Читати книгу - "Книга про причини"

Взагалі живу традицію філософських досліджень передали арабам сирійські християни. Див.: там само, с. 125.

Там само, с. 69.

«В арабській мові Гомер згадується лише у збірках моральних висловів. Трагіки залишилися невідомими, чим можна пояснити відсутність драматургії в арабській класичній літературі». — Ремі Браґ. Мови та традиції, що лежать в основі філософії в Європі, с. 17.

«Звідки ж узявся сам університетський дискурс? Наша теза полягає в тому, що він виник не сам по собі, а був засвоєний із певних джерел, інтеріоризований і адаптований: концепція філософського життя була сформульована філософами арабських земель, першими середньовічними спадкоємцями грецької філософії… Арабо-мусульманська модель „філософа“ за посередництвом університетських філософів була прийнята частиною християнського суспільства саме тому, що вона була сформульована у світі, де не існувало університетів у „західному сенсі слова“». Див.: Ален де Либера. Средневековое мышление, с. 11–12.

Див.: Андрій Баумейстер. Тома Аквінський: вступ до мислення, с. 61–67.

«Європа відрізняється від інших культурних світів особливим способом ставлення до власного: вона засвоює те, що спочатку сприймається як чуже». Див.: Реми Браг. Европа, римский путь, с. 83.

Ремі Браґ відзначає, що пошук адекватної назви для сфери досліджень з арабської філософії може приводити до комічних виразів. Кафедра у Сорбонні, очолювана Браґом, отримала назву «філософія арабської мови» (philosophie de langue arabe). — Rémi Brag. Wie islamisch ist die islamische Philosophie?, c. 165. Можливі також інші версії назви цієї інтелектуальної традиції, наприклад, «філософія в ісламі». У зв'язку з цим див.: Thérèse-Anne Druart. Philosophy in Islam, c. 97. Авторка частково повторює аргументи Браґа і пропонує гарну ілюстрацію національної та культурної різноманітності «філософів в ісламі». Мусульманами були аль-Фарабі, Авіценна (Ібн Сіна) і Аверроес (Ібн Рушд). Деякі з них були сунітами, а деякі — шиїтами (як, наприклад, «Брати чистоти», члени таємної мусульманської філософської спільноти, заснованої у Басрі близько 970 р.). Серед представників «філософії в ісламі» були християни, наприклад: Yahya ibn Adi (Йоан, син Аді), учень аль-Фарабі. Серед них були також юдеї (Ібн Сувар, Галеві, Маймонід), сабії (напр., Табіт ібн Квара — Thabit ibn Quarra, медик і перекладач), мандеї або зороастрійці (як Мані аль-Маюсі — Mani al-Majusi). Були навіть язичники (Абу Бакр аль-Разі — Abu Bakr al-Razi).

Див.: Rémi Brag. Wie islamisch ist die islamische Philosophie?, c. 166–167.

А. Смірнов виокремлює п'ять «значних течій»: калам, перипатетизм (або «фальсафа»), ісмаїлізм, ішракізм і суфізм. Перипатетичну школу російський дослідник розглядає як етап, котрий, попри його беззаперечну важливість, усе ж є лише стадією у послідовному розвиткові філософської думки. Див.: А. Смирнов. Что стоит за термином «средневековая арабская философия», с. 44.

«В ісламі falsafa одразу приймається як грецьке слово і залишається таким і надалі. Це слово правильно аналізує та пояснює аль-Фарабі… Так само чинить у XV ст. історик ібн-Хальдун». Див.: Ремі Браґ. Мови та традиції’ що лежать в основі філософії в Європі, с. 19.

Rémi Brag. Das gegenseitige Verhältnis von Philosophie und Islam, c. 72–73.

Арабське поняття kalām можна перекласти як «слово», «мовлення», «діалог». Часто його вживають для позначення «ісламської схоластичної теології». Дуже умовно «калам» можна розуміти як форму ісламської теології у вузькому значенні слова.

Rémi Brag. Das gegenseitige Verhältnis von Philosophie und Islam, c. 73.

«Теологія Арістотеля» відома у двох версіях — короткій і довгій. Ще Антон Баумштарк стверджував, що цей трактат на рубежі століть створив сирійський монах Йоганан з Евфемії (Johannân aus Euphemeia). Йоганан отримав освіту в Александрії, був відомим знавцем Плотіна і, найімовірніше, саме цього видатного неоплатоніка слід уважати «автором сирійської обробки трактатів IV–VI „Еннеад“. Ця сирійська компіляція була перекладена арабською під титулом „Теологія Арістотеля“ і в такому вигляді стала однією з найвпливовіших книжок усього Середньовіччя» (Anton Baumstark. Die christlichen Literaturen des Orients, c. 75). На Баумштарка посилається Етьєн Жільсон у своїй «Історії християнської філософії у Середніх віках». У примітках він додає, що компіляцію Йоганана близько 840 р. переклав на арабську християнин Ібн Абдалах (Ibn Abdalah), а потім на латину — Вільгельм із Мербеке (Etienne Gilson. Historia filozofii chrześciańskiej w wiekach srednich, c. 619). Матіас Перкамс називає інше ім'я перекладача «Теології Арістотеля» на арабську — це християнин Абд аль-Масіх (Abd al-Masīh). Див.: Matthias Perkams. Die Übersetzung philosophischer Texte aus dem Griechischen ins Arabische, c. 126. Ще одну версію озвучує Ротрауд Гансберґер із посиланням на Цімермана: перекладачем був al-Himsī, редактором, видавцем та ймовірним автором передмови — аль-Кінді (Rotraud Hansberger. Die Theologie des Aristoteles, c. 164).

Отже, «Теологія Арістотеля» має декілька культурних і мовних шарів: тексти, які написав Плотін грекою у III ст., переробляє у єдиний текст сирійський християнин у VI ст.; у IX ст. інший сирійський християнин перекладає цей текст арабською, а у XIII ст. — перекладає латиною вже монах-домініканець, представник західного християнства. Докладніше про «арабського Плотіна»