Читати книгу - "Захребетник"

було соромно підставляти під удар безвинну й відважну жінку; йому було соромно дивитися на неї з думками, не гідними дворянина; сором пік очі, а вони проте витріщалися, куди не слід. Щоб припинити це самоїдство, молодик поглянув туди, де засіли компаньйони з «полювання на живця», але, природно, нікого не побачив — заважав потік води, що виблискував проти сонця.

А втім, він і так знав: хайль-баші з венатором зачаїлися ліворуч від водоспаду, в западині скелі, схованій заростями тремкого в’юна й гачколисту.

На якийсь час Джеймс замилувався грою струменів, що спадали із висоти. Підсвічені надвечір’ям, вони іскрилися живим кришталем, а біля водяного пилу вигравала веселка. Недаремно приїжджим рекомендували відвідати Ай-Нгару! Кажуть, це видовище величніше, якщо дивитися із плаского каменя край миртового гаю — струмені води перетворюються на рідке полум’я…

Однак охочих насолодитися тутешньою красою не спостерігалося. Добратися сюди можна було тільки після годинного сходження на гору. І конем не проїхати, не кажучи вже про карету…

Хайль-баші постав перед змовниками, немов джин із лампи, — точно біля підніжжя гори. Фортунат, Джеймс і Меліс тільки-но почали сходження до водоспаду. Чи то сищик пильнував їх усю дорогу, чи то ховався в кущах мушмули, заздалегідь знаючи, куди вирушає трійця…

— Вічний Мандрівець у поміч, — уклонився він, перетинаючи шлях. — Воістину прекрасний Ай-Нгара, надто ж за такої чудової погоди! Видовище гідне кращих бейтів незрівнянного аль-Самеді! Або пензля…

— …вашого двоюрідного небожа, — підтримав розмову Джеймс, подумки бажаючи хайль-баші провалитися крізь землю.

— О, так! У Кемаля є пейзаж, виконаний у багряних тонах… Ви тут уперше?

Учора подружжя Цвяхів уже зробило попередній огляд і намітило місце для засідок. Джеймса покинули в пансіонаті: рани гоїлися швидко, але парубкові треба було ще набратися сил перед ризикованою справою.

— Пробачте мені помилку, добродії! — Джеймс картинно ляснув себе долонею по лобі, тим самим уникаючи відповіді. — Дозвольте познайомити: Азіз-бей…

— …Фатлах ібн-Хасан аль-Шох Мазандерані. Начальник Другого спецвідділу дізнань Канцелярії Припинення, — продовжив мисливець на демонів, не поступаючись хайль-баші вишуканістю стилю. — Метр Високої Науки, автор низки надзвичайно цікавих ланцюгових заклять. Службове прізвисько — Аз Мазандеранець. На чверть — гуль. По бабусі.

— Вам і це відомо, колего? — розреготався красень Азіз-бей, огладжуючи бороду. — Про все ви знаєте, а ще й безсовісно лестите…

Бути блазнем у разі потреби не так уже й обтяжливо, — зрозумів Джеймс.

— Майстре Фортунат, — запитав він, густо червоніючи, — це ви попередили шановного Азіз-бея про нашу витівку?

— Ні, — замість венатора відповів хайль-баші. — Просто я відразу зробив ставку на вас, віконте. Ще після інциденту на вулиці Малих Карбувальників. Я був певен, що ви неодмінно виведете мене на маніяка. Бачите, я не помилився.

— Але чому?

— Доля прихильна до людей вашого типу мислення. А нам, невдахам, треба лише вчасно вхопитися за плащ чужого талану.

Джеймс подумав, що це найввічливіше та найвишуканіше формулювання «дурням щастить», яке він чув протягом свого життя.

— Не заперечуєте, якщо я пристану до вашого товариства? — провадив своє Азіз-бей. — Останнім часом у Бадандені, на превеликий мій жаль, стало не надто безпечно. Та й декого варто вчасно втримувати від не зовсім законних діянь. Тож рушаймо, друзі мої!

І першим подерся вгору, заклавши поли халата за пояс.

* * *

…Знайомий озноб метнувся по хребті ланцюжком прудконогих крижаних мурашок. Відкинувши пустопорожні спогади, Джеймс повільно, щоб різким порухом не виказати своєї присутності, перевів погляд на стежку.

Є!

Із миртового гаю вийшов Абдулла Шерфеддін.

Риба клюнула.

Звір біжить на ловця.

«Яким його в цю хвилину бачить Меліс? — стримуючи збудження, молодик спостерігав, як убивця крок за кроком наближається до рудої відьми. — А разом із нею — обидва маги?»

Чарівники стежили за тим, що відбувається, очима жінки. Це було потрібно для фіксації інстант-образу та подальшого пред’явлення його на суді як доказу. Напевно, перед ними, як і перед відьмою, — рябе обличчя з портрета Кемалевого пензля.

Личина Лисого Генія.

«Хоч би Меліс не виказала себе, що впізнала його! На бульварі перед нею стояв один чоловік, а зараз підходить інший — дволикий, прихований милістю генія від підозр, Абдулла ні про що не повинен здогадуватися…»

Побачивши чоловіка, що наближався, відьма привела до ладу — дуже умовно — свій одяг і тим обмежилася. В її поведінці приваблювало відверте кокетування: пані повинна дотриматися пристойності, але ж ви вже все бачили, не чи так? Легковажна провінціалка, шукачка любовних пригод облизувала губи гострим язичком і посміхалася, пропонуючи розпочати процедуру знайомства.

— Пробачте, пані… Я не хотів вас лякати.

— Лякати? Мене? Пане, я не того віку, коли бояться незнайомців! А надто таких привітних незнайомців…

— О, ви просто героїня балади! Я не порушу вашої самотності?

— Хіба кавалер, який бажає помилуватися водоспадом, може завадити дамі?