Читати книгу - "Донор для небіжчика"

Набридлива муха продовжувала гудіти десь поруч, немов через вітальню проходила лінія електропередачі.

Усе через проклятий сморід… Невідчутний для нього, він може привернути увагу сусідів.

Більше доби Герман витратив на те, щоб позатикати й позамазувати всі щілини у квартирі, використовуючи для цього різні матеріали: від канцелярського клею і смужок нарізаного паперу до старих жувальних гумок. Незаклеєною лишилася тільки кватирка — для доступу свіжого повітря, яку він трошки відкривав уночі.

Наступного дня Герман зайнявся плануванням нового маршруту. До мети, на яку вказав Маркевич. Щоб звести ризик до мінімуму, йому знадобилася карта.

А поки він з інтересом розглядав стіну, крізь яку бачив квартиру сусідів…

На «екрані» стіни рухалися дві строкаті розмиті плями, що нагадували людські силуети. Один високий, інший — трохи нижчий. Стас і його дружина Ольга.

Пара танцювала під пісню Кріса Рі «Дорога в пекло». При бажанні він легко міг підслухати, про що вони говорять.

Він продовжував мінятися…

І міг тільки гадати, як далеко здатний зайти цей процес.

З іншого боку, яке це має значення, якщо він продовжує розкладатися зі страшенною швидкістю. Ще трошки — і його тіло буквально почне розвалюватися на шматки.

Він розстелив на підлозі кімнати карту міста і продовжив складання найбільш безпечного маршруту, метою якого був Добрий Лікар на прізвище Лозинський.

Раптовий дзенькіт змусив його здригнутися…

На підлогу посипалося бите скло. Підійшовши до вікна, Герман виглянув у вибиту щілину. Протилежною стороною вулиці віддалялися дві постаті.

Він напружив зір і в одній із фігур упізнав двоюрідного брата Алекса — здоровенного двадцятидвохрічного бельбаса, що частенько крутився в офісі компанії і клянчив гроші у свого процвітаючого родича. Герман навіть не міг пригадати його імені, але зовні той давно примелькався. Іншого, з довгими патлами, він не знав.

І що ж це має означати? Утім, він зовсім не сумнівався, що за цим стоїть Алекс.

Прозорий натяк… на що? У компанії виникли проблеми? Що ж, цілком можливо — багато серйозних контактів перебувало в Германових руках.

Ах, так! Звичайно… — він згадав, що на днях готувалося підписання кількох важливих договорів, у яких саме він і длубався.

Дуже важливих…

Отже, не підписали?

Відповідь очевидна.

Але ж… Алекс… — Герман криво посміхнувся — ну і гнида!

Отже… — Германа кольнула тривожна думка, — той знав, що він удома. Хтось стежив удень за вікнами?

Ні, навряд. Швидше Алекс припускав, що Герман буває вдома час від часу. Або коли-небудь з’явиться. Оскільки останні кілька діб вікна були щільно зашторені, а вечорами не вмикалося світло. Отже, просто припускав. І що? Ось так по-хлоп’ячому розбити вікно і…

Відповідь прийшла сама собою, коли Герман побачив камінь, яким було розбите вікно, обгорнений в аркуш паперу, він нагнувся і підняв послання.

Почерк належав не Алексу, хоча сама «депеша», зрозуміло, від нього. Квадратними, майже друкованими літерами синьою кульковою ручкою було виведено: «Тобі краще з’явитися. Коли закінчиш дещо, можеш валити до всіх чортів».

Що ж, коротко і ясно.

У нижньому куточку аркуша, явно вирваного з зошита, зазначалося:

«Термін — до двадцятого жовтня».

Ага, тепер усе остаточно стало на свої місця. Підписання договорів, як він і припускав, справді не відбулося, однак — з’ясувалася подробиця — його було перенесено на двадцяте жовтня. Від Германа вимагалося лише взяти особисту участь, щоб цього разу все пройшло як по маслу… потім він міг валити до всіх чортів. Ось як!

Звичайно, Його Величності Алексу простіше було б подзвонити Германові, але, очевидно, той не був настроєний на балачки й вирішив, що за цих обставин такий спосіб виявиться більш дієвим.

Що ж, на людину, яку Герман багато років вважав кращим другом, це було зовсім не схоже, а от на Алекса — сьогоднішнього Алекса — якраз.

Герман зайнявся розбитим вікном. У зовнішньому склі камінь пробив дірку розміром із кулак; від неї, ламаними лініями, розбігалося кілька тріщин. Внутрішнє скло вилетіло повністю. Герман залатав отвір прозорою клейонкою.

— Сподіваюся, дзенькіт битого скла не привернув уваги сусідів, — пробурмотів Герман, завершивши роботу.

Потім він знову зайнявся картою, моментально переключивши всю свою увагу на неї. Зім’яте в «сніжку» послання валялося в кутку вітальні.

Близько першої години ночі ретельне планування маршруту «Пацієнт — Лікар», відзначене на карті червоним пунктиром фломастера, було завершено.

Герман акуратно склав карту міста… потім його погляд раптово застиг, немов він згадав щось важливе. Губи розтяглися в широкій посмішці.