Читати книгу - "Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів"

• Збереження доказів

Органи державної влади повинні були б вжити всіх заходів для збереження доказів, які мають відношення до події. Прогалини у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців, чи то тих, хто замовив або організував злочин, створюють ризик недодержання такого стандарту.

Суд відмічає, що розслідування не буде ефективним доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані.

Рекомендовані рішення ЄСПЛ:

«Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine) від 4 квітня 2006 року, заява № 32478/02 — ЄСПЛ Суд дійшов висновку про порушення обов'язку держави-відповідача відповідно до статті 2 Конвенції в зв'язку з непроведенням ефективного та незалежного розслідування факту смерті особи та що розслідування не забезпечило достатню прозорість та захист інтересів найближчого родича (батька померлої особи).

«Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine) від 17 січня 2013 року, заява № 52013/08 — ЄСПЛ визнав порушення статті 2 Конвенції щодо позитивного обов'язку держави захистити життя сина заявниці під час його перебування під її контролем та адекватно пояснити обставини його смерті та щодо процесуального обов'язку провести ефективне розслідування цієї події. Суд визнав, що держава є відповідальною за смерть сина заявниці, оскільки саме жорстоке поводження вищестоящих військовослужбовців стало причиною його самогубства, а не обставини його життя, які були непов'язані з реаліями його перебування в армії. Окрім того, ЄСПЛ визнав порушення ст. 13 Конвенції, оскільки відповідний позов заявниці про відшкодування моральної шкоди залишився без розгляду і вона не мала національного засобу юридичного захисту за її вищевказаними скаргами у зв'язку з юрисдикційним конфліктом між національними цивільними та адміністративними судами.

• усі випадки перебування особи під контролем держави, зокрема:

— усі питання перебування під вартою та/або під контролем державних органів;

— очікування покарання;

— затримання осіб, які мають серйозні фізичні вади;

— примусові заходи медичного характеру;

— вислання, депортація, екстрадиція;

• розслідування як фактів, так і скарг про погане поводження;

• компенсація у зв'язку з поганим поводженням;

• загроза поганого поводження;

• застосування спецзасобів та зброї;

• застосування сили, планування та проведення операцій із застосуванням сили;

• надзвичайні ситуації, надзвичайний стан;

• надання медичної допомоги;

• зараження смертельною хворобою;

• зберігання медичної документації;

• поводження з особами, які мають психічні розлади;

• примусове годування;

• торгівля людьми, кабала, сексуальне рабство.

Заборона катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання захищається статтею 3 Конвенції.

Варто зазначити, що абсолютна заборона катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання є імперативною нормою, що не передбачає винятків. Як постійно підкреслює у своїх рішеннях ЄСПЛ, вона відображає одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства.

Погодимось з викладеною в літературі точкою зору, що порівняно із формулюванням в інших міжнародних договорах, у ст. 3 ЄКПЛ дуже лаконічно і стисло, але у чіткій пасивній формі викладена абсолютна заборона катування та поганого поводження, однак у ній криється надзвичайно широкий зміст та значущість, адже йдеться про невід'ємні права фізичної і моральної недоторканності людини[114].

Відповідно до статті 3 Конвенції, держава зобов'язана дотримуватися як негативних, так і позитивних зобов'язань. У фаховій літературі і судовій практиці виділяють матеріальні та процесуальні аспекти порушень за статтею 3 Конвенції.

Суддя ЄСПЛ у відставці, д.ю.н., проф. В.Буткевич[115] зазначає, що у практиці ЄСПЛ можна виявити констатацію недотримання негативних зобов'язань у трьох основних категоріях порушень матеріального характеру:

1) неналежного поводження правоохоронних органів навмисного характеру (під час арешту і після, під час допиту в поліції, фізичне і психологічне насильство стосовно осіб, які знаходяться під вартою, а саме: зґвалтування, каліцтва, переломи, насильницьке годування без потреби, одягання мішка на голову, позбавлення сну і т.п.);

2) неналежне поводження під час законних або незаконних дій посадових чи службових осіб держави (вислання, екстрадиція в країну, де заявникам загрожує застосування дій, що порушують ст. 3; тілесні покарання, навмисне знищення майна, неповідомлення рідним місця тримання під вартою чи ув'язнення та ін.);