Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Натовп зашумів, дехто встав, щоб краще бачити, та підійти ближче ніхто не наважився.
— О, відразу видно джентльмена, — з повагою сказав довговолосий. — Але що це?
— Бакси.
Долари у вісімдесятих ще не ходили досить широко і крупні купюри були в дивину.
— Оце так! — довговолосий, не приховуючи захоплення, роздивлявся дві зелені банкноти. Понюхав. — Містер, а може, хочете пару картин? Або ось що: бажаєте ще дівчаток? За такі папірці — скільки завгодно!
— Мене влаштує ця. Але якщо когось з твоєї компанії зустріну з нею… — Кощій підійшов і взяв довговолосого за вухо. Довговолосий охнув. — Я повернусь і зроблю з тебе людину-свиню.
— Кого? — довговолосий корчився від болю.
— Відріжу ноги-руки, язик, і виколю очі.
Кощій відпустив вухо і відважив довговолосому стусана так, що той упав, зламавши кілька ящиків. Його вухо кольором нагадувало перезрілий помідор.
Тим часом повалений здоровань уже встав навкарачки, проповз кілька метрів і схопив дівчину за ногу вище коліна. З його розбитого рота вирвався якийсь вигук: чи то «назад», чи то «стояти».
Кощій зробив рух у бік здорованя, та дівчина випередила його. Піднявши й без того коротку вузьку спідницю, вона ударила здорованя коліном у ніс. Здоровань гепнувся в калюжу. Юшка з носа швидко пофарбувала воду в червоний колір.
— Помокни там трохи, може, порозумнішаєш, — вона з очевидним задоволенням і почуттям виконаного обов’язку витерла долонею коліно і підійшла до Кощія. — Дай запалити, супермен. Що в тебе?
Вона затягнулася, і на цигарці з’явився обідок від губної помади.
— Маєш «дах?» — вона не збиралася відкладати справу в довгий ящик.
Кощій хитнув головою. Чого-чого, а «даху» в цьому місті він не мав.
— Ну, ходімо до мене. Ти, зізнатися, мене виручив, а то сьогодні мала б спати з тим волохатим гібоном.
Компанія проводжала їх похмурим мовчанням.
Вони йшли вузькими завулками з брудними, в іржавих розводах будинками. Крихітні, біля самої землі вікна світилися жовтим світлом. Де-не-де наполовину розвалені сходи підіймалися до дверей з облупленими вивісками «Хімчистка» або «Ремонт парасольок». У повітрі витав огидний солодкуватий дух гнилі, котрий буває лише на смітниках.
Вона закашлялася. Приступ кашлю був таким сильним, що довелося присісти на лавку біля автобусної зупинки. На відполірованому тисячею штанів і спідниць дереві темніли нашкрябані різноманітні непристойності і неоковирні голі жінки. Поряд з кожною жінкою був номер телефона і запрошення при нагоді зателефонувати. Вона посміхнулася.
По вулиці промчав тролейбус. На повороті за струмознімачем спалахнула синя блискавка. Вона закашлялася, на губах виступила піна.
— Що з тобою, Мерілін Монро?
— Нічого, супермене, — на її блідих щоках блукала посмішка. Вона розгладила борти його піджака. — Вчора застудилася під дощем і тепер невелика температура. Хай це тебе не хвилює, супермене. Я в порядку. Ходімо.
Іржаві будинки закінчилися і почалася смуга напіврозвалених сараїв. Потягло вогкістю і пліснявою. Десь за сараями сердито загудів пароплав. Мабуть, там починався берег моря. Вікна зяяли чорними провалами. На стіні висіла обідрана табличка з ледь помітним написом: «вул. Рибзаводська».
Сходи були без перил, покриті смердючим слизом невідомого походження і битою цеглою.
— Стій, пригнися.
Вони навкарачки проповзли під звисаючою згори на гнутій арматурі балці.
В неї був ключ від горища.
— Заходь, супермене.
Заскрипіли гнилі дошки. Вона чиркнула сірником і запалила свічку на підвіконні.
— Іди сюди, — поклала йому руки на плечі і знову розгладила вилоги піджака. В її очах палахкотіло по свічці. Губи розтулилися для поцілунку. — Поцілуй мене.
Кощій торкнувся губами її губ.
— Як дивно ти це зробив. Іди ж швидше, — вона розстебнула блузку і спустила бретельки. Груди були дійсно гарні — пружні і чудової форми.
Вони сіли на ліжко: вона, поклавши йому руки на плечі, він — тримаючи її за талію. Ліжко було жорстке. Мабуть, дошки, покриті засмальцьованою ковдрою.
— А може, ти з «чудиків?» — раптом спав їй на думку здогад. — Тоді можу спробувати для тебе що-небудь зробити.
Вона зняла одну руку з його плеча і спробувала просунути за пояс. Він взяв її долоню в свою і, посміхнувшись, поцілував.
Вона стенула плечима:
— Якщо ти з «чудиків», то справді дещо можу для тебе зробити, але без батога, ланцюгів та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна акула в червоній воді», після закриття браузера.