Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

— листи могли перехопити. Треба негайно ухвалювати рішення, бо через три години він знову виїжджає за кордон.

Тут перекинулися перші сани: норовистий цоні відвик ходити в упряжці і, замість того, щоб тягнути вперед, смикнув убік. Із заздрістю дивився Матіуш, як хлопці, сміючись, схопилися на ноги і взялися піднімати сани. Але хочеш не хочеш, а йти треба.

Поглянути на справжнього шпигуна теж цікаво. Досі Матіуш знав про них лише з чуток.

Замість босоногого парубка чи вбогого старця з мішком за спиною (так Матіуш уявляв собі шпигунів) до нього ввели елегантно вдягненого пана. Спочатку Матіуш подумав, що це міністр землеробства, якого він не знав в обличчя, оскільки той жив у селі і рідко приїжджав до столиці.

— Я головний шпигун у країні Старого короля, — відрекомендувався чепурун. — Приїхав попередити вашу величність, що син Старого короля вчора закінчив будівництво фортеці. Але це ще не все. Рік тому він дуже таємно збудував у лісі пороховий завод, і тепер жодна війна йому не страшна. У нього в шість разів більше пороху, ніж у нас.

— От негідник! — вирвалося в Матіуша. — Я будував у лісах будинки для дітей, а він тим часом виготовляв снаряди й гармати, готуючись знищити те, що я побудував…

— І це ще не все, — тихим, вкрадливим голосом перебив Матіуша шпигун. — Він задумав щось жахливіше. Дізнавшись, що ви збираєтеся розіслати іноземним королям запрошення на урочисте відкриття парламенту, він підкупив вашого секретаря, і той замість запрошень заготовив фальшиві ноти з оголошенням війни.

— Ох, шахрай! Я одразу здогадався, коли був у них в гостях, що він мене терпіти не може!

— Я ще не закінчив, ваша величносте! О, син Старого короля дуже хитрий! На випадок, якби афера з листами провалилася, заготовлене зухвале, образливе послання Сумному королеві. Ваш підпис підроблено. Спадкоємець Старого короля понад усе хоче вас посварити. А тепер, ваша величносте, нам необхідно подумати, як запобігти нещастю.

— Отже, що слід зробити?

— Перш за все підпишіть запрошення іноземним королям, а я таємно заберу їх із собою. А завтра із серйозним виглядом радьтеся, як і коли запросити гостей, ніби листи ще не відправлені. Хай секретар вершить свою чорну справу, але в останню мить розкрийте конверти, а секретаря заарештуйте.

— Гаразд. А як бути з фортецею і пороховим заводом?

— Дрібниці! — посміхнувся шпигун. — Підірвати — і справа з кінцем! Я саме приїхав за тим, щоб отримати ваш дозвіл, государю.

Матіуш зблід.

— Як це підірвати? Одна справа — під час війни знищити ворожий завод, але так… Запросити в гості, а самим влаштувати таку капость нишком…

— Я розумію, ваша величносте, ви вважаєте, що це неблагородно й непорядно. Зрозуміло, без вашого дозволу я нічого не робитиму. Але майте на увазі: у нього в шість разів більше пороху, ніж у нас.

Матіуш нервово заходив по кабінету:

— А як ви збиралися це здійснити?

— Помічник головного інженера на цьому заводі нами підкуплений. Він знає завод, як свої п’ять пальців. Там є невеликий склад, набитий стружками. Стружки спалахнуть, і станеться пожежа.

— Ну, її загасять.

— Ні, не загасять. — Шпигун посміхнувся і примружив око. — Виявиться, що лопнула водопровідна труба, і на заводі немає ні краплини води. Не турбуйтеся, ваша величносте, усе буде в порядку.

— А як же робітники — загинуть? — запитав Матіуш.

— Пожежі виникають зазвичай уночі, тому робітників гине небагато. В усякому разі, під час війни людей загинуло б у сто, тисячу разів більше.

— Знаю, знаю, — з досадою перебив Матіуш.

— Ваша величносте, ми повинні це зробити, у нас немає іншого виходу, — боязко додав канцлер.

— Знаю, що немає! — розсердився Матіуш. — Тоді навіщо запитувати мого дозволу?

— Без вашого дозволу ми не маємо права…

— «Не маємо права», «повинні»… Ну, гаразд, підпалюйте завод, а фортецю не чіпайте.

Матіуш швидко підписав запрошення трьом королям і пішов до себе в кімнату.

Там він сів біля вікна, підпер руками голову й задивився на те, як весело хлопці катаються на санках.

«Тепер я розумію, — подумав він, — чому Сумний король так сумно грає на скрипці і чому він воював зі мною, хоча не хотів цього».

XXXIII

а засіданні Матіуш із нетерпінням чекав приходу статс-секретаря. Йому не терпілося поглянути, як це він замість запрошень на відкриття парламенту зуміє вкласти в конверти фальшиві папірці з оголошенням війни. Яким же було його розчарування, коли замість статс-секретаря з’явився його помічник.

Засідання продовжувалося.

— Значить, удома будуть готові? — запитав Матіуш.

— Обов’язково, ваша величносте!

— Добре.

Наступне питання порядку денного: приїзд іноземних королів. Вирішили, що урочистості триватимуть тиждень, і встановили таку програму: у перший день — військовий парад, урочистий обід, увечері велика вистава в театрі; наступного дня — відкриття парламенту дорослих; на третій день — відкриття дитячого парламенту; на четвертий — відкриття звіринця; на п’ятий — парад дітей, що виїжджають на літо за місто, де вони житимуть у побудованих Матіушем будинках; на шостий день — прощальний бал для іноземних королів; на сьомий — від’їзд гостей.

До програми четвертого дня Матіуш уніс доповнення: відкриття пам’ятника відважному пілотові, розваги й атракціони для чорних королів. Депутати обох парламентів мають право бути присутніми на всіх урочистостях. Міністр Фелек сидітиме ліворуч від короля, а канцлер — праворуч. Щоб усі бачили: міністр дітей і міністр дорослих — рівноправні. І Фелека зобов’язані називати «пан міністр».

Коли з цим було покінчено, Матіуш підписав запрошення: білим королям — на білому папері; жовтим — на жовтому; чорним — на чорному. Запрошення білим королям були написані чорним чорнилом, жовтим королям — червоним, а чорним королям — жовтим.

Церемоніймейстер вніс скриньку, у якій зберігалась королівська печатка. Одне за іншим вкладали запрошення в конверти і на розплавленому червоному чи зеленому сургучі відтискували королівську печатку.

Матіуш уважно стежив за кожним рухом помічника статс-секретаря. Раніше ця церемонія здавалася йому нудною й непотрібною. Він сердився, що доводиться витрачати стільки часу на такі дурниці. Але сьогодні він зрозумів, чому королі надають цьому такого великого значення.

Незаконвертованими залишилися три листи. Міністрам ця процедура набридла. Від нудьги вони закурили сигари й тихо перемовлялися між собою, хоча етикет не дозволяє розмовляти в той час, коли королівською печаткою запечатують листи. Але міністри ні про що не підозрювали. Посвячених у таємницю було троє: Матіуш, канцлер і міністр юстиції. Потім, коли все з’ясувалося, міністр закордонних справ обурювався: чому йому нічого не сказали?

Помічник статс-секретаря ледь зблід, але зовні залишався абсолютно спокійний, навіть руки в нього не