Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

пізньої відвідувачки, Шайна встала зі стільця, підійшла до дверей і впустила до середини Фіннелу. На дівчині була простенька сукня, з-під якої визирала нічна сорочка, і такі ж простенькі туфлі, а її біляве волосся було зачісане поспіхом і абияк. Волошкові очі розгублено забігали по кімнаті, ненадовго затрималися на письмовому столі з паперами, відтак звернулись на Шайну. В них виразно відчувалося німе благання.

— Проходь, дорогенька, — запросила Шайна. — Сідай.

Фіннела мовчки вмостилась у кріслі, де до того сиділа сестра Айліш, і нервово стала м’яти пальці. Шайна присунула до неї стілець і опустилась на нього.

— Ну? — запитала вона. — Чого тобі не спиться?

— Я… — Дівчина глибоко вдихнула і скоромовкою випалила: — Я хочу на Тір Мінеган, навчатись у вашій школі для чаклунок.

„От і маєш!“ — промайнуло в Шайниній голові. — „Догралась таки з чарами бажання…“

— А ти говорила про це з батьками?

— Ну… власне, так.

— І що ж вони?

— Мама не заперечує, а тато… він проти. — Фіннела міцно схопила мізинець і так сильно вигнула його, що той, здавалось, от-от зламається. — Він хоче, щоб я швидше вийшла заміж, а я… я хочу навчатися маґії. У найкращих учителів. А майстер Іґан… він сам сказав, що погано вміє навчати, це не його покликання. Інші ж учителі, яких можна запросити до нас, вони… ну, це… потенціяль… потенційно слабші за мене. Від них я не навчуся так, як годиться.

Шайна швиденько створила довкола дівчини плетиво і перевірила її на наявність залишкової дії чарів бажання. Ані найменшого відгуку не надійшло — чари й справді були слабенькі, вони вже давно вичерпали себе, а теперішнє Фіннелине прагнення поглиблювати й розширювати свої знання належало винятково їй. Понад місяць тому Шайна лише запустила ланцюгову реакцію, кинула маленький камінець, що призвів до сходження снігової лавини.

Фіннела була вже досить навчена, щоб відчути ці маніпуляції. Проте вона цілком довіряла Шайні, тому не відсахнулася, не намагалася перешкоджати їй, а лише запитала:

— Що ти робиш?

Шайна не хотіла брехати, але й усіє правди сказати не могла, тому обмежилася напівправдою:

— Перевіряю, чи сама ти цього хочеш, чи хтось примусив тебе захотіти.

— Ні, я сама, — впевнено сказала Фіннела. — Це точно.

— Атож, — погодилася Шайна, прибравши плетиво. — Точно.

— Я зовсім не дурна, — вела далі дівчина. — Я розумна, тільки ледача. Але маґія така захоплива, що я забуваю про свої ліньки. Уперше в житті я знайшла собі дійсно серйозну справу, яка мене цікавить, а тато… — Вона поривчасто схопила Шайну за руку. — Будь ласка, поговори з ним, дуже тебе прошу!

— І що я йому скажу? Як зможу я, стороння людина, переконати його, коли він відмовив рідній дочці?

— Але ж ти відьма, ти авторитетна, він має дослухатися до твоїх слів, — наполягала Фіннела. — Поясни йому, що справжня навчена чаклунка принесе багато користі нашому роду. Що віддати мене за Падрайґа — найпростіше, але не найкраще рішення. Фактично, від цього виграє лише Ферманах, а зиск для Ленніру буде мінімальний. Тепер, коли Ейрін стала відьмою, мій шлюб уже ніяк не вплине на наші позиції в конфлікті з Тинвером. Ферманах і без того більше не буде загравати з тинверцями, він зберігатиме твердий нейтралітет. Нічого не зміниться й у тому разі, якщо я вийду за Падрайґа. Леннір однаково не зможе розраховувати на реальну допомогу з його боку.

— О! — вражено глянула на неї Шайна. — Ти сама до цього дійшла?

— Та ні, де вже там. Це Лоґан розповів мені про свою розмову з дядьком Келлахом. А ще дядько сказав йому, що найкраще було б залишити мене в Леннірі й видати заміж за старшого сина одного з тутешніх лордів. Мовляв, це стало б для ґрафа Тинверського додатковим стимулом, щоб розпочати мирні переговори: одна принцеса — відьма на Тір Мінегані, інша — чаклунка в Кардуґалі.

— Тоді звернися до короля. Попроси його поговорити з твоїм батьком.

Фіннела якось непевно знизала плечима.

— Я вже думала про це. Мабуть, йому сподобається ідея, що Ейрін не буде на Тір Мінегані самотня, що з нею залишатимусь я. Але він не стане вмовляти батька, віддасть це на його розсуд. А тато… — Дівчина ніяково потупила очі. — Гадаю, найбільше він боїться, що відьми мене… розбестять.

Шайна мусила докласти чималих зусиль, щоб і самій не зніяковіти.

— От бачиш, Фіннело, — сказала вона. — Моє втручання нічим тобі не допоможе, лише нашкодить. Якщо я попрошу твого батька відпустити тебе на навчання до Тір Мінегану, він, чого доброго, вирішить, що я просто накинула на тебе оком.

— Але ж це не так! Поясни йому. Розкажи, що таких відьом мало, не більше, ніж серед звичайних жінок. Крім того, мене ж у вашій школі навчатимуть не відьми, а чаклунки.

Шайна зітхнула.

— Ну, якщо бути відвертим, то такі відьми, хоч і складають меншість, зустрічаються частіше, ніж серед звичайних жінок. А ще… — Тут вона вже не могла себе стримувати й густо зашарілася. — Боюсь, що сама я належу якраз до цієї меншості.

Фіннела подивилася на неї широко розплющеними очима і спантеличено протягла:

— Ага-а… Тобі подобаються дівчата?

— Мені подобається лише одна дівчина. Моя подруга Ґвен, про яку я вже розповідала. Та, що стала відьмачкою. — Шайна трохи помовчала. Наскільки їй легко було говорити про це з Ейрін, настільки ж важко давалося кожне слово з Фіннелою. — Жодна інша дівчина не викликала в мене таких почуттів. І, може, ніколи не викличе… та це вже не має значення. Якщо твій батько спитає — а він напевно спитає — про мої стосунки з дівчатами, я не зможу йому збрехати. Не тому, що не вмію прикидатися й хитрувати, а тому, що так буде неправильно. Зараз я не просто відьма сама по собі, а