Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

— Коли вони до мене наближаються... — Гаррі втупився в Люпинів стіл і ледве міг говорити, — я чую, як Волдеморт убиває мою маму.

Люпин підняв руку, ніби хотів обняти Гаррі за плечі, але передумав. На мить запала тиша...

— Але чому ж вони прийшли на гру? — запитав із відчаєм Гаррі.

— Вони зголодніли, — незворушно відповів Люпин, клацнувши замочком портфеля. — Дамблдор не підпускає їх до школи, і їм нема від кого підживлюватися енергією... От вони й не стрималися, коли побачили такий натовп на стадіоні. Усі ці емоції... загальне збудження — то для дементорів справжній бенкет.

— В Азкабані, мабуть, жахливо, — пробурмотів Гаррі. Люпин похмуро кивнув.

— Фортеця стоїть далеко в морі, на крихітному острові. Проте і вода, і мури там практично зайві: в Азкабані в'язні потрапляють у пастку власного мозку, в якому не з'являється жодної радісної думки. Майже всі божеволіють за якісь кілька тижнів.

— Але ж Сіріус Блек зумів утекти, — сказав Гаррі. Портфель зісковзнув зі столу, і Люпин підхопив його на льоту.

— Це правда, — підтвердив він, випростуючись. — Блек зумів їх якось побороти. Я навіть не вірив, що таке можливе... Вважається, що дементори, якщо пробути з ними довший час, висмоктують з чарівників усю їхню силу...

— Але ж ви прогнали того дементора в поїзді, — несподівано сказав Гаррі.

— Існують... певні способи, — пояснив Люпин. — До того ж у поїзді був лише один дементор. Що більше їх є, то важче чинити їм опір.

— А які це способи? Ви можете мене навчити?

— Гаррі, я не великий мастак боротися з дементорами... якраз навпаки...

— А якщо вони знову припруться на матч? Я ж мушу якось захищатися...

— Ну.. — Люпин завагався, але глянувши в рішуче обличчя Гаррі, стрепенувся: — Гаразд, спробую допомогти. Але, мабуть, доведеться зачекати аж до наступного семестру. Маю багато роботи перед канікулами. І треба ж було мені захворіти в такий час!..

*

У Гаррі полегшало на серці: Люпин навчить його боротися з дементорами, і, може, йому вже не доведеться чути передсмертні вигуки мами. Також додала настрою нищівна поразка Гафелпафу в листопадовому матчі з Рейвенкловом. Зрештою, у Ґрифіндору ще залишалися шанси, але тепер він не мав права програти наступну гру. Вуд несамовито тренував команду, незважаючи на холодний дощ, що не переставав накрапати до самого грудня. Дементори більше не з'являлися: мабуть, гнів Дамблдора змусив їх залишатися на своїх постах біля входів у замок.

За два тижні до закінчення семестру небо раптом проясніло і стало молочно-біле, а багнисту землю одного ранку вкрила іскриста паморозь. У замку відчувалося наближення Різдва. Учитель замовлянь Флитвік оздобив свою класну кімнату мерехтливими вогниками, які виявилися справжніми феями з крильцями. Учні радісно ділилися своїми планами на час канікул. Рон і Герміона вирішили залишитися в Гоґвортсі. І хоч Рон пояснював це тим, що не витримає двох "персівських" тижнів, а Герміона запевняла, що мусить попрацювати в бібліотеці, Гаррі прекрасно розумів, що вони залишаються заради нього, і був їм за це безмежно вдячний.

Усі, крім Гаррі, були захоплені тим, що останні вихідні цього семестру можна буде провести в Гоґсміді.

— О, ми запасемося там різдвяними дарунками! — зраділа Герміона. — Мамі з татом страшенно сподобаються ті льодяники-зубочистки з "Медових руць"!

Змирившись із тим, що він знову буде єдиним третьокласником, що залишиться в замку, Гаррі позичив у Вуда журнал "Вибери мітлу". Тепер він тренувався на допотопній шкільній "Падучій зорі", повільній і тряській, і йому вкрай була потрібна нова мітла.

Суботнього ранку, в день подорожі до Гоґсміда, Гаррі попрощався з закутаними в плащі Роном та Герміоною і самотньо піднявся до ґрифіндорської вежі. За вікнами почав падати сніг, а в замку панували тиша і спокій.

— Тсс... Гаррі!

Він озирнувся, проходячи коридором на четвертому поверсі, і побачив Фреда й Джорджа, що визирали з-поза статуї горбатої одноокої відьми.

— Ви чого тут? — здивувався Гаррі. — Чому не поїхали в Гоґсмід?

— Перш ніж їхати, ми вирішили тебе трошки розважити, — загадково підморгнув йому Фред. — Ідино сюди...

Він указав на порожній клас ліворуч від статуї. Гаррі увійшов туди за Фредом і Джорджем. Джордж обережно зачинив двері, усміхнено глянув на Гаррі і врочисто промовив:

— Перший різдвяний дарунок тобі, Гаррі!

Фред ефектним жестом витяг щось зі своєї мантії і поклав на парту. То був великий, квадратний і неймовірно пошарпаний чистий аркуш пергаменту.

Гаррі вирішив, що це просто черговий жарт Фреда і Джорджа.

— І що ж воно таке?

— Це, Гаррі, секрет нашого успіху, — сказав Джордж і ніжно погладив пергамент.

— Нам важко з ним розлучатися, — додав Фред, — але вчора ми вирішили, що тобі воно потрібніше.

— До того ж ми й так уже вивчили все напам'ять, — сказав Джордж. — І тепер передаємо тобі. Нам воно вже начебто й не потрібне.

— А що мені робити зі шматком старого пергаменту?

— Шматком старого пергаменту?! — Фред заплющив очі і скривився, ніби Гаррі завдав йому смертельної образи. — Поясни йому, Джордж.

— Ну.. Гаррі, коли ми були ще в першому класі... юні... безтурботні... і безневинні...

Гаррі пирхнув зі сміху. Він дуже сумнівався, що Фред і Джордж хоч колись були такі вже й безневинні.

— ...скажімо, безневинніші, ніж тепер... отож ми тоді встряли в невеличку халепу з Філчем...

— ...ми підірвали в коридорі бомбу з какульками, і це його чомусь засмутило...

— ...він затяг нас до свого кабінету і почав, як завше, погрожувати...

— ...покаранням...

— ...четвертуванням...

— ...а ми не могли не помітити у нього в шафі шухлядку з написом "Конфісковано, дуже небезпечно".

— Цікаво, цікаво... — хихикнув Гаррі.

— Ну, і що було нам робити?.. — зітхнув Фред. — Щоб відвернути Філчеву увагу, Джордж кинув ще одну какабомбу, а я хутенько висунув шухлядку і витяг звідти... оце.

— Якщо чесно, то ми не зробили нічого поганого, — сказав Джордж. — Скоріш за все, Філч навіть не знав, що з цим робити. Хоча, якщо він його конфіскував, то, мабуть, таки щось підозрював...

— А ви знаєте, що з цим робити?

— Ну, звісно, — всміхнувся Фред. — Ця красунька навчила нас більше, ніж усі вчителі цієї школи.

— Ви мене розігруєте, — не повірив Гаррі, дивлячись на старий пошарпаний аркуш.

— Ти так гадаєш? — перепитав Джордж.

Він витяг чарівну паличку, легенько торкнувся пергаменту і промовив:

— Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.

З того місця, що його торкнулася Джорджева