read-books.club » Пригодницькі книги » Три мушкетери 📚 - Українською

Читати книгу - "Три мушкетери"

125
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Три мушкетери" автора Олександр Дюма. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 200
Перейти на сторінку:
двадцятип'ятирічної жінки? Тільки кохання!

Але було то її власне кохання чи кохання іншої особи, задля якої вона ризикувала власним спокоєм і навіть життям? Ці питання зароїлися в Д'Артаньяновій голові. Його серце мордував демон ревнощів, наче ця жінка і справді в чомусь завинила перед ним.

А втім, лишався дуже простий спосіб з'ясувати, куди йде пані Бонасьє: піти назирці. Цей спосіб був настільки простий, що Д'Артаньян удався до нього, майже не задумуючись.

Але, помітивши юнака, що відокремився від стіни, немов статуя, що вийшла зі своєї ніші, і почувши його кроки в себе за спиною, пані Бонасьє скрикнула і кинулась тікати.

Д'Артаньян пустився слідом. Наздогнати бідолашну жінку, що плуталась у своєму широкому плащі, було зовсім не важко для Д'Артаньяна. І він наздогнав її швидше, ніж вона встигла пробігти третину вулиці, на яку завернула. Нещасна зовсім знесиліла — не так від утоми, як від страху, і коли Д'Артаньян поклав руку їй на плече, вона впала на одне коліно і здушеним голосом вигукнула:

— Убийте мене, якщо схочете, але ви все одно ні про що не дізнаєтесь!

Д'Артаньян підняв її, обхопивши рукою за стан; та відчувши, як важко повисла вона на його руці, і зрозумівши, що вона може от-от знепритомніти, поспішив її заспокоїти і став запевняти в своїй відданості. Ці слова нічого не важили для пані Бонасьє — адже вони не виключали найгірших намірів, — проте голос сказав їй усе. Молодій жінці здалося, що вона впізнала цей голос: розплющивши очі, вона глянула на людину, що так сильно перелякала її, і, побачивши Д'Артаньяна, радісно скрикнула.

— О, це ви! Це ви! — сказала вона. — Боже, яке щастя!

— Так, це я, — відповів Д'Артаньян, — я, кого Бог послав, щоб оберегти вас.

— І саме з цим наміром ви стежили за мною? — кокетливо усміхаючись, спитала молода жінка, чия жартівлива вдача взяла гору над страхом одразу ж, тільки-но вона впізнала друга в тому, кого за мить до того вважала ворогом.

— Ні, — відповів Д'Артаньян, — ні, вірте мені; лише випадок поставив мене на вашій дорозі; я побачив, як жінка стукає в шибку до одного з моїх друзів…

— Одного з ваших друзів? — перебила пані Бонасьє.

— Авжеж; Араміс — один з найближчих моїх друзів.

— Араміс! Хто це?

— Та годі вам! Може, ви ще скажете, що не знаєте Араміса?

— Я вперше чую це ім'я.

— Може, ви також уперше приходили до цього будинку?

— Безперечно.

— І ви не знали, що в ньому мешкає молодий пан?

— Ні.

— Що він — мушкетер?

— Не мала ані найменшого уявлення.

— Отже, ви шукали не його?

— Ні! До того ж, ви самі добре бачили, що та, з ким я розмовляла, була жінка.

— Так; але ця жінка — приятелька Араміса.

— Мені про це нічого не відомо.

— Хоч вона й живе у нього.

— Це мене не обходить.

— Але хто вона?

— О, це не моя таємниця.

— Люба пані Бонасьє, ви чарівна жінка; але водночас ви й надзвичайно таємнича…

— Може, я щось втрачаю від цього?

— Ні, навпаки, — ви стаєте ще чарівнішою.

— Тоді дайте мені руку.

— Охоче. А тепер?

— Тепер проведіть мене.

— Куди?

— Туди, куди я йду.

— А куди ви йдете?

— Ви це побачите, бо залишите мене біля дверей.

— Чи можна буде вас зачекати?

— Це буде марною справою.

— Але ж ви повертатиметесь самі?

— Може, так, а може, й ні.

— А хто вас буде супроводити — чоловік чи жінка?

— Я ще не знаю.

— Але ж я дізнаюся!

— В який спосіб?

— Зачекаю вас і побачу, з ким ви вийдете.

— В такому разі до побачення!

— Чому?

— Ви мені не потрібні.

— Але ж ви просили…

— Допомоги дворянина, а не нагляду шпигуна.

— Це слово здається мені надто суворим!

— А як називають тих, хто стежить за людьми всупереч їхньому бажанню?

— Нескромними.

— Це слово здається мені надто м'яким.

— Гаразд, добродійко, я зрозумів: я мушу робити все, що ви накажете.

— Чому ви позбавили себе заслуги зробити це відразу?

— А хіба немає заслуги в каятті?

— І ви справді каєтесь?

— Я й сам не знаю. Знаю тільки — я ладен зробити все, що ви накажете, коли тільки дозволите відвести вас туди, куди ви поспішаєте.

— А тоді ви мене залишите?

— Так.

— І не підстерігатимете, поки я вийду?

— Ні.

— Слово честі?

— Слово дворянина!

— Тоді дайте мені руку й ходімо далі.

Д'Артаньян запропонував руку пані Бонасьє, яка, так і не знаючи, сміятися їй чи плакати, сперлася на неї, і обоє пішли вгору по вулиці Лягарп. Тут молода жінка знову збентежилась, як і там, на вулиці Вожирар. Проте за якусь мить усе-таки впізнала потрібні їй двері.

— А тепер, добродію, — сказала вона, підходячи до дверей, — у мене тут справи. Тисячу разів дякую за вашу благородну допомогу, що позбавила мене всіх небезпек, на які я могла наразитись. Але наспів час виконати ваше слово: я прийшла туди, куди мені було потрібно.

— І вам нічого буде боятися по дорозі назад?

— Хіба що злодіїв.

— Невже цього замало?

— А що вони зможуть у мене взяти? Я не маю при собі жодного деньє[87].

— Ви забуваєте про чудову гаптовану хусточку з гербом.

— Яку?

— Ту, яку я знайшов біля ваших ніг і поклав вам у кишеню.

— Замовкніть, замовкніть, нещасний! — вигукнула молода жінка. — Невже ви хочете моєї смерті?

— Ви самі добре розумієте, що небезпека не минула, якщо одне-однісіньке слово примусило вас затремтіти. До того ж, ви самі сказали: коли хтось почує це слово, то ви загинете. Послухайте мене, добродійко, — вигукнув Д'Артаньян, схопивши пані Бонасьє за руку і палко глянувши на неї, — послухайте мене, будьте сміливішою, довіртеся мені; невже ви ще й досі не прочитали в моїх очах, що моє серце палає до вас тільки відданістю й прихильністю!

— Так, — відповіла пані Бонасьє. — Тому ви й можете розпитувати мене про мої таємниці, і я вам щиро розповім про них, але чужі таємниці — це інша річ.

— Гаразд, — мовив Д'Артаньян, — я сам їх розкрию. Адже від цих таємниць залежить

1 ... 37 38 39 ... 200
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три мушкетери», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Три мушкетери"