read-books.club » Фантастика » Ангел пригляду 📚 - Українською

Читати книгу - "Ангел пригляду"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ангел пригляду" автора Олексій Юрійович Винокуров. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 83
Перейти на сторінку:
колеса, чому Антоній був тільки радий. Капітан, однак, особливої радості не виявив. І сидіти б старому паламареві в комендатурі як злісному терористові, аж тут із машини вийшов панотець Михайло.

Ох і дав він прочуханки старому — аж піт пройняв, незважаючи на мороз. Яких тільки слів не наговорив, але Антоній нічого, ображатися не став, лиш усміхався й повторював як заведений:

— А я з вами… З вами поїду…

Чи треба казати, що напоумити дячка намагалися всіма доступними способами, але той стояв на своєму твердо: їду з вами.

Несподівано на бік Антонія став капітан Голощок.

— Дідок, схоже, спритний, а ось ви обоє — не від світу цього, — заявив він. — Такий може стати в нагоді.

Антоній закивав: мовляв, ваша правда, пане офіцере, я беручкий, спритний, пролазливий, скрізь без мила пролізу, візьміть із собою заради Господа Ісуса Христа і всієї животворчої Трійці!

І таки вмовили панотця Михайла, домоглися, одним словом, свого.

Але все перевернулося, розвалилося, коли загинув їхній провідник, російський сержант Василь Кураєв. Тепер уже капітан не хотів нікуди відпускати ні з паламарем, ні без, — мовляв, чисте самогубство.

Антоній зрадів, але зарано: і панотець Михайло, і Катерина наполягали — до Москви, до Москви! Схоже, самі були готові померти, але до Москви бісівської дістатися. Невідомо, які переговори вели вони з капітаном — дячкові, особі некомпетентній, про це не доповідали — але тільки зламали його залізну рішучість. Та й не міг він їх утримувати, хіба що заарештувати. Але цього капітан чомусь робити не став, і Антоній здогадався, в чому тут причина, навіть не дивлячись у бік сіроокої Катерини. У той бік капітан, до речі, теж не дивився, принаймні на людях, а що там між ними сталося наодинці, про те тільки панотцеві Михайлу відомо.

Без документів, однак, не те що до Москви, але навіть Україною пересуватися вони не могли. Однак для капітана Голощока і це виявилося не проблемою. Уже наступного ранку всі посвідчення були готові, тепер мало що відрізняло їх від законослухняних громадян. Вирішено було все-таки не ризикувати, не йти крізь лінію фронту, а відправити подорожніх літаком. А там уже як вийде.

Для доправлення всієї компанії до аеропорту було виділено машину і при ній сержанта Копійку.

Виїхали не відразу. Капітан чомусь усе відкладав момент прощання: то був зайнятий, то погода не та. І тільки він один знав, чому погода виїзду не сприяє, та ще, може, Катерина.

Якби зараз хтось зазирнув у його кімнату, то побачив би щось дивне й несподіване: Катя відчужено дивилась у вікно, а перед нею стояв Голощок, стискаючи її руки у своїх.

— Ну куди ти, навіщо, — умовляв він її.— Залишайся зі мною, я ж кохаю тебе більше за життя!..

Вона повернула нарешті до нього обличчя, подивилася туманно, ніби здалеку.

— Ти не перший, хто просить мене залишитися, — промовила Катя. — І не перший, кому я скажу — ні…

Прикусив губу капітан Голощок, озвалися в ньому ревнощі. Але тільки на мить: дивлячись на неї, нічого більше не пам’ятав і не знав він, крім кохання.

— То йдеш? — спитав тремтливим голосом.

Вона лагідно подивилася на нього знизу вгору, долонею наїжачила його волосся, нічого не сказала і вийшла. А він, немовби втративши решту сил, звалився просто на ліжко. Крекнули пружини, але Голощок уже нічого не чув, провалившись у відчай…

За годину пора було вже їхати. Проте капітан не з’являвся. І ніхто з його підлеглих не міг сказати, де він зник, наче крізь землю провалився. Сержант, приставлений до них, нервував, поглядав на годинник, нарешті почав благати:

— Їдьмо вже, мені треба завидна повернутися…

Мусили їхати не прощаючись. Залізли в машину, завели, щоб двигун прогрівся. Антоній сидів попереду веселий, крутив головою, як горобчик: ще б пак — перша в житті далека подорож. Не Америка з Європою, звичайно, але щось таке. Панотець Михайло думав про своє, Катерина була сумна.

— Ну, з Богом, — промовив сержант, витискаючи зчеплення…

Вони рушили, поступово набираючи швидкість на зледенілій дорозі. Аж тут Антоній глянув у дзеркальце заднього огляду й мовив:

— Біжать.

— Хто? — не зрозумів сержант.

— За нами біжать.

Сержант озирнувся, ахнув, вилаявся, пригальмував, здав назад. Через кілька секунд водійські дверцята відчинилися, з’явився захеканий Голощок.

— Вилазь! — наказав він сержантові.

— Това-аришу капітане…

— Вилазь, кажу! Сам поведу!

За хвилину вони вже їхали далі, машину потрушувало, крутило на вибоїнах. Капітан у дзеркальце заднього огляду час від часу поглядав на Катерину. Та не дивилася на нього, ховала погляд, але в стиснутих губах чаїлася посмішка.

— А як же твоя служба? — нарешті запитав панотець Михайло. — Не влетить тобі від командування за самоволку?

— Нічого, — буркнув капітан, — я тут сам собі начальство. Заднім числом оформимо як відрядження.

Брехав, звичайно, капітан не гірше за прапорщика Боровича. І начальство в нього було, і ніякого відрядження оформити він не міг, таки ж не міністр оборони. Тож фактично з будь-якого боку був він дезертир. Немає більшої ганьби для кадрового офіцера, проте він на це пішов.

А чому, спитаєте ви? А тому, що не знайшов у собі сил залишатися на місці, коли люди ці, які дивним чином увійшли в його життя, мали вирушити в чужу і тепер уже ворожу країну. І причиною була не сама лише Катя, хоча вона, звичайно, передусім. Річ була в тому, що Катя йому розповіла про те, заради чого всі вони прямували до Москви.

Він вірив, і не вірив, і не вірити не міг… Чи все ж таки вигадка? Але ні. Це ж Катя сказала, а вона брехати не могла. Це все одно як лебідь би збрехав або ангел — ну, словом, річ немислима, небувала.

Утім, не все вона сказала, він і сам це розумів. Але навіть сказаного було досить, щоб у людини з менш міцною головою мізки з’їхали набакир. Чесно кажучи, у самого Голощока теж час від часу виникали сумніви: чи він сповна розуму, чи ясно бачить диспозицію, а чи вкинутий якоюсь зовнішньою силою у важкий і приголомшливий сон?

Але наразі все вже було вирішено. Роту свою Голощок залишив без доповіді начальству, тому що компанія дібралася нівроку: двоє втікачів із божевільні, дячок, теж несповна розуму, і дезертир. На що може розраховувати така бойова одиниця в тилу ворога, не хотілося й думати.

Він і не думав — крутив собі баранку та додавав газу, де дорога дозволяла. І коли вже позаду лишилося чимало кілометрів, раптом запитав, немов отямившись:

— А в Москві

1 ... 37 38 39 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангел пригляду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ангел пригляду"