read-books.club » Фантастика » Ангел пригляду 📚 - Українською

Читати книгу - "Ангел пригляду"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ангел пригляду" автора Олексій Юрійович Винокуров. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 83
Перейти на сторінку:
в легковажному фраку, затупотів лакованими бальними черевичками, склав губки курячою гузкою, затуркотів:

— Принцесо… Уна данца! Публіка жадає! Тільки вас і чекають. Пер кортезіа![10] Благаємо! Один-єдиний танець! Припадаємо до ніг, цілуємо порох біля ваших ніг і все таке інше!..

Діана кинула швидкий погляд на князя, той смикнув кутиком рота, нахилив голову. Вона скинула підборіддя, повернулася до Суботи і мовила з гіркотою:

— На брудершафт!

Вино в її келиху зблиснуло тьмяним рубіном, закипіло, хлюпнуло в келих Суботи.

— На брудершафт, — повторив він онімілими губами.

Очі її виявилися зовсім поруч, палаючи легким полум’ям, сяяли, зачаровували. Їхні руки сплелися, він потягнувся до неї, торкнувся губами, забув себе, побачив тільки, як вона тут же віддалилася на нескінченну відстань, на мільйони кілометрів, але на його губах усе ще палав, пощипував солодкий поцілунок. Чи це був смак вина, а чи її вуст, рожевих, ніжних.

Усе закрутилося навколо, затремтіло, взялося кольоровими плямами, вигнулось веселкою, попливло. В очі впали гості, що звивалися в танці гігантськими хмільними черв’яками. Замерехтіла поблизу худорлява платинова дівчина зі сліпучо маленькими грудьми. Якийсь солідний пан підняв зелений келих. Упав поряд військовий з великими зірками… Обличчя, розпливаючись і розтоплюючись, помалу перетворилися на свинячі морди, зарохкали, заверещали, пішли колесом, навколо замиготіли роги й хвости, зацокотіли копита, твердим лускатим панциром вкрилися піджаки і голі спини, рухаючись назад, у морок часів, до кільчастих, вусоногих, найпростіших…

«Що вона домішала до вина?» — тільки й устиг подумати Субота, сповзаючи з крісла, і впав на холодну кам’яну підлогу, боляче приклавшись вилицею. Страхітливі пики, всі до одної, обернулися до нього, дивлячись мовчки, моторошно. Наостанок Діана схилилася, погладила його по голові, торкнулася губами лоба.

Від цього поцілунку він провалився у віковічну темряву і вже не бачив, як двоє чорних мовчки попрямували до його бездиханного тіла, підняли і потягли геть, — треба думати, туди, де немає ні хвороб, ні печалі, ні зітхань…

Глава 11

Антоній

Але життя нескінче-е-енне! — трепетним козячим тенорком пробелькотів старий паламар. — Господи помилуй, Господи помилуй, Господи поми-и-илуй!..

Антоній нікого не відспівував — по-перше, не за чином, по-друге — співав суто для бадьорості духу. Дух цей, безсмертний нібито, геть був занепав, коли стало ясно, що панотець Михайло і його супутниця, добра Катерина, рушили-таки в далеку дорогу, в сатанинську Московію.

Ви що хочете думайте, а не міг дячок просто так узяти й кинути їх напризволяще. Вони ж як діти малі, будь-хто образити може. Ну куди вони без Антонія? У такій справі потрібний чоловік досвідчений, позитивний, який знає місцевість і публіку, який навіть самому чортові втре носа — особливо за нинішнього часу розрухи й розбрату.

Саме тому — і більше ні через що — заледве вийшли панотець Михайло і Катерина вранці з хати, як тут же за ними кинувся й сам Антоній. Лише хату замкнув надійніше, на висячий замок, завбачливо знятий зі скрині. Замок був чудовий, надійний, тільки трохи з іржею, але тримав мертво. Простіше всю хату знести під фундамент, ніж із таким возитися.

Не бажаючи бути виявленим наперед, він рухався короткими перебіжками, ховаючись серед високих заметів. За ніч навалило їх заввишки з людину, тож не один дяк, а цілих півтора могли там ховатися хоч до самої весни. Але так далеко Антоній не зазирав — йому б тільки до села своїх супроводити, а там уже Господь направить.

Так вони йшли — панотець Михайло з супутницею просто по шосе, розганяючи передранкову імлу, а паламар стрибав козлобородим зайцем по цілині, блимав підсліпуватим оком, плутав сліди, тільки б лишитися непоміченим. Знав Антоній: якщо виявить його панотець Михайло — неодмінно назад пожене. Натомість він уже все для себе вирішив, навіть запас сухарів прихопив — мало не кіло помістилось у відтягнутих кишенях старенького мишастого пальтечка.

Добре, що хоч цього разу Христос і ангели-охоронці були на боці дячка. Немов під чиїмось крилом дістався до самого села. На власні очі бачив, як зупинив панотця Михайла патруль, а потім разом із Катериною повів до штабу на перевірку.

Очистив Антоній вуличну лавочку від снігу, сів, став чекати, коли вийдуть назад. Годину чекав, дві, три — нічого. Ось тоді й завів він для бадьорості поминання покійних. Не те щоб боявся, що військові вколошкають дорогих його серцю мандрівників, але надто вже це відповідало настрою.

Так і досидів старий паламар за рогом, на холодній лавці, до самого вечора, аж доки відчув напад голоду. Похваливши себе за передбачливість, витяг із кишені сухар, сунув звичну страву в задубілий рот і почав смоктати та мусолити. Він і радий би був погризти, як годиться, зубами, але ближче до старості Господь забрав у нього зуби безповоротно — мабуть, за великі гріхи.

А мороз набирав сили, міцнішав, діймав крізь і пальто, і бабину кофтину, надягнуту Антонієм для тепла, дістався до самісіньких нутрощів і вибивав зі старечого ока сльозу. Йому б піти в комендатуру, вдарити чолом об землю, запитати смиренно, де, мовляв, панотець Михайло й Катерина, чому досі не виходять. А коли що не так, то він, Антоній, спасінням душі за них поручиться — люди хороші, для українського війська цілком безпечні.

Але не ризикнув дячок поткнутися до начальства, злякався, хоча все в нього було гаразд — і паспорт, і комунальні рахунки, і військовий квиток. І тепер сидів, трусився, точив, давлячись, свій сухар.

Однак змилостивився Господь, дивлячись на його страждання. Заледве посутеніло, відчинились двері комендатури, звідти вийшов незнайомий капітан, а з ним і Катерина, і сам панотець Михайло. Миттю відірвав Антоній змерзлий зад від лавки, зібрався трюхикати куди завгодно — хоч на край світу.

Але не довелося — уся трійця всілась у військову машину. Страшенно злякався тут старий паламар, зрозумів: зараз дадуть газу та й згинуть у вечірній імлі, а потім уже точно шукай вітру в полі. Підхопився і чкурнув щодуху до машини, а там учепився за колесо, припасоване до задньої стінки, обхопив його руками й ногами. Все — тепер уже без нього не поїдуть.

Але вони, схоже, нікуди не поспішали. Крізь бруднувату задню шибку бачив дячок, як велися якісь телефонні переговори. Але перерві цій Антоній не повірив, з колеса злазити не став.

У такому вигляді його й заскочив здивований капітан Голощок.

— Діду, — тільки й запитав, — ти що тут робиш?

— Бомби, бомби розміновую, — бовкнув Антоній, бо нічого розумнішого на думку не спало.

— Які бомби? Здурів чи що?

Голощок жилавими руками рішуче віддер його від

1 ... 36 37 38 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангел пригляду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ангел пригляду"