Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

class="book"> — Варум, — погодився Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. Він швидко плив від Корабля Пітьми в напрямку каналу, проритого Малі у джунглях водоростей, аж раптом почувся якийсь дивний шум і запах горілого з черепної коробки Одуда, і вони зупинилися.

 — Перегорів, — сказав Якщоб. Гарун завмер.

 — Здається, я все ж таки неправильно приєднав дроти, — сказав він. — А спочатку здавалося, ніби правильно. Зламався й ніколи не запрацює!

 — Механічний мозок гарний тим, — заспокоював Гаруна Джин Води, — що його можна розібрати, полагодити й навіть замінити. На Сервісній Станції в Ґуп-Сіті завжди є дублікати. Якби нам удалося доставити Одуда додому, то він запрацював би знову, став би як новенький.

 — Якби нам самим кудись себе доставити, — промовив Гарун. Вони дрейфували в Старій Зоні без найменшої надії на допомогу. «Після всього того, що їм довелося пережити, — думав Гарун, — це нечесно.

 — Якийсь час я зможу вас штовхати, — запропонував Малі й вже було взявся до робити, аж тут з дивним тужливим шипінням Корабель Пітьми Культмайстра Хаттам-Шуда цілковито розтанув. Незакінчена Затичка впала на дно Океану, не завдавши жодної шкоди Джерелу Джерел. Свіжі оповідки вивергалися звідти безперешкодно, а це означало, що одного чудового дня Океан знову стане чистим і всі оповіді, навіть найстаріші, будуть на смак як нові.

* * *

Далі Малі вже не міг їх штовхати й упав збоку від Одуда геть чисто знесилений. Був саме полудень (Місяць Кагані повернувся до «нормальної» швидкости обертання), й вони дрейфували просторами Південного Полярного Океану, не знаючи, що робити.

І тут по воді біля них пішли бульки та якесь шумовиння, а Гарун з великим полегшенням упізнав Багатопащевих Риб.

 — Ґупі! Баґа! — радісно привітав він їх. А вони відповіли:

 — Геть тривога! Геть і страх!

 — Ми вас витягнемо, ах!

 — Досить з вас. Кидай віжки!

 — Ми ж бо знаємо доріжки!

І Баґа з Ґупі, взявши поводи Алежа-Одуда у свої роти, потягли їх геть зі Старої Зони.

 — Цікаво, а що сталося з Хаттам-Шудом? — нарешті запитав Гарун. Якщоб лишень задоволено стенув плечима.

 — Пропав, та й по всьому. Ґарантовано, — промовив він. — Культмайстрові не вижити. Розтанув, як і решта чупвалів. Усе, завіса. Він — надбання історії. Бувайте здоровенькі. Коротше кажучи, хаттамшуд.

 — Не забувайте, що це була тільки його Тінь, — розсудливо зауважив Гарун. — Той, інший Культмайстер, «справжній», саме зараз воює з генералом Фоліантом і Сторінками, з Мудрою та моїм татом… і Лепетухою. А собі подумав: «Лепетуха, а чи вона хоч трішечки скучила за мною?»

Те, що раніше було Смугою Сутінків, тепер купалося в сонячному промінні. «Відтепер і надалі Кагані буде нормальним Місяцем, — думав Гарун, — з нормальними ночами й днями». Вдалині на північному сході він побачив узбережжя країни Чуп, освітлене, вперше за багато століть, призахідним сонцем.

Розділ ХІ 
Принцеса Бачет

Тепер мушу стисло розповісти про все, що трапилося, поки Гарун був у Старій Зоні.

Як ви пам’ятаєте, доньку короля Торохтія, принцесу Бачет, ув’язнили у найвищій кімнаті найвищої вежі Цитаделі Чуп — величезного, збудованого з чорної криги замку, який нависав над Чуп-Сіті, ніби якийсь гігантський птеродактиль або археоптерикс. Тож Військо ґупізирян на чолі з генералом Фоліантом, принцом Боло та Воїном Тіней Мудрою пішли саме на Чуп-Сіті.

А Чуп-Сіті був розташований у глибині Вічної Пітьми, й повітря було настільки холодне, що на людському носі воно одразу ставало бурулькою, яка, бувало, висить, аж поки її не відламаєш. Ось чому чупвали, які жили там, одягали спеціальні круглі носогрійки, від чого були схожими на циркових клоунів, лишень з чорними носами, тому що їхні носогрійки були чорними.

Сторінкам з країни Ґуп, що входили у Пітьму, видали червоні носогрійки. «Направду, видається, що це війна між блазнями», — думав казкар Рашид, одягаючи фальшивий червоний ніс. Принц Боло вважав носогрійки вкрай непристойними, проте усвідомлював, що ніс, з якого звисає бурулька, буде ще гіршим. Він дуже сердився, але все ж таки одягнув носогрійку.

Мали вони і шоломи. Сторінки були вбрані у люб’язно надані Моржем і Яйцеголовими з Будинку ПНСП найдивніші головні убори, які тільки доводилося Рашидові бачити. Край кожного шолома оперізувала схожа на капелюшну стрічка, що яскраво світилася, коли шолом одягали на голову. Голова в такому шоломі була ніби з німбом, від чого Сторінки нагадували бойовий підрозділ ангелів чи святих. Сукупна потужність вольтів усіх «німбів» давала ґупізирянам можливість бачити своїх супротивників навіть у Вічній Пітьмі, тоді ж бо як чупвалів навіть у їхніх модних закритих темних окулярах це сяйво могло навіть осліпити.

«Поза сумнівом, сучасний підхід до військової справи, — іронізував про себе Рашид. — Під час бою ні одне, ні друге військо не бачитиме своїх супротивників».

Неподалік Чуп-Сіті розкинулося поле битви — широка рівнина Бат-Мат-Каро з невеликими пагорбами по обох краях, де командувачі ворожих військ розбили свої намети для спостереження за перебігом битви. На командному пагорбі ґупізирян до генерала Фоліанта, принца Боло й Мудри приєднався також казкар Рашид (адже тільки він міг перекласти мову жестів Мудри) й Буклет, себто підрозділ Сторінок, який складався з охоронців й кур’єрів, серед яких була й Лепетуха. Весь командний склад ґупізирян, маючи дещо