Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Сама Еріка Берґер була дуже рада мати такого друга і надійного товариша, як Мікаель. У чомусь він був абсолютним простаком, зате в інших випадках виявляв проникливість оракула. Наприклад, Мікаель ніколи не розумів, за що вона кохає чоловіка. Він просто не міг зрозуміти, що вона цінує Ґреґера як чудову людину, теплу, привабливу, великодушну, а головне — вільну від тих недоліків, які так дратували її в багатьох інших. Ґреґер був для неї тим чоловіком, поряд з яким вона хотіла зустріти старість. Колись вона мала намір народити від нього дитину, але тоді не було можливості, а потім виявилося запізно. Але в ролі супутника життя вона не уявляла собі нікого кращого і надійнішого, на нього вона могла покластися без будь-яких застережень, і він завжди був поруч, коли вона його потребувала.

Мікаель був зовсім іншим. Маючи дуже мінливий характер, він справляв враження людини, в якій уживаються кілька особистостей. У роботі він часом проявляв маніакальну впертість: узявшись до якої-небудь справи, він працював над нею, доки досягав досконалості, зібравши в один вузол усі розрізнені нитки. У кращих випадках він давав блискучі результати, в гірших — принаймні, вище середнього рівня. У нього був талант угадувати, в якій історії таїться щось цікаве, а які належать до звичайного, другосортного товару. Еріка Берґер жодного разу не пошкодувала про те, що колись вирішила співпрацювати з Мікаелем.

Вона також жодного разу не пошкодувала про те, що стала його коханкою.

Свої потреби вона обговорювала з чоловіком, і він з розумінням ставився до її сексуальної захопленості Мікаелем Блумквістом. Йшлося тут не про зраду, а про бажання. Секс із Мікаелем Блумквістом давав їй таку втіху, якої не міг дати ніхто інший, навіть Ґреґер.

Секс відігравав важливу роль у житті Еріки Берґер. Вона втратила невинність у чотирнадцять років і більшу частину своєї юності провела в пошуках задоволення. Дівчиськом вона спробувала все — від примітивного флірту з однокласниками і таємного зв’язку з немолодим учителем до «сексу по телефону» й «оксамитового сексу» з невротиком. В еротиці вона перепробувала все, що тільки могло її зацікавити. Вона не визнавала ніяких забобонів і побувала членом клубу «Екстрим», що влаштовував такі свята, які широка громадськість навряд чи схвалила б. У сексуальні зв’язки з жінками вона вступала не раз, але мала від того лише розчарування, переконавшись, що це не для неї: жінки не викликали у неї і десятої частки того збудження, яке вона відчувала з чоловіком. Або з двома. Разом з Ґреґером вона спробувала секс із двома чоловіками — другим був славетний власник художньої галереї. Тоді їм відкрилося, що в її чоловіка була сильна схильність до бісексуальності, а сама вона мало не впадала в нестяму від блаженства, коли відразу двоє чоловіків насолоджувались нею і задовольняли її. В той же час вона відчувала задоволення, яке важки передати словами, коли бачила, як інший чоловік насолоджується її чоловіком. Для повторення цього експерименту вони з Ґреґером потім обзавелися двома постійними прихожими партнерами.

Так що їхнє з Ґреґером сексуальне життя аж ніяк не було нудним чи безрадісним. Просто Мікаель Блумквіст давав щось особливе.

Він був талановитий. Він давав їй справжній СКС — Страшенно Класний Секс.

Ці двоє — Ґреґер як чоловік і Мікаель як коханець — робили її сексуальне життя повним і гармонійним. Вона не могла жити без них обох і не збиралася робити між ними остаточний вибір.

Її чоловік зумів зрозуміти головне: у неї є й інші потреби, крім тих, які він може задовольнити, пропонуючи їй найвигадливіші акробатичні комбінації в джакузі.

У Мікаелі Еріка над усе цінувала те, що він майже не намагався її контролювати. Він не був ревнивий, і хоча в неї самої двадцять років тому, коли їхні стосунки тільки починалися, кілька разів траплялися напади ревнощів, вона скоро зрозуміла, що це ні до чого. Їхні взаємини ґрунтувались на дружбі, і як друг він виявився винятково вірним. Такі стосунки могли пережити найтяжчі випробування.

Еріка Берґер усвідомлювала те, що її спосіб життя навряд чи міг бути схвалений християнською організацією домогосподарок із Шьовде, але це її не хвилювало. Ще в далекій юності вона вирішила: все, що вона робить у ліжку, і те, як вона живе, нікого, крім неї, не стосується. Але її все ж таки дратувало, що багато хто з її знайомих перешіптувалися і розпускали плітки за її спиною про її стосунки з Мікаелем.

Мікаель — чоловік. Він міг скільки завгодно переходити з одного ліжка в інше, ніхто навіть бровою не поведе! А вона — жінка, і тому, маючи одного коханця за згодою свого чоловіка і зберігаючи вірність йому протягом ось уже двадцяти років, вона стає улюбленим предметом застільних світських балачок.

Та ну вас усіх до дідька!

Подумавши трохи, вона зняла слухавку і зателефонувала чоловікові.

— Привіт, любий! Що ти робиш?

— Пишу.

Ґреґер Бекман був не тільки художником; найперше він викладав, читав лекції з історії мистецтва, а також написав декілька книжок на цю тему. Він часто брав участь у публічних дебатах, і по його допомогу зверталися відомі архітектурні бюро. Весь нинішній рік він працював над книгою про значення художнього декору будівель і про причини того, що люди добре себе почувають в одних будинках, а в інших ні. Книга поступово перетворювалася на пристрасний памфлет проти функціоналізму і, як гадала Еріка, повинна була викликати деякий галас серед естетів.

— Як тобі пишеться?

— Чудово. Без затримок. А як твої справи?

— Щойно закінчила наступне число. В четвер ми здаємо його до друкарні.

— Вітаю.

— Я зовсім видихалася.

— Здається мені, ти щось задумала.

— У тебе вже були які-небудь плани на сьогоднішній вечір чи ти будеш дуже незадоволений, якщо я не прийду сьогодні ночувати?

— Передай Блумквісту, що він дражнить долю, — сказав Ґреґер.

— Думаю, його це не налякає.

— Гаразд. Тоді передай, що ти чаклунка і тебе неможливо задовольнити, отож він постаріє передчасно.

— Це він і без того вже знає.

— У такому разі мені залишається тільки накласти на себе руки. Писатиму, доки мене зморить сон. Бажаю весело провести час.

Вони попрощалися, і Еріка зателефонувала Мікаелеві. Він був у гостях у Даґа Свенссона і Міа Берґман в Енскеді і цієї хвилини якраз підсумовував обговорення деяких складних деталей у книзі Даґа. Вона запитала, чи зайнятий він сьогодні вночі, чи в нього знайдеться час, щоб помасажувати чиюсь натомлену спинку.

— Ключі в тебе є, — відповів Мікаель. — Так що будь