Читати книгу - "Вічний календар"

на білому папері, який вбирає в себе темну вологу рідину з тертих горішків дуба і розбавленої водою сажі. Ібрагім вдихає чорнильний запах, наче спраглий кінь біля водоймища, що тремтливими ніздрями пробує теплу річку. Писар записує кілька осіб, які за приписами турецької адміністрації належать до тих, кого можна оподатковувати. І виходить у сад, де в мідних клітках із ажурних сплетених дротів співають і пурхають птахи. Ібрагім, залишивши на столику червоне перо, слухає спів. Подув вітру зачіпає перо, і воно котиться списаними сторінками, залишаючи за собою чорний слід чорнила, плямуючи християнські імена, замазуючи міста й села. Повернувшись, писар думає, що сьогодні просто сильний вітер із протоки, а з-за Ая-Софії збирається на дощ. Золотий порошок також розпорошився по рукописові, бо Ібрагім наперед висипав із шкіряного мішечка кілька пучок. Він згортає сторінку рукопису й намагається зсипати золоті порошинки в мішечок. Але справа марна, порошок прилип до вогкого чорнила, і широкі смуги від червоного пера виблискують золотими цятками. Язловецький санджак-бей Ібрагім вирішує переписати завтра. Дощ, натрапивши на сад, не залишає в ньому сухого місця, важкими краплями лупить по траві й по пташиних клітках. Слуги забирають клітки під накриття. Мокрі птахи стривожені. Ховаються під кущами. Тішать пильне Ібрагімове око, розпускають довгі хвости, шурхотять ними по мокрій траві, як дорогою парчею. Початок вересня у Стамбулі теплий. Ібрагім кожного ранку заглядає у клітки й годує птахів. Його непокоїть, що вже два тижні павичі ходять внутрішнім двором із опущеними хвостами. Писар дивиться на павичів стривоженим поглядом. «Може, вони захворіли?» — думає Ібрагім. З Мармурового моря подуви солоного вітру розпорошують синє з зеленими переливами пір’я королівських птахів і збивають їхні корони на головах.

Постоявши, Ібрагім повертається до своїх паперів.

Поки Мегмед перебував у Едірне, а великий візир зі своєю канцелярією в Топкапі, з Подільського еялету доходили тривожні вісті: султанський двір розумів, що війна з поляками не завершилася Бучацьким договором. Османи втратили Язлівець, польські полки інколи доходили до Молдови й там перестрівали споряджений грошима, зброєю та провіантом турецький транспорт. Не кращі були справи й у союзника гетьмана Дорошенка. За спиною Порти жваво листувалися польський король із московським царем, бунтували провінції, незадоволені траплялися навіть у Стамбулі.

Зовсім недавно Ібрагім передав великому візиру надісланий із Єрусалима лист. У ньому повідомлялося, що християнський орден святого Франциска, що якийсь час у Єрусалимі та Назареті опікувався головними святинями, незадоволений, що опіку над Храмом Гробу Господнього передано Константинополю. Бо після звістки, що дійшла до османського двору, — що в Румелії помер Саббатай Цві, який, якщо пам’ятаєте, прийняв мусульманське ім’я Мугамеда Ефенді — Диван вирішив, що в Єрусалимі нарешті все заспокоїться.

[Патріарх Досифей]

Скільки днів і ночей потрібно їхати з Єрусалима до Стамбула, щоб привезти листи від бейлербея? Які небезпеки чигають на післанця? І скільки часу бейлербей чекатиме на відповідь — що чинити? Орден Франциска, підбурюваний французьким двором, а також незадоволений політикою Єрусалимського Патріарха Досифея, готовий був до рішучих дій. Саме тоді Патріарх Досифей, не дочікуючись розв’язки заплутаної справи, звернувся до московського царя через архімандрита Прохора, якого вислав до Москви з грамотою. Описуючи становище Єрусалимського престолу, Досифей нарікав на утиски латинників. Вступивши в патріарші права в 1669 році, він прийняв великі борги від свого попередника. Було йому двадцять сім років, але ще єпископом він зійшовся з московським послом дяком Порфирієм Возніциним і став його таємним політичним агентом. Досифей у своїх листах до московського царя описував пригоду: коли православні служили літургію в тій частині Храму Гробу Господнього, яку називають Вознесенієм, у якій диякон завжди ставив біля кувуклії дискелій, паписти (так їх називав Досифей) накинулися на диякона і стягнули дискелій. Нападників було двадцять п’ятеро, а православних отців — п’ятеро. Але найгірше трапилося в 1674 році, — сповіщав царя Єрусалимський Патріарх, — того року паписти вирішили приготувати кувуклій для зустрічі французького посла. Прибравши всередині кувуклія, взялися вони шнурками прочищати отвори, якими виходить дим із лампад. Один із папистів залишився в кувуклії, а інші видряпалися на дах, щоби тягнути туди-сюди шнурок. Православні ж отці, написав Досифей, хотіли перешкодити папистам, бо боялися, що, прочистивши отвори, ті скажуть, що кувуклій тепер їм належить. Зчинилася бійка на даху Храму Господнього. Побито було старця Макарія й ризничого Закхея. А один із папистів кинув камінь у монаха Климента й убив його. Про цей випадок дізнався паша й вислав кадія, щоб той на місці встановив, чия провина, але кадій сповістив пашу, що відбулася бійка, але хто розпочав її — невідомо. Досифей підозрював, що кадієві добре заплатили.

Протистояння між орденом святого Франциска і Єрусалимською Патріархією дійшло до суду під проводом великого візира Кьопрюлю в 1675 році. Cправу Єрусалимського Патріархату представив сам Досифей, який докладно розповів судові, як переходив із рук у руки Храм Гробу Господнього.

[суд]

«У давні часи 636 року, — розпочав Патріарх Досифей, — халіф Омар завоював Єрусалим, але завдяки заступництву візантійських імператорів усі церкви й монастирі залишилися за православними. Відтак прийшли французи 1097 року і пробули в місті 85 років. Протягом тривалого часу Єрусалим переходив у володіння від арабів до французів і навпаки. Якщо Єрусалимом правили араби, то візантійські царі слали дари, щоб ніякої шкоди церквам, отцям і монашому чину не було заподіяно. У 1350 французи були вигнані з Палестини. Так тривало до 1453 року, аж поки османи не завоювали Константинополь, і тоді ослабли православні християни. Султан Селім, відвоювавши від Єгипту Єрусалим, дозволив християнам приходити до святого Гробу, але визначив за це плату. Патріарх Софроній прийняв від французів 15 000 червоних золотих, бо казна Єрусалимської Патріархії була пустою, і коли паписти руйнуватимуть трапезну біля кувуклії, то знайдуть чашу з мощами, в якій начебто заховані ті гроші. Патріарх Феофан, який відвідував Москву, повернувся до Єрусалима при грошах, тому за часів султана Мурата зумів повернути єпархії всі святі місця. Був ще Патріарх Паїсій, який судився… Потім прибув французький посол, який просив віддати всі святі місця, але османи відмовили…»

Запала тоді мовчанка.

«Про чотири речі просимо, — продовжив Досифей, звертаючись до Кьопрюлю, — віддати нам у повне володіння святий кувуклій, по-друге — проводити в ньому наші богослуження, по-третє — щоб ніхто без нашого дозволу не міг би ввійти, і четверте — щоб зруйновано було те, що там тепер накоїли латиняни».

І подав великому візиру фірмани. В одному з них написано було, що велить султан патріарху і грекам бути над франками й вірменами, а також над іверійцями, хампесіянами, коптами, сирійцями й перед усіма