Читати книгу - "Повторення пройденого"

— Я не про це. Ось ти збираєшся на змагання, а раптом там щось трапиться?

— Що може трапитися? Ось побачиш, я обов'язково привезу медаль.

— Ні. Я взагалі не хочу, щоб ти їхав, — запально сказала Настя.

— Це ж усього на чотири дні,— заспокоїв її Толик.

— Хоч на день. Раптом ти… зламаєш ногу? Уявляєш, якщо у метальника молот з рук вирветься?

— Чому він повинен вирватися?

— Не повинен, а раптом? Загалом, це небезпечно, — застерегла його Настя, але Толик безтурботно відмахнувся:

— Ти прямо як моя тітка. Вона теж усього боїться. Поговорімо краще про щось інше.

Вичерпавши всі аргументи, Настя зрозуміла, що доведеться діяти за Антоновим планом.

— Я прийшла тебе попросити… — почала вона і замовкла.

— Про що?

— Якісь хлопчаки відняли у мене сумку і закинули в підвал он того будинку, — дівчинка на одному подиху випалила завчену фразу.

— Що ж ти відразу не сказала?

Настя мовчки знизала плечима. Вона відчула, що червоніє, але Толик зрозумів її збентеження по-своєму. Новенька йому сподобалася з першого погляду і, судячи з усього, відповідала йому взаємністю. Недарма ж вона прийшла по допомогу саме до нього. Він був гордий, щасливий і готовий на будь-які подвиги.

— Де вони? — вимогливо спитав Толик.

— Утекли. Мені треба дістати сумку, а я боюся спускатися в підвал. Там темно. Ти мені допоможеш?

— Звичайно. Але якщо побачиш тих хлопчаків, ти мені їх покажи. Я тут усіх знаю.

На Настин подив, її акторський дебют пройшов як по маслу. Толик їй повірив.

Сховавшись за кущами, Антон чекав появи на сцені головних дійових осіб. На його думку, очікування затягувалося. Він уже почав хвилюватися, що Настя щось напартачила, і збирався піти на розвідку, коли двоє з'явилися із-за рогу. Антон упірнув глибше в кущі і завмер.

— Ось у цьому підвалі,— показала Настя.

— Не хвилюйся, знайдемо твою сумку.

Вони спустилися сходами. Скрипучі дверці пропустили дітей усередину. Світло просочувалося тільки через віддушини у фундаменті, але основна частина підвалу потопала в темряві.

— Десь тут має бути щиток. Якщо лампочку не викрутили, ми все швиденько відшукаємо, — заспокоїв дівчинку Толик.

Клацнув вимикач. Лампочка, що висіла посеред підвалу, спалахнула, тьмяно освітивши величезне приміщення. Світла ледве вистачало на те, щоб не наштовхуватися на стовпи та опори.

— Ура! Нам пощастило, — сказав Толик і пішов у глиб підвалу.

— Можна я тебе тут почекаю? — спитала Настя.

— Звичайно. Навіщо тобі ходити по пилюці?

У грудях у Насті стояв клубок. Вона не звикла обманювати людей, тим паче, коли їй довіряють. Розум говорив, що треба тікати, але вона не могла змусити себе рушити з місця. Раптом світло погасло. Хтось ухопив Настю за руку і потягнув до виходу. Дівчинка почула сердитий шепіт Антона:

— Чого ти тут стовбичиш?

З підвалу пролунав голос Толика:

— Ей, що там таке? Чому вирубилося світло?

— Тому, — буркнув собі під ніс Антон.

Зачинивши дверці, він поспішно підпер їх заздалегідь припасеним дрючком, уперши один кінець у двері, а другий — в основу парапету. Переконавшись, що дрючок не впаде, Антон задоволено обтрусив руки і обернувся до Насті.

— Порядок. Зразу не вибереться.

Вигляд у дівчинки був рознещасний. Очі почервоніли. По щоках текли сльози.

— Ти чого? — здивувався Антон.

— Ти навіщо йому світло вимкнув?

— При світлі він вихід відразу знайде. Нічого, там його бабай не з'їсть. Ходімо звідси.

Антон узяв її за руку і потягнув за собою нагору. Дівчинка не опиралася, а тільки тихенько схлипувала.

— Він мені повірив, а я… Це огидно.

— Огидно — це коли ногу молотом роздробить, — сказав Антон. — І взагалі, годі вередувати. Час повертатися додому.

Упустивши затриманих, Степанович не міг заспокоїтися. Він працював дільничним уже п'ятнадцять років і за цей час мав тільки подяки та нагороди. І на тобі — його обвели навколо пальця якісь дітлахи. У принципі, нічого страшного не сталося. Двоє дітей що втекли з відділку, не становили небезпеки для суспільства. Але його гордість було уражено. Мало того, що ці шмаркачі начхали на його наказ чекати, вони ще й прихопили булку із столу сусіда по кабінету. І тепер той