Читати книгу - "Дві Вежі"

Вилазка за ворота дала захисникам лише короткий передих. Небо на сході швидко світлішало, але ранок не обіцяв нічого доброго. Хоча перші ряди ворогів порідшали, з долини підтягувались усе нові й нові полки. Орки та дикі горці обліпили стіну, мов мурахи. Вони закидали канати з гачками на парапет так швидко, що неможливо було відрубати всі разом; сотні драбин приставлялись до стін одночасно, їх скидали, і вони з тріском ламались, але на місце кожної зламаної ставили нову, і орки п'ялися по них зі спритністю мавп. Убиті, поранені, уламки дерева та каміння валилися вперемішку до підніжжя стіни, ці страшні вали все зростали та зростали, але натиск не слабшав.

Втома долала захисників перемички. Сагайдаки вичерпались, мечі вищербились, щити розтріскались. Тричі Арагорн і Еомер водили воїнів на вилазки, тричі спалахував Андріл у стрімких нападах, тричі відкидали ворога.

Раптом з глибини Яру долинув рев. Орки, мов щури, проповзли стоком струмка, зібралися у затінку скель і дочекалися, коли битва під стіною приверне всі сили та увагу роханців. Тоді вони вискочили зі сховища, впевнені, що успіх їм забезпечений. Частина банди проникла вглиб Яру, туди, де паслися табуни.

Гімлі прожогом скотився вниз:

— Егей! Орки з тилу! Поглянь, Леголасе! Тут вистачить на всіх. Казад ай мену!

Луна підхопила несамовитий заклик: «Казад! Казад!» Голос гнома перекрив гуркіт бою, старий Гамлинг уловив його на башті Гірського Рогу. [122]

— Орки в Яру! — стривожився він. — До зброї, діти Хельма!

Воїни Західного Долу напали на ворога з такою силою, що орки відразу піддались. їх затисли у найвужчому місці Яру, і там вони загинули під мечами роханців, а якщо хто й уповз у бокові ущелини, то потрапив до рук сторожі печер.

— Двадцять один! — оголосив Гімлі, подолавши останнього орка. — Ну, пане мій ельф, я тебе обігнав!

— Треба заткнути цей щурячий лаз, — сказав Гамлинг. — Кажуть, що гноми добрі будівники. Чи не допоможеш нам, майстре Гімлі?

— Для обробки каменю не бойова сокира потрібна і не голі руки, — відповів Гімлі. — Ну, що зумію, те зроблю.

Стік у стіні заклали, залишивши тільки вузьку шпарину. Струмок, розбухлий від дощу, незадоволено шумів, шпарина була йому замала, і вода почала повільно розливатись та виходити з берегів. Гімлі і Гамлинг піднялись на парапет довідатись, що діється.

Вони застали всіх друзів на місці. Під стіною нарешті стало тихо. Леголас сидів на краєчку бійниці та обтирав свій стилет.

— Двадцять один! — сказав Гімлі, підходячи до нього.

— Молодець! — похвалив ельф. — Але я, на жаль, устиг набрати дві дюжини. Ми тут мали рукопашну…

Еомер і Арагорн очікували нової атаки, втомлено спираючись на мечі. Серед вирування та гуркоту бою Гірський Ріг стояв непорушно, як скеля серед моря. Ворота вже були розбиті вщент, але насип з колод та каменю не зміг здолати жоден ворог. Зорі блідли, місяць повис над західними схилами, збираючись на відпочинок.

— Ця ніч довга, мов цілий вік, — сказав Арагорн. — Хоч би вже розвиднілось…

— Світанок прийде, — зітхнув Гамлинг, — та що зміниться?

— Світанок — це завжди надія.

— Годованці Сарумана, напіворки, огидні потвори, не бояться сонця. І Темнолиці теж — чуєш, як репетують?

— Звісно, чую, — сказав Еомер, — та й що з того? Просто звіряче ревіння. [123]

— Ти не розумієш їхньої мови, — сказав Гамлинг, — а я розумію. Колись нею користалися всюди у Західному Долі. Знаєте, що вони кричать? «Бий, хапай! Де їхній вождь? У полон його, у полон! Смерть Форгойлам! Смерть Біловолосим! Кінець убивцям з півночі!» Ось якими прізвиськами вони нас нагородили… Протягом п'яти століть все ніяк не забудуть, що королі Гондору віддали Рохан Еорлу та уклали з ним союз! А Саруман уміло роз'ятрив давню неприязнь. Темнолиці — народ невгамовний, якщо їх розпалити, на все здатні. Вони не відступлять ні в сутінках, ні на світанні, поки не захоплять Теодена чи самі не поляжуть…

— А все ж таки я сподіваюсь, що світанок допоможе, — повторив Арагорн. — Чи не кажуть у вас: поки не згинаються захисники, фортеця стоїть?

Еомер обернувся, щоб відповісти, і тут у стані супротивника торжествуюче заграли сурми. Земля глухо задудніла, здригнулась, з-під стіни вилетіло полум'я. Коли уламки впали і розвіялась хмара диму, відкрився величезний пролом. Води струмка ринули у пролом, а назустріч їм побігла чорна ріка ворожого війська.

— Недогляділи! — стиснувши кулаки, вигукнув Арагорн. — Поки ми теревеніли, вони підвели підкоп і запалили Саруманів вогонь!

Усі кинулись до пролому. Пізно! Сотня драбин лягла на зубці парапету. Чорні хвилі нахлинули і зверху, і знизу; роханців потіснили. їхній шлях був позначений трупами — ворожими, але й їхніми власними; огризаючись, чіпляючись за кожну п'ядь, одні відходили до печер, інші прорубались до фортеці.

Арагорн затримався на першому східці сходів, що вели з Яру до хвіртки; грізний Андріл стримував навалу ворогів, поки воїни, що встигли добігти до східців, не до-сягли хвіртки. Дещо вище над Арагорном зупинився Ле-голас; усі стріли він знову витратив, залишилась остання, і він, випроставшись, чекав, готовий пронизати першого, хто насмілиться напасти на Арагорна.

— Хто живий, усі вже за стінами, Елессаре! — окликнув він. — Йди і ти!

Смертельна втома долала Арагорна, і на середині східців він спіткнувся. Орки заревли й кинулись на нього. Перший впав зі стрілою Леголаса у горлі, але решта, перескочивши [124] через того, помчали далі. Тоді зі стіни скинули величезний камінь, і він накрив усіх орків разом. Арагорн добіг до хвіртки і замкнув її за собою.

— Погано просуваються наші справи, друже мій, — сказав він, стираючи піт з чола.

— А все ж таки не безнадійно, доки ти з нами, — посміхнувся Леголас. — А куди подівся Гімлі?

— Я бачив його в Яру, а потім нас розкидало в різні боки.

Леголас спохмурнів. Арагорн поклав руку йому на плече.

— Гімлі сильний, спритний, верткий. Зайде до печер, ось побачиш. Там він буде в безпеці, не те що ми тут. Йому там, в підземеллі, напевне сподобається.

— Постараюсь утішитись хоч цим, — сказав Леголас, труснувши головою. — А я ж хотів йому видати рахунок на тридцять шість голів…

— Ну, він тебе мимохідь перевершить. У житті не бачив кращого майстра рубати сокирою, ніж наш гном!

Леголас утер рукою чоло, пригладив розкуйовджене волосся.

— Гаразд, піду пошукати собі стріл. Хоч би скінчилась швидше ця ніч! Цілиться буде зручніше…

Арагорн обійшов фортецю, поговорив з людьми. Еомера ніде не було.

— Він збирав людей, щоб заступити прохід углиб Яру, — згадав один лучник. — 3 ним були Гамлинг та гном, я хотів до