Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

І все ж ноги самі несли його до перехрестя, де люди стрімким потоком перетинали вулицю. Десь позаду за Джейком ішов священик–убивця, він уже наближався. Хлопчик це знав, так само як знав, що за мить священик простягне до нього руки й штовхне… але озирнутися не міг. Як у кошмарному сні, де події розвивалися за власним сценарієм і їх годі було спинити.

Лишалося п'ятдесят три секунди. Вуличний крамар саме відчиняв дверцята на боці візка.

«Він дістане пляшку «Ю–Ху», — подумав Джейк. — Не банку, а саме пляшку. Добряче струсоне і вип'є одним духом».

Вуличний крамар дістав пляшку «Ю–Ху», енергійно збовтав її вміст і відкрутив ковпачок.

Залишалося сорок секунд.

Зараз ввімкнеться червоне світло.

Білий напис «Ідіть» згас, натомість швидко заблимав червоний — «СТІЙТЕ». А десь на відстані менше половини кварталу звідти великий синій кадилак вже котився до перехрестя П'ятої й Сорок третьої. Джейк знав це так само, як знав, що водій був гладким чоловіком у капелюсі майже того самого відтінку синього, що і його машина.

Я помру!

Йому хотілося голосно закричати це всім тим людям, що байдуже оминали його, але язик не слухався. Ноги незворушно несли його до перехрестя. Знак «СТІЙТЕ» перестав блимати й загорівся постійним червоним світлом. Вуличний крамар пожбурив порожню пляшку з–під «Ю–Ху» в дротяний кошик для сміття, що стояв на розі. Товстуха вже стояла на розі з протилежного до Джейка боку вулиці, тримаючи пакет з покупками за шворки. В неї за спиною бовванів чоловік у вовняному костюмі. Вісімнадцять секунд.

«Час уже проїхати вантажівці з іграшками», — подумав Джейк.

Підстрибуючи, коли колесо потрапляло у вибоїну на дорозі, проїхала вантажівка з написом «ТУКЕР. ГУРТОВИЙ ПРОДАЖ ІГРАШОК» і намальованим на боці веселим джеком–стрибунцем. Джейк знав, що чоловік у чорній сутані наддав ходи, і відстань між ними скоротилася. Ось він уже простягає свої довгі руки… Та Джейк не міг озирнутися — так не можеш повернутися уві сні, коли на тебе насувається щось жахливе.

Тікай! А коли не можеш тікати, то сядь і вхопися міцно за знак «Паркуватися заборонено»! Роби що завгодно, тільки не стій, як теля!

Але йому було не під силу відвернути невідворотне. Перед самісіньким його носом, коло бордюра, стояла молода жінка в чорній спідниці й білому светрі. Ліворуч від неї — хлопець–чикано з бумбоксом. Якраз закінчувалася диско–композиція Донни Саммер. Наступною буде «Доктор Любов» групи «Кісс», Джейк знав це напевно.

Зараз вони розійдуться…

Не встиг він про це подумати, як жінка відступила праворуч. Чикано зробив крок ліворуч, і між ними утворилася прогалина. Саме в цей прохід і винесли Джейка його зрадники–ноги. Ще дев'ять секунд.

Яскравий промінь травневого сонця заграв на фірмовому значку кадилака. Джейк уже знав, що це «Седан де Вілль» 1976 року випуску. Шість секунд. Водій кадилака додав газу. Світлофор мав незабаром змінити світло, і чоловік за кермом «де Білля», товстун у синьому капелюсі з пером, хвацько встромленим у криси, збирався проскочити перехрестя, поки не загорілося червоне. Три секунди. Чоловік у чорному за спиною в Джейка рвонув уперед. Мелодія «Люблю кохати тебе, крихітко» перестала лунати з динаміків бумбокса, і почався «Доктор Кохання». Дві.

Грізно вишкірившись вбивчою решіткою радіатора, кадилак перемістився у ряд, ближчий до Джейкового боку вулиці.

Одна.

Джейкові перехопило подих.

Все.

— Ой! — закричав Джейк, коли міцні руки штовхнули його в спину, виштовхнули на проїжджу частину, виштовхнули геть з життя…

Та тільки ніяких рук не було.

І все ж він похитнувся вперед, безпорадно махаючи руками в повітрі. Рот від переляку перетворився на темне коло. Аж раптом хлопець–чикано з бумбоксом потягнувся, вхопив Джейка за руку і відтягнув його назад.

— Обережніше, малий герою, — сказав рятівник. — Ато незчуєшся, як від тебе нічого не лишиться.

Кадилак промчав повз перехожих. Джейк тільки й встиг глипнути у лобове скло на товстуна в синьому капелюсі, а наступної секунди автомобіля вже не було.

Саме тієї миті усе й відбулося: саме тоді його душа тріснула і він став двома хлопцями. Один лежав на дорозі й помирав. Другий стояв на розі, тупо витріщаючись на світлофор, де напис «СТІЙТЕ» зник, поступившись команді «ЙДІТЬ», і люди знову оминали його, переходячи вулицю, наче нічого не трапилося… що, власне кажучи, й відповідало істині.

«Я живий!» — повискуючи від полегшення, волала половина його душі.

«Мертвий! — верещала у відповідь друга. — Лежу на дорозі мертвий! Вони всі збираються навколо мене, і чоловік у чорному, який мене штовхнув, каже: «Я священик. Пропустіть»».

На нього накочували хвилі млості, перетворюючи думки на в'ялий шовк парашута, що тріпотить на вітрі. Джейк побачив товсту жінку, що сунула йому назустріч, і, поки вона пропливала повз нього, зазирнув їй до пакета. З–над краю червоного рушника зиркали блискучі очі ляльки. Так він і думав. Жінка пішла собі далі. Вуличний крамар не кричав: «Господи, вбили!» Він і далі готувався почати щоденну торгівлю, насвистуючи мелодію Донни Саммер, що звучала з динаміків чиканового бумбокса.

Джейк повернувся, у відчаї шукаючи поглядом священика–не–священика. Його ніде не було видно.

Джейк застогнав.

Негайно припини!Що з тобою таке?

Він не знав. Знав тільки, що мусить зараз лежати на проїжджій частині, готуючись померти під акомпанемент криків товстухи, поки чолов'яга у вовняному костюмі блює, а чоловік у чорному розштовхує натовп.

І скидалося на те, що це справді відбувається, тільки у Джейка в душі.

Млість знову поверталася. Зненацька Джейк кинув на хідник пакет із бутербродами й щосили хряснув себе долонею по щоці. Якась жінка, що поспішала на роботу, якось дивно на нього зиркнула, але Джейк не звернув на неї уваги. Нехай собі. Він покинув пакет з обідом на тротуарі й подався на іншій бік вулиці, не зважаючи на те, що знову почало мигтіти червоне світло. Зараз це вже не мало значення. Смерть підійшла до нього впритул… і пішла собі далі. Усе мало статися зовсім не так, і в найпотаємніших закутках своєї душі він це знав. Втім, саме так і сталося.

Можливо, відтепер він житиме вічно.

Від цієї думки знову захотілося кричати.

Коли Джейк дістався школи, в голові трохи прояснилося і почав свою роботу розум. Зараз він намагався переконати свого власника, що все було гаразд, ні, справді–бо, нічого такого не сталося. Можливо, відбулося щось трохи дивне, якийсь спалах осяяння, прозріння у ймовірне майбуття, то й що з того? Дрібниці, правда? Взагалі–то,