Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

Одного вечора до Максиміліяна постукали у двері два чоловіки у візитових строях. Очікуючи замовлення від військового департаменту, наш Зігфрід без страху запросив їх увійти.

— Фредерік Олбудсмен, — представився один, з невиразними дрібними рисами обличчя, але з такими чорнющими вусиками, загнутими кінчиками догори, що мимохіть виникало підозріння про їх неприродне походження.

— Патрицій Офенбах, — назвався другий, чий кирпатий ніс засвідчував простолюдинське походження, а хитрі блакитні очі шастали помешканням, вишукуючи прикмети прихованого багатства.

— Максиміліян Морґен, винахідник і пілот, — поважно відповів забутий Анабель галичанин — чи не удвічі вищий за своїх незваних гостей. — А ви від військового міністра?

— Вважайте, що так, якщо ви саме на це очікуєте, — химерно якось відповів той з вусиками, Фредерік.

— Показати вам креслення?

Зраділий Максиміліян ладен був зразу викласти всі карти.

— Потім, як буде час, — втрутився Патрицій. — Ви літаєте на «фармані»[51]?

— Літаю...

— Тоді скажіть, чи зможе він підняти трьох чоловіків середньої ваги?

— Трьох? — здивувався Морґен. — Там місце лиш для двох! І один з них має бути пілотом.

— А якщо вам добре заплатять?

— Від цього місця не побільшає, — зауважив наш чистий душею і помислами земляк.

— Ви не поспішайте, поміркуйте. За це ми платимо...

Як Максиміліяна в дитинстві не вчили стримувати почуття, цього разу він не встояв.

— Я не зрозумів...

— Що там розуміти: п'ять тисяч фунтів вам як з неба впаде!

— Головне, щоб при цьому не впав літак...

— Джентльмен уміє жартувати, — усміхнувся кирпатий Патрицій.

— Які жарти?

Максиміліян узявся доводити цим двом неукам неспростовні закони фізики: літак з крилами із соснових брусків може витримати рівно стільки ваги, скільки запланував авіаконструктор, та вони слухали у піввуха.

— Так можна впасти пляцком — і тоді вже не матиме значіння названа сума у штерлінґах, — навів останній доказ винахідник, — ні для вас, ні для мене.

— Доведеться вам двічі перелетіти до Канади, якщо не годитеся взяти двох, — із погрозою в голосі сказав Олбудсмен.

Якби в цей час прийшла та вертихвістка Емілі-Анабель, вона би швидко розкусила цих двох мантіїв, а так Морґен був сам на сам із заманливою пропозицією, від якої добре повівало смертельною небезпекою чи британською в'язницею, до чого арійський ніс був абсолютно нечутливим. Макса навіть не здивувало, що його вирахували як білу ворону серед хмари чорних. Ну, припустімо, його добре потертий шкіряний одяг наводив на думку: певно, сей чоловік літає. Але ж то потрібно було натрапити саме на нього! А це можливо лише стеженням... Ні, дисципліновані мізки ще не дають ґарантії гнучкості мисленнєвого процесу!

— Чи можна побачити літака? — спитався Морґен.

— Навіщо? «Фарман» — він і в Африці «фарман»! — підморгнув Патрицій.

Ну, матолку, напружся! — аж хочеться гукнути горе-винахіднику, але це нічого не дасть: він добровільно вповзає в крокодилячу пащу, бо уявляє, що Британська імперія всуціль складається з джентльменів, чий консерватизм не пускає в голови ніяких злочинних помислів.

— Вилітаємо завтра рано-вранці, — як про вирішену справу промовив Фредерік Олбудсмен.

— Але синоптичні прогнози вельми складні, — слабко опирався Максиміліян. — Туман...

— А ви знаєте, що Британія без туману, що Франція без вар'єте? — пожартував Офенбах. — Наші летуни кажуть, що варто піднятися над туманом, як повітряні шляхи чисті й безперешкодні! То як? Згода?

У Максиміліяновій душі доброчесність поборювала зиск, але зиск виявився сильнішим.

— І все ж утрьох летіти небезпечно. Але я погоджуюсь...

За два дні всі ранкові газети вийшли із заголовками: «Пограбування віку! Два службовці винесли з Іпотечного банку сто тисяч фунтів штерлінґів! Пошук злочинців не дав результатів! Ймовірно, вони вилетіли на викраденому літаку моделі «фарман», що належав леді Емілії Джонс!»

— Але тоді варто очікувати летунської катастрофи — банкові клерки не кермують літаками, значить, найняли пілота, — обговорювали подію у Скотланд-Ярді.

— Який божевільний візьме на «фарман» двох пасажирів? Він що — складе їх, як легкопади?

Вони не знали розумової спромоги Максиміліяна: по-перше, він на летовище прибув з металевими прутами, поцупленими з камінних решіток у готельчику, і зміцнив «фарманові» крила; по-друге, він