Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Цікавий документ про мандрованого дяка — автобіографія Іллі Турчиновського, котрий залишив, як він пише, «життя і страждання своє на пам'ять дітям своїм, й онукам, і всім нащадкам»[146].
Турчиновський належав до заможної родини, батько його був березаньським сотником у Переяславському полку. Юнак рано навчився письма, граматці, часослова, псалтирі, та це його не задовольняло, й 1710 року, в п'ятнадцятилітньому віці, він, залишивши батьків, пішов «по школах волочитись». У ті часи це був поширений спосіб удосконалення своєї освіти. Молоді люди, що з якоїсь причини не потрапили до учбового закладу, блукали від дяка до дяка, намагаючись у кожного чогось навчитися, по дрібках зібрати й засвоїти шкільну науку. Турчиновський побував у різних містах і селах, навчився «книжного читання і співу», в Києві деякий час ходив «до шкіл латинських», певно, до академії, потім «задля побачення більше світу й вчення» подався до Білорусі.
Мандри його тривали кілька років, були сповнені драматичних перипетій і найнеймовірніших пригод, які могли б скласти основу роману[147]. Випадкові супутники по дорозі на Могилів, розповідає Турчиновський, зазіхнувши на його гроші та одяг, хотіли його вбити. Вони ж звели на Іллю наклеп перед козаками, котрі зустрілися в дорозі, й ті, пограбувавши його до решти, збиралися забити ноги в колоди й зробили б це, якби випадково не виявилося, що отаман добре знайомий з його батьком, бував у них вдома. В Могильові Турчиновський поступив був до єзуїтської школи, проте хутко був вигнаний яко «схизматик». Був півчим, уступив у конфлікт з п'яницею-реґентом, і той зіштовхнув його «з хор через залізні баляси», внаслідок чого «багатьом жінкам ушкоджено було голови, а одній старій і вся голова зломилась, яка в три дні й померла». В місті Шклові за відмову співати у домініканському соборі під орган був битий «драгунами замковими» й заледве не втоплений у Дніпрі… Діставшись до володінь ґенерального обозного Якова Лизогуба, в місто Седнєв, Турчиновський влаштовується на посаду дячка, а згодом повертається до батьківського дому, де незабаром одружується і стає священиком. На тому, щоправда, його пригоди й халепи не скінчилися: буйному характером і схильному до авантур ієреєві довелося ще в житті й під суд потрапити, й у в'язниці посидіти, і кайдани поносити; втім, це вже був інший етап біографії колишнього мандрівного дяка…
Більшість мандрівців, що блукали просторами України в XVII–XVIII століттях, залишилися не відомими нам. Історія якимсь дивом зберегла імена Козьми Парадина та Іллі Турчиновського, їхні свідчення — унікальні документи часу. Однак треба мати на увазі, що повного уявлення про життя й образ мандрівного дяка вони все ж не дають як через свою граничну лаконічність, уривчастість, зосередженість переважно на суто подієвому рівні, так і — головно — через достоту зрозумілу суб'єктивність авторів, не схильних, звісно, акцентувати неґативні моменти в своїй діяльності. А останніх, якщо правду сказати, було задосить, і ми припустилися б помилки, заплющивши на них очі. Так, поміж ними було чимало чесних «спудеїв», бурсаків, школярів, змушених думати про заробіток, щоб мати можливість продовжити навчання. Так, були невдахи, яких жорстокі умови соціальної дійсності вибивали з нормальної колії, залишаючи «мандри» як єдиний шлях, останню надію. Та доволі було й людності іншого ґатунку, тих, хто подавався в «мандри», сподіваючись безтурботного життя і легкого заробітку, нерозбірливих щодо засобів шукачів пригод, любителів чужого, волоцюг і випивак… Недарма чи не найпоширенішим прізвиськом таких мандрівців було «пиворізи».
Саме такими вони й увійшли до літератури — в деякі драматичні твори, у вертепну драму, пісні, народні анекдоти. Характерною є — для прикладу — одна з інтерлюдій, 4-та, до п'єси М. Довгалевського «Владнотворний образ». Два «пиворізи», зустрівшись випадково, обмінюються досвідом, хваляться одне перед одним своїми походеньками. Лейтмотив розмови — пиття. Перший «пиворіз» каже, що він, «алчный, жаждный пити», йде до Березни «ко другу любезну», який так само «горелицы и бражки любитель». Розповідаючи про свою діяльність у школі, він зізнається, що, «уставши раненько, бражку попиваєм». З'являється мужик, який просить дяків дати йому пораду, розсудити з родичами. «Пиворізи» погоджуються допомогти, але тільки за однієї умови: «Если на горелицу шага положиш».
Можна згадати і вже знайомого нам з роману Г. Квітки-Основ'яненка «Пан Халявський» домине Галушкинського. Разом з паничами він потайки відвідує сільські вечорниці, де, м'яко сказавши, не панує сухий закон, та й удома, перш ніж лягти спати, кожного зі своїх вихованців пригощає доброю чаркою, промовляючи при цьому «какой-то латинский стих… в силу коего всякий, желающий себе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух животворить… Читаємо Сковороду», після закриття браузера.