хвилювання, пане Беккер. Це вкрай нахабна погроза. Але чому ви вважаєте, що карна поліція має до цього якесь відношення?
Трохи заспокоївшись, Беккер відповів уже стриманіше:
— Це, безумовно, йде від когось із потерпілих. Можливо, від котроїсь із тих жінок, що їх Маркус начебто шантажував. А можливо, від чийогось батька, чоловіка, коханця, біс його знає! Моє ім'я в жодній газеті не згадували. Ніхто не міг знати про мою причетність до цієї справи. Я належу до зовсім іншого кола знайомих Маркуса Бергера. І ніхто з моїх родичів, певна річ, теж не замішаний у цій справі. Кому ви розповідали, що підозрюєте мене у співпраці із Маркусом Бергером?
«Гудрун, Боже мій, Гудрун! — наче струмом ударило Тоні Вуста. — Невже вона подзвонила своїм друзям і навела їх на Франца Беккера? Версія про те, що він і є спільник, походила від неї. Цілий день вона сиділа у мене в квартирі й, можливо, вирішила трохи побавитись телефоном…»
— Я можу лишити записку у себе? — спитав Тоні. — Само собою зрозуміло, ми будемо з'ясовувати цю історію.
— Атож, ви будете з'ясовувати цю історію. Тепер я задоволений, — просопів Франц Беккер. — Але цю записку мені прислали не поштою. У ній був камінь, що влетів у мою квартиру крізь вікно. Він міг мені й голову розчерепити. Що ви думаєте робити? Як ви збираєтесь мене захищати?
— Але ж вам поки що нічого не загрожує. Може, це лише застереження. Може, вас хочуть лише налякати. Ми ж не можемо тільки з цієї причини день і ніч охороняти ваш дім. Нам не стане людей забезпечувати охорону після кожного такого листа.
— Інакше кажучи, вам на все це начхати! І тільки коли мене прикінчать, як Маркуса, ви почнете
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.