Читати книгу - "Panicoffski"

— Але ж ти, Фабі, згадувала про «пару речей». Тож має бути ще якась неприємна новина. Викладай уже відразу, щоб я не мучився.

— Ну, це — одна дрібниця. Просто доведу тобі, що цілком тобі довіряю. Я знаю, ти приятелюєш із Йованом. Він — дуже порядна людина і, думаю, ніколи тобі не скаже цього, але такі речі мають здатність вилазити випадково. Тобі тоді було б неприємно, що я начебто приховувала це. А приховувати й нічого, бо я тоді з тобою ще на була знайома. Щоб швидше скінчити з цим, то я з ним спала кілька разів. Мені було самотньо, і я ще не знала англійської. Він запропонував, і я погодилася. Це було несерйозно. Він тоді зустрічався з иншою дівчиною. Потім я зустріла Ніка, й на цьому все скінчилося. Зараз він дуже радий, що я з тобою. Думаю, він про це здогадується, через те що на початку допоміг нам зв'язатися. Він дбає і про тебе, й про мене. Ти ж не будеш за це злий на нього?

— Ні, не буду, кицько.

— А на мене?

— Та ні, що ти. Не буду, звичайно.

Ох уже мені цей Йован! Не чекав такого повороту. Великий аміґо. Не жадібний. Підставив дівчину від щирого серця, і не жаль… Ось тобі, друже Освальдо, подарунок бразилійського народу від щирого серця. На здоров'я! Згадалося ще, як він свого часу на Беґі оком накинув. Прийшов до нас на паелью (сам напросився), а тоді мені в куточку каже: «Старий, маю до тебе пропозицію. Віддай мені Беґі, а я тобі взамін дам мою італійську подружку Енріку. Вона ж тобі подобається? Ні?» Беґі потім довго й якось з надривом сміялася із цієї пропозиції. Я й досі підозрюю, що він її таки двигонув у один із моїх від'їздів. З Беґі це недовго було. Вона ж сама мені казала, що їй складно витримати ніч без чоловіка, а в мій перший від’їзд просто благала мене залишитися, бо чудово знала, чим це закінчиться. Мені лише цікаво знати з ким? З нудним Янніком? Чи з тим шотландським джазменом, з яким, я це виразно бачив, вона переморгувалася і навіть потайки (але я все одно помітив) показувала йому язика?

— Ну що ж, gatinha. Щасливої тобі дороги. Привіт сім'ї від таємного коханця. Жартую! Я якраз теж буду тиждень у від’їзді. Їду робити матеріял про наслідки виверження вулкану на Монжвіку. Де це? Це у твоєму-таки напрямку. Острівець такий є в Карибському морі.

Це була сумна подорож. Її загальний настрій не віщував Панікоффскі нічого доброго. Все, що він побачив на острові Монжвік, накладалося на майже безперервні найгірші передчуття щодо подій у Сантосі. Він лягав спати, а в голові поставали марення щодо Фабі, Ніка і Леандра. Леандру, Фабі, Нік. Нік, Леандру та Фабі. Йому виділися жахи, коли, нарешті, вдавалося заснути під безперервними нападами лікуючих кусючих комарів.

Монжвік — це крихітна британська територія, острівець, що затиснувся поміж більшими сусідами: французьким заморським департаментом Ґваделупою та колишньою британською колонією Антиґуа. Кілька місяців перед тим потужне виверження вулкану ледь не стерло Монжвік з лиця землі. У побоюванні найгіршого британці евакуювали все населення у кілька десятків тисяч людей. Та острів все-таки втримався на поверхні моря, частка населення повернулася з Англії, проте фахівці прогнозують, що ще одного подібного катаклізму пережити не пощастить. Вулкан поступово оживає і має стати ще активнішим… Єдиним шляхом на Монжвік є переліт на Антиґуа, а звідти 200 кілометрів уплав. Жартую, звідти ходить швидкісний французький пасажирський катер, приписаний на Ґваделупі, який через його імпресивний специфічний вигляд іменуватиму «точилом». Він курсує почергово раз на два дні зі столиці Антиґуа Сент-Джонса до Монжвіку або до столиці Ґваделупи Пуент-а-Пітра. На Монжвіку, як про це Панікоффскі довідався від капітана «точила», порт теж раніше був у столиці — Портсмуті, але після виверження його було перенесено до досить віддаленої бухти для вантажних суден. Капітан — високий мулат, що народився на Ґваделупі, прожив там усе життя і жодного разу не був у Европі, сказав, що вважає себе французом, а не ґваделупцем. Це незважаючи на те, що його французька була сповнена місцевих креольських виразів, яких Панікоффскі не розумів. Така самоідентифікація капітана з країною, яка досі в уяві Освальда однозначно асоціювалася з Европою, його надзвичайно заінтриґувала. Але чому мало б бути инакше? Адже Ґваделупа є простою частиною Франції, її департаментом з таким самим статусом, що й будь-який инший. Тут обирають депутата французької Національної асамблеї, тут навіть гроші тепер спільні європейські, які з'явилися в банкоматах акурат в 00 годин першого дня їхнього запровадження в Европі. Парадокс, одначе, полягав у якомусь незбагненному протиріччі між сприйняттям Франції яко країни з республіканським духом, революційними традиціями, усім, що так містко виявлено в гаслі «Свобода, рівність, братерство», й повним ігноруванням культурних особливостей колись поневолених народів. Капітан «точила» став ілюстрацією стовідсоткового зфранцуження населення колишньої колонії. Лише після цієї розмови Панікоффскі допетрав, чому в продуктових крамницях Антиґуа більшість товарів мають на етикетці напис Produit de France. Ну звичайно ж! Не перли ж їх сюди з самого Парижа. Весь цей козячий сир робили ґваделупські фермери, як і фуа ґра з рожевим вином — то насадження французьких рецептів на голову креолам. Шлях до повного завоювання сердець тубільців лежав через шлунок. Рішельє майже 400 років тому вдалося взяти Ґваделупу, бо його країна точно знала, що можна зробити з качки та її печіночки. Тубільці цього спершу не знали, але коли дізналися, то дуже серйозно підсіли, а тоді й покохали Францію, запиваючи цю любов поступово розкуштованим бордоським. І от тепер у наш час уже місцеві карибські французи завойовують через шлунок і сусідні, дещо зголоднілі після здобуття незалежности від британців, острови, що їх підкорити навіки британцям завадила абсолютна нездатність приготувати смачний обід. Смаженою картоплею і пересмаженою рибою народ не