Читати книгу - "Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів"

3) неналежне поводження як результат упущень чи бездіяльності посадових і службових осіб держави (ненадання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, незвільнення ув'язненого через халатне ставлення до обов'язків, коли термін ув'язнення закінчився та ін.).

Позитивні зобов'язання (процесуальний аспект порушень ст. 3 Конвенції) насамперед охоплюють:

1) проведення ефективного розслідування викладених у заяві скарг[116];

2) попередження, припинення і покарання за неналежне поводження з боку приватних осіб.

Ще станом на 11 квітня 2013 р. щодо України постановлено 81 рішення за статтею 3 Конвенції, у яких встановлено 137 порушень[117], станом на 31 грудня 2014 р. — встановлено 12 порушень щодо заборони тортур, 117 — нелюдського або такого що принижує гідність поводження і 54 — щодо неефективного розслідування обґрунтованих скарг щодо жорстокого поводження[118].

Справи щодо України за статтею 3 Конвенції[119] стосуються різноманітних аспектів:

• неналежного поводженням з боку представників держави та відсутність ефективного розслідування («Афанасьев проти України», «Вергельський проти України», «Геннадій Науменко проти України», «Ісмаілов проти України» та ін.);

• неналежних умов тримання під вартою («Віслогузов проти України», «Данкевич проти України», «Коваль проти України» та ін.);

• незабезпечення своєчасної та належної медичної допомоги («Кучерук проти України», «Пєтухов проти України» та ін.);

• видачі особи («Байсаков та інші проти України», «Солдатенко проти України») та ін.

Одним з найбільш примітних серед рішень щодо України є справа «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04).

148. Суд повторює, що стаття 3 Конвенції є втіленням основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи, і вважається одним із найважливіших основоположних положень Конвенції, відступ від якого не дозволяється (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Селмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, § 95, ECHR 1999-V). У разі подання скарг за цією статтею Суд повинен здійснити особливо ретельний аналіз, і він робитиме це з урахуванням усіх поданих сторонами матеріалів (див. рішення від 21 лютого 2002 р. у справі «Матьяр проти Туреччини» (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, п. 109, та від 16 липня 2002 р. у справі «Ульку Екінчі проти Туреччини» (Ülkü Ekinci v. Turkey), заява № 27602/95, п. 136,).

149. При визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 відмінність між цим поняттям та поняттям «нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження». Як уже зазначалося в попередніх справах, видається, що розрізнення цих понять у Конвенції свідчить про намір надати особливої ганебності умисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання (див. рішення від 18 січня 1978 р. у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 167, серія A, № 25). На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також наявність мети такого поводження, як це визнано в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1 якої визначає катування як навмисне завдання сильного болю або страждання, зокрема, з метою отримання відомостей, покарання або залякування (див. згадане вище рішення у справі «Селмуні проти Франції», п. 97 та рішення у справі «Аккоч проти Туреччини» (Akkoç v. Turkey), заяви №№ 22947/93 і 22948/93, п. 115, ECHR 2000-X). У згаданому вище рішенні у справі «Селмуні проти Франції» Суд висловив думку, що за потреби зростаючих високих стандартів, які вимагаються у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, відповідно й неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (п. 101).

150. Як Суд неодноразово зазначав, твердження про погане поводження повинні бути підкріплені належними доказами. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. як класичний прецедент згадане вище рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161). Коли вся чи значна частина інформації про події, про які йдеться, відома виключно органам влади — як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, — і коли у таких осіб під час їхнього ув'язнення з'являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції факту. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

151. Повертаючись до фактів справи, що розглядається, Суд зазначає, що за результатами двох судово-медичних експертиз від 24 травня і 10 червня 2004 року, проведених за постановами слідчого, було встановлено наявність у заявника тілесних ушкоджень — близько двадцяти точкових ран на обох щиколотках та фіолетовий синець на стегні, які згідно з висновками експертів було заподіяно у час, коли він перебував у відділі міліції. Цей факт сторонами не заперечувався.

152. Водночас Суд зауважує, що сторони надали різні пояснення стосовно походження цих ушкоджень. З одного боку, заявник виклав детальну і послідовну версію, підкріплену висновком судово-медичної експертизи від 29 червня 2005 року, проведеної приватною установою, згідно з яким під час його перебування у відділі міліції до нього застосовували електричний струм. З іншого боку, версія органів влади, підкріплена офіційними висновками судово-медичних експертиз від 24 травня і 10 червня 2004 року, полягала в тому, що ці ушкодження «могли бути заподіяні тупими предметами», без