Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Розплети волосся.
Вона зачала розплітати й витягла собі один золотий волосок. А Іван вирвав повну жменю. Дідо аж зайойкав:
– Що ти робиш?
– Та я лиш один волосок витягла.
І далі розплітає волосся. Коли розплітала бороду, теж витягла один золотий волосок. А Іван – багато. Дідо розсердився:
– Що ти чиниш?! Ти мене і за бороду цубаєш! – і скочив у море…
Дівка золотоволоса повернула корабель назад.
Іван нараз приніс царевичу два волоски:
– Сякі два золоті волоски будуть у неї.
Царевич прийшов до золотокосої дівки.
– Чи ти вгадав, що у мене є?
– Вгадав. Тут маєш. – І поклав їй на руку два золоті волоски.
Дівка зачудувалася:
– Правда… Айбо то не ти вгадав.
«Хтось, може, із тих солдат. Напевно, старший?» – думає собі.
І покликала вояків.
– Котрий із вас старший?
І всі восьмеро закричали:
– Я!
Дівка не могла впізнати межи ними Івана.
А Іван кліпнув на друзів, і вони пішли геть.
Коли проходили біля Високої гори, Іван знову виліз на вершок. Чорти якраз принесли стріли й передали хлопцеві.
Іван дав кожному його річ. Чорти подякували, що їх добре розсудив, і подарували йому золотий перстень:
– Закрути ним, і ми нараз з'явимося тобі на допомогу.
Іван взяв перстень, зліз з гори в долину, й рушили далі.
Приходять додому, а принцеса вже чекає:
– Чи допоміг ти братові?
– Айно. Усе в порядку. А тепер закрий мене в темницю.
Дівчина аж заплакала:
– Як я можу тебе заперти, кой ти нам добре діло зробив?
– Роби, що тобі кажу! Як вернеться царевич, то він мене випустить сам.
І мусила його закрити. Сидить хлопець день, сидить два, тиждень, місяць, рік, багато літ.
Царевич взяв золотокосу дівку за жону й привів її додому. Вона часто плавала на кораблі в море й кликала нянька, але він розгнівався на доньку й не хотів з'явитися. Дівка не посокотила, втратила в морі свою книжку, а без неї не могла нічого вчинити.
Каже царевичу:
– Ти мудрий чоловік, ти вгадав мої загадки. Найди мені в морі книжку.
Царевич розсердився:
– Я ніколи не чув про цю книжку. Що то? Як я тобі її знайду?
Золотокоса дівка дуже зажурилася:
«Що я вчиню без книжки?»
Раз лиш стояла коло темниці. Іван увидів її й каже:
– Царівно золотокоса, чому ти така смутна?
Вона глянула й утямила маленьке віконце і чоловічу голову.
– Що ти там робиш?
– Мене царевич закрив у темницю.
– За що тебе запер?
– Я йому не хотів розказати свій сон.
– Я тебе випущу.
– Ой ні! Мене мусить царевич випустити.
– Я тебе сама випущу!
Іван вийшов надвір і питає царівну:
– Чого ти така зажурена?
– Бо від мене впала у море книжка, а не знаю, як її дістати.
– Я ту книжку дістану. – І закрутив перстень. З'явився чорт:
– Що потребуєш?
– Книжку із моря.
– Я не знаю про книжку, хіба про неї знає мій старший брат.
Іван покрутив перстень два рази, і з'явився другий чорт:
– Що потребуєш, Іване?
– Книжку із моря.
– Що за книжка?
– То просто книжка.
– Я не знаю, що то є, може, знає мій старший брат.
Іван закрутив перстень три рази, і з'явився третій чорт:
– Що потребуєш, Іване?
– Книжку із моря.
– Я видів у морі якусь книжку… Зараз принесу!
Не минула й година, як чорт знову з'явився, а вже з книжкою в руках.
– Тут маєш книжку.
Іван передав книжку дівці золотокосій. Вона дуже зрадувалася. Але втямила, що сей хлопець був межи вояками. Напосіла на нього, і мусив признатися, що то він відгадав усі загадки, а не принц.
– Йой, – сплеснула в долоні красуня золотокоса. – Я можу бути лиш тому жоною, хто справді відгадав мої загадки. Такий закон є записаний у моїй книжці.
Іван не відпирався, бо полюбив свою суджену. Сіли на човен, попливли в море, дівка закликала свого няня, Іван його перепросив, аби не гнівався, бо то він з нього волоски скубав, старий усміхнувся, обдарував її дорогими перлами і благословив їх. Іван ще три рази закрутив перстень, і з'явилися всі три чорти нараз:
– Що потребуєш, Іване?
– Шапку-невидимку, конверт-літак і топанки-скоро-ходи.
Чорти все принесли. Він взяв дівку золотокосу, поклав її на конверт-літак; на себе надів шапку-невидимку, і вже полетіли до його няня. А там стали щасливо жити й живуть ще й нині, якщо не повмирали.
Вилупок і його брати
Дід з бабою прожили многі літа, але дітей не мали. Каже якось баба до діда:
– Пішов би ти до ворожбита, аби вгадав, чи можемо ще дітей мати.
Пішов дід, довго шукав ворожбита і знайшов – аж у темному лісі. Мав ворожбит літ сто, а може, й двісті.
– Скажи мені, чоловіче, хто нашу старість догляне? – просить дід. – Старі ми вже з бабою, а дітей не маємо і не знаємо, чи будемо мати.
Ворожбит відповідає:
– Піди, чоловіче добрий, до міста, купи новий горнець й дванадцять яєць. Вдома поклади яйця в горнець і накрий подушечкою, а бабі скажи, аби спокійно сиділа на тій подушечці дев'ять місяців.
Чоловік так і зробив. Купив яйця, а в горшкодрая – горнець і заставив бабу сидіти на тих яйцях, як ворожбит порадив.
Дід бабу доглядає, носить їсти, аж минає дев'ять місяців. Чує вона, що шуркоче щось у горнці. Підняла подушку і скрикнула з радості:
– Синок є! Біжи, шукай кумів.
– Почекай, стара, може, ще буде один, і тоді піду кликати.
Через якийсь час як почали з'являтися сини – баба їх лише назначує, аби не переплутати. Так прийшли на світ одинадцять синів, а дванадцятий заплакав у яйці:
– Йой! Йой! І я на світ хочу!
Подивилася баба, а шкаралупа ніяк не тріскається, і дванадцятий не може вилізти. Довелося пальцем виколупати його на долоню.
Всім синам дали людські імена, а яке дванадцятому дати? Дід з бабою хотіли якесь гарне, та старші сини обурилися і прозвали його Вилупком.
Сини ростуть як із води. Ще вчора були як долоня, а сьогодні вже по лікоть. Пройшла одна весна, друга, а на третю кажуть:
– Тату, зробіть нам лопати – будемо копати город. Вам несила нас всіх вигодувати.
Поробив старий їм лопати. Вийшли всі на город і за день завеснували. Тоді кажуть батькові:
– Ви літо перебудете, а ми підемо у світ заробітку шукати. А як щось заробимо, то повернемося.
Що робити старим? Мусять погоджуватися.
Попрощалися з ними сини і рушили
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.