read-books.club » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 95
Перейти на сторінку:
class="empty-line"/>

Так Майка вдруге ввійшла в ту саму річку.

Інші студенти по троє-четверо в кімнатках тіснилися, Руслана нікого на третє порожнє ліжко не пускала. Хоч Олеся покинула виш, поїхала разом зі своїм Тарасом світ за очі – до ПАР, та залишила про всяк випадок у деканаті заяву на академвідпустку. Вирві вистачило того папірця, щоби відбиватися від нахабних першокурсниць, які ще не знали: з Руською краще не сваритися.

Майка вгледіла в тому примиренні добрий знак: життя як усміхнулося, так і не стуляло пельки – на тій теплій хвилі хотілося позбутися навіть примарних ворогів, бо всі – добрі, може, трохи нещасні, простити всіх, обійняти…

Навіть до мами поїхала в суботу, хоч бачити пихатого Луцика особливого бажання не мала, бо обдурив маму, старий козел! Обіцяв квартиру в центрі, вихвалявся посадою, років собі трохи відняв, як та дівка на сватанні, а Майка в паспорт Луциків глянула: шістдесят три дідові! І досі тулився з Надюсею в однокімнатній квартирі на Харківському, хоч бубнив: ось-ось переберуться до новобудови, усе міністерство на вухах, питання вирішується. А поки питання стояло непорушною скелею, знай водив Надюсю по театрах за безплатними контрамарками, змушував горбатитися на городі своїх родичів, що ті інколи молоком чи куркою віддячували, і – головне! – повністю розпоряджався хрущовкою в Генічеську, у якій на весь сезон розміщав своїх знайомих «за помірними цінами». Якби Майка колись і схотіла повернутися до рідного міста, так нема куди!

Їхала в метро на Харківський, розхвилювалася: мама ж нещасна! Точно! Сидить поряд із тим старим хаботтям, ступні йому чухає… Таку жагу дії відчула… Завелася – до Луцикової барлоги ввійшла, упевнилася, що діда вдома нема, – одразу до справи взялася.

– Іди від нього, мамо! Тут не Генічеськ. Хто працювати хоче – роботу знайде. Я он вчуся і то підробляю, а ти… Хоч продавцем у ятку! Оголошень повно. Квартиру знімемо! Хочеш, я оплачуватиму? А потім за сезон на Генічеській квартирі заробимо…

Мама саме плов Луцикові варила. Подивилася на Майку, як на божевільну.

– Господи… Що ти таке кажеш? Та я з Григорієм Івановичем справжнє життя побачила!

– Що ж гарного? Контрамарки в театр?! П’яти старому чухати?! У чотирьох стінах скніти, бо без нього нікуди не ходиш!

– Добре, що Григорій Іванович тебе не чує! – розсердилася мама. – Він стільки для тебе зробив…

– Та нічого він для мене не зробив! Хіба що змусив ЗНО пройти, а в інститут я сама…

– Що б ти сама мала, якби не Григорій Іванович! Казав: щомісяця дзвонить знайомому викладачеві, просить, щоби до тебе там поблажливо ставилися…

– І ти йому віриш? Нікуди він не дзвонить! Бреше тобі!

– Це ти так про Григорія Івановича? Та він – державна людина! Його в міністерстві всі поважають! Минулого тижня на концерті у філармонії були… Із заступником міністра поряд сиділи! У перерві разом каву пили.

– Всратися, яке щастя!

– Та що з тобою?! – Мама відставила плов, присіла біля Майки. – Григорій Іванович каже: «Хіба Україна з колін підніметься, якщо молодь…»

Майка захлинулася.

– Ма-а-мо! – закричала. – Скажи щось своє… Не те, що Григорій Іванович тобі втюхує! Своє! Ти… щаслива?!

– Григорій Іванович каже: бажання чоловіка – щастя жінки. Уявляєш, який мудрий. А що? Він хіба поганого бажає? Щоби я не працювала… Жаліє мене. Сиджу собі вдома, як королева. А він же вкалує цілодобово! На державу… По вихідних культурно відпочиваємо безкоштовно… На природу виїжджаємо, коли Григорію Івановичу вдається службову машину… взяти. І не випиває. І взагалі…

– Ма… Ти його кохаєш? – спитала Майка.

– Тю… Таке питаєш, – роздратувалася мама. – Хіба я тобі дівчинка?

Майка поверталася до гуртожитку, серце ярилося. «Мама такою чужою стала… Такою старою-старою… Ніби бабуся яка. А їй же тільки сорок два… Що дід із нею зробив?…» Та що ближче під’їжджала до гуртожитку, то милосерднішими ставали думки. Якщо мамі так добре, чому вона проти? Тільки тому, що в діда очі лукаві? А може, мамі саме такого й треба…

У гуртожитку думки про маму вивітрилися остаточно: суботній вечір – єдиний вільний час… За годину біля Золотих воріт чекатиме Ігор… Слава Богу, що є субота. З понеділка до п’ятниці Майка вкалувала в «Гібралтарі», після роботи бігла на іспанську чи в інститут, бо третій курс займався в другу зміну, у неділю зранку відсипалася, підтягувала інститутські хвости, після обіду приязна Пілар давала уроки іспанської для Майки і Руслани в себе вдома, і Майка збагнути не могла, як вдалося Вирві умовити Хворостючку. І поміж тих метушливих нервових днів субота – «Венера Урбінська» Тиціана поміж полотен нонконформістів: природна розкіш без претензій перевернути світ. Пий…

Майка вимила коси, що за рік відросли по плечі, підвела сірі очі, довго приміряла то брюки з блузкою і кардиганом, то джинси з легким піджаком. Коли до гуртожитку повернулася Руслана, стояла посеред кімнати в довгій спідниці і котоновому светрі.

– Гарно?

– Так… Тобі личить. Куди йдеш?

– До Золотих воріт… – Не всі ще таємниці Вирві вибовкала.

– Супер! Візьмемо таксі на двох? Я на Львівській площі вийду, а ти собі до Золотих воріт поїдеш.

Майка згадала незвичайну компанію в кав’ярні неподалік Львівської площі: Вирва, зухвалий «англієць», хмари тютюнового диму над столиком… Так он чого вона так сильно здивувалася тоді: Руслана на дух не терпіла тютюнового диму, ненавиділа курців, вважала їх слабохарактерними ідіотами. Невже за столиком відбувалося щось настільки вражаюче й необхідне для життя, що Руська начхала на власні принципи?

– А що на Львівській площі? – спитала демонстративно байдуже.

– Їжа для розуму.

– Таємні зібрання тих… інтернаціоналістів?

– Чому «таємні»? Цілком легальні…

– Візьми мене із собою! – сказала Майка.

– Та прошу! – усміхнулася Вирва.

Майка закинула спідницю і светр, надягла джинси, вискочила в коридор, набрала номер Росова.

– Ігорю… – пробелькотіла винувато. – У мене несподівані проблеми виникли. Невідкладні. Вибач…

За півгодини дісталися Львівської площі, та Руслана спрямувала не до затишної кав’ярні.

– Куди ми? – сполошилася Майка. Мало не ляпнула: «Хіба нам не в кав’ярню?»

Їжа для розуму чекала на мансардному поверсі старовинного будинку на Ярославовому Валі. Слідом за Руською Майка увійшла до просторого передпокою, кивнула худій жінці в чорному – здрасьтє! – почула з черева квартири низький чоловічий бас:

– Хіба я сперечаюся? Гвинтівка дарує владу. Але слід це розглядати як метафору!

А Майка думала: вони тут вірші читають…

– Чай будете? – спитала жінка в чорному так спокійно, ніби щодня пригощала незнайомих. Не дочекалася відповіді, щезла на кухні.

Услід за Русланою Майка увійшла до просторої – метрів сорок – кімнати: дим коромислом, під ногами рипить підлога з

1 ... 37 38 39 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"