Читати книгу - "Острів Скарбів"

Від несподіваного поштовху я мало не впав у воду. Не гаючи більше часу, я швидко поповз по бушприту і звалився головою вниз на палубу. Я опинився на баку[37] з підвітряного боку. Грот закривав од мене частину корми. На кораблі нікого не було видно. Палубу, мабуть, від самого початку повстання ніхто не мив, і вона була вкрита слідами брудних ніг. Порожня пляшка з відбитою шийкою крутилася, наче жива.

Раптом «Іспаньйола» знову пішла за вітром. Клівери позаду мене голосно ляснули, кермо зарипіло, і весь корабель здригнувся. Грот; гуркочучи блоками, відхилився до борту, і я побачив на кормі обох піратів.

Один з них, у червоному ковпаку, нерухомо лежав на спині, розкинувши руки, немов розп'ятий, і вищиривши зуби. Другий, Ізраель Гендс, сидів біля больварка, звісивши голову на груди і безсило поклавши руки на палубу. Обличчя його, хоч і засмагле, було бліде, наче віск.

Шхуна стрибала, ніби скажений кінь. Паруси надималися то в один галс, то в другий; реї рухалися з такою силою, що щогла голосно стогнала. Іноді шхуна важко вдаряла носом у хвилю, і тоді бризки зливою летіли через больварк. Певно, великий, добре оснащений корабель не міг так легко ковзати по хвилях, як мій саморобний нестійкий човник, який пішов на дно.

Щоразу, коли шхуна різко стрибала, пірат у червоному ковпаку підскакував на місці. Але, на мій превеликий жах, він не змінював своєї пози і так само щирив зуби. А Гендс після кожного поштовху сповзав дедалі нижче на палубу і, нарешті, скотився до борту корми так, що одна нога його повисла над водою. Я бачив тільки його вуха та кучеряву бакенбарду.

Нараз я помітив, що біля них на палубі темніють калюжі крові, і вирішив, що вони, посварившись, п'яні зарізали один одного.

Я зацікавлено розглядав їх і раптом побачив, що Ізраель Гендс трохи підвівся і, слабо простогнавши, спробував посунутися на попереднє місце. Почувши цей стогін, що свідчив про біль і смертельну слабість, я мимоволі відчув жаль. Але жаль одразу зник, як тільки я згадав про розмову, яку почув, сидячи в бочці з-під яблук.

Я підійшов до грот-щогли і насмішкувато промовив:

— Я знову прибув на борт, містер Гендс!

Він подивився на мене важким, затьмареним поглядом і навіть не здивувався. Одне тільки слово міг пробурмотіти він:

— Горілки!

Я вирішив не витрачати марно часу і, прослизнувши під грот-бомом, який знову загородив палубу, вискочив на корму і спустився трапом униз, у каюту.

Там усе стояло догори ногами. Замки в усіх ящиках були збиті: очевидно, розбійники шукали карту. На підлозі — брудні сліди ніг піратів, що збиралися сюди в табору біля болота для випивок і нарад. На пофарбованій білою фарбою і прикрашеній золотим бордюром переборні — відбитки брудних пальців. Порожні пляшки купою валялися на підлозі і з дзвоном перекочувалися з місця на місце. Одна медична книжка лікаря лежала на столі. Добру половину аркушів з неї було видерто, мабуть, для розпалювання люльок. А посеред усього цього розгардіяшу точила своє дивне світло підвішена над столом лампа. Світло було тьмяне й буре, наче умбра.

Я зійшов у погріб. Там не вціліла жодна бочка. Неймовірна кількість спорожнених пляшок валялась на підлозі. Було ясно, що пірати безперестану пиячили від самого початку бунту.

Пошукавши, я все-таки знайшов одну недопиту пляшку для Геидса. Для себе я взяв трохи сухарів, трохи сушених фруктів, повну жменю ізюму і шматок сиру.

Вийшовши на палубу, я поклав усе це біля керма, якомога далі від боцмана, напився води з діжки, а потім дав пляшку з горілкою Гендсу. Він випив не менше половини і тільки тоді відірвав пляшку від рота.

— Ху, — прохрипів він, — їй-богу, саме цього мені й треба було.

Я сів біля керма і почав їсти.

— Дуже поранений? — спитав я його.

Він прохрипів, або, точніше сказати, прогавкав:

— Коли б той лікар був на борту, він би одразу підвів мене на ноги. Та мені, бачиш, завжди не щастить. А оцей молодець, — він кивнув на пірата в червоному ковпаку, — йому вже кінець. Та і який там з нього був моряк?.. Послухай, а ти звідки тут узявся?.

— Я прибув на борт, щоб командувати цим кораблем, містер Гендс, — сказав я. — І я прошу коритись мені, як вашому капітанові, поки не буде інших розпоряджень.

Гендс подивився на мене досить кисло, але не сказав нічого. Щоки його знову почервоніли, хоч він усе ще мав вигляд дуже хворого і валився набік «при кожному поштовху корабля.

— Між іншим, — вів я далі, — мені зовсім не подобається цей прапор, містер Гендс. І, з вашого дозволу, я його спущу. Краще ніякого, ніж оцей.

Знову пробравшись під грот-бомом до щогли, я смикнув за потрібну вірьовку, спустив їхній проклятий чорний прапор і викинув його за борт.

— Хай живе король! — вигукнув я, вимахуючи шапкою. — Геть капітана Сільвера!

Гендс пильно й хитро стежив за мною, не підводячи з грудей голови…

— Я гадаю, — сказав він нарешті, — я гадаю, капітане Гокінс, що ви тепер захочете причалити до берега. Давайте поговоримо про це.

— А чого ж, — відповів я, — з великим задоволенням, містер Гендс. Продовжуйте. — І я з неабияким апетитом знову заходився їсти.

— Цей хлопець… — почав Гендс, безсило кивнувши на забитого. — Його звали О'Брайєн… клятий ірландець… Ми з цим хлопцем підняли вітрила й хотіли пригнати шхуну назад до бухти. Але він помер і смердить, як гнила вода в трюмі. І хто тепер поведе корабель, я не знаю. Коли я вам не допоможу, ви з цим не впораєтеся. Так я гадаю. Отож слухайте… дайте мені випити й закусити, знайдіть якусь ганчірку, щоб перев'язати рану, а я покажу вам за це, як треба керувати шхуною. Гаразд?

— Тільки попереджаю, — відповів я. — На стоянку капітана Кідда я повертатися не збираюсь. Я хочу ввести корабель у Північну бухту й причалити там до берега.

— Гаразд! — вигукнув він. — Не такий уже я йолоп, правду кажучи. Чудово розумію, що програв, дав маху і що виграш на вашому боці. Хочете в Північну бухту? Ну що ж, мені вибирати все одно не доводиться. Клянусь громом, я допоможу вести тобі корабель хоч до самісінького помосту моєї шибениці!

Я вирішив, що він має слушність. Ми тут-таки завершили наш договір. Через три хвилини