Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1"

За вечерею невдатний літератор напився абсенту, гіркого, як його наукова доля, і навіть пригостив якогось типа в зашмальцьованій маринарці, якого всі кликали дивним ім'ям Моді[55].

А Манфреді отримав жадану премію за сценарій, оповівши долю паризької кокотки, що скористалася багатством одного чоловіка і молодістю другого, аби вийти заміж за третього і таємно кохати четвертого. І все це відбувалося в ті давні куртуазні часи, коли шевальє витягував холодну зброю з піхов, щоб вартувати спокій світської дами, яка забігла в кущики чи присіла в криноліні мало не посеред клумби.

«Сінероман» був у захваті.

 ереможне повернення Юрася Маґдебурка до Львова було дещо затінене новиною про смерть старого дідича. Зате молодий кинувся до нишпорки, як до давно не баченого родича:

— Пане Маґдебурко, я так вам вдячний! Ось, як домовлялися!

На стіл поважно ліг стосик асигнацій.

Юрась стримано подякував і нагадав:

— Незабаром суд: вам доведеться...

Молодий дідич дрібно захихотів.

— Я вже був у суді і скасував скаргу. Сказав, що тато примусили мене її написати, а насправді гроші Марилі віддав добровільно — у борг.

— То я даремно розшукав її аж в Парижі? — обурився Юрась.

— Ні, що ви! Зовсім не даремно! Ми помирилися.

З Маґдебуркового горла ніби качка крякнула.

— А де зараз... ваша Мариля?

— У Кракові! І я їду до неї!

— Але ж ви мали наречену!

— Вона зламала своє слово! — радісно повідомив дідичів спадкоємець.

«Вскочив ти, хлопче, по самі халявки! Поки доїдеш до Кракова, «графиня» майне світами в пошуках таких — без клепки в голові!» — співчутливо й разом з тим сердито думав Юрась, дивуючись безміру людської глупоти.

Коли за тиждень в одному із львівських часописів репортер повідомив про випадок на залізниці між Краковом і Віднем, як віденський промисловець познайомився із привабливою дамою і запросив її до свого переділу першої кляси, а прокинувся обкрадений до нитки, Юрась навіть не сумнівався, що Мариля Ясінська не втратила ні привабливості, ні спостережливості. Молодого дідича він більше не бачив.

Після Парижа Юрась трохи побайдикував — рівно стільки, щоб із завзяттям узятися за нову справу.

Тоді саме до нього звернулися кілька підприємливих чоловіків із проханням розшукати панка років тридцяти п'яти-сорока, що навідався до них як представник різних поважних фірм. Одному назвався Малішевським, другому — Маліновським, третьому — Корвіном, четвертому — Круковським... З усіма уклав угоди, у всіх взяв частку оплати за постачання — і зник...

— Панове добродії, ви бачили його посвідки?

— Я не питав, — винувато промовив найстарший. — Мені перед тим телефонували, чи не потребую сировини. Якщо так, то пришлють свого аґента. За дві години він уже сидів переді мною.

— Мені телефоном, — сказав інший, — запропонували кравецькі машинки від Зінґера.

— А я йому замовив золоті годинники.

Четвертий мовчав: він заплатив за два вагони дощок.

Маґдебурко ретельно записав усе сказане і поставив позначку з трьох окличних знаків: шахрай легко провадив розмову, жартував, кожному оповів якогось анекдота.

Такими артистичними здібностями міг скористатися лиш той, хто довго тренував свого язика.

В Юрасевому записнику знайшовся такий собі Балахович, що довший час виспівував грайливі пісеньки в кабареті «Чорний кіт» і межи танцями бавив публіку жартами про різницю між слоном і фортепіяном: до слона можна приСЛОНитися... Він був одночасно заручений із двома панночками — одна мешкала в Самборі, друга — в Бродах, обидві не поскупилися грошима на майбутні матримоніяльні заходи, та наречений щез. За ним тягнувся хвіст інших підозр: брав гроші з перевдягнутих гімназистів і допускав їх в гримувальні танечниць.

«Це занадто просто, — міркував Юрась, — чого йому вертати до Львова: щоб хтось упізнав на вулиці? Хіба що добре затримувався...»

Юрасева мати часто, сама про те не підозрюючи, приносила синові потрібні вістки з Краківського ринку. Жінка поліціянта — Єлена Жолкнякова — повідала всім перекупкам, що її пильний муж знайшов на Шпитальній валізку, в якій було півтори тисячі злотих, двадцять сім долярів, сімнадцять векслів і службові свідоцтва.

Юрась пішов до Матіяша.

— Не маю такого права відкривати тобі таємниці!

Матіяш був синьо-буряковий на лиці і мав похмурий настрій. Свіжий, як молоком умитий, Маґдебурко викликав у нього печію в животі