Читати книгу - "Історик"

піднімались, нам відкривався краєвид. Світ навколо нас простирався далі через обрамлені каменем відкриті майданчики, усе було зроблено для того, щоб необережний турист не впав на асфальтований дворик унизу. Ми сіли на лаву у центрі й подивились на воду. Ми сиділи так тихо, що до нас залетів стриж; він помахав крильми, опираючись морському вітрові, а потім зник під дахом. Він ніс у дзьобі щось блискуче, що сяйнуло на сонці, коли він влетів до нас із моря.

— Наступного дня, після того як я закінчив читати папери Россі, я прокинувся рано, — сказав батько. — Ще ніколи я не радів так сонячному світлу, як того ранку. Передусім мені треба було виконати сумний обов’язок і поховати Рембрандта. Після цього я без зусиль дістався до бібліотеки саме до відкриття. Я хотів за весь цей день підготувати себе до наступної ночі, до настання темряви. Багато років ніч була другом для мене, разом із нею я читав і писав. А тепер вона була загрозою, бо стала для мене небезпечною всього лише кілька годин тому. Мабуть, мені незабаром доведеться вирушати в подорож, тож треба буде зробити всі приготування. Було б набагато легше, сумно думав я, якби я знав, що робити.

У головному холі бібліотеки було дуже тихо, якщо не зважати на кроки бібліотекарів, які займалися своїми справами; так рано мало хто зі студентів приходить сюди, тому в мене в розпорядженні було півгодини тиші й спокою. Я попрямував до заплутаного лабіринту карткового каталогу, розкрив записну книжку й почав діставати потрібні мені шухляди. Було кілька списків про Карпати, один про фольклор Трансільванії. Одна книга про вампірів — легенди єгипетських традицій. Я подумав про те, чи багато спільного у вампірів по всьому світові. Чи були схожі вампіри Єгипту з вампірами Східної Європи? Це був предмет вивчення для археолога, а не для мене, проте я записав порядкові номери книги про єгипетські традиції.

Потім я звернувся до теми «Дракула». Теми й назви були перемішані в каталозі між «Драб-Алі Великий» і «Дракон. Азія». Саме тут я маю зустріти хоча б одну згадку про книгу Брема Стокера «Дракула» — я бачив її у руках чорнявої дівчини, з якою познайомився день тому. Можливо, в бібліотеці є навіть два примірники такої класики. Мені вона була дуже потрібна, бо Россі говорив, що Стокер написав її після того, як вивчив усе про вампірів. І в ній, мабуть, я знайду поради щодо того, як захистити себе. Я шукав у каталозі, але не було жодної книги із назвою «Дракула» — нічого, нічого взагалі. Я не очікував, що ця легенда буде головною темою вивчення, але все одно ця книга згадувалася б хоч де-небудь.

Потім я побачив те, що знаходилось безпосередньо між «Драб-Алі» і «Драконами». Маленький шматочок паперу на дні шухляди свідчив про те, що хтось просто вирвав картку. Я підбіг до шухляди «Ст». Там не було жодної картки з назвою «Стокер», лише ще один доказ крадіжки. Я важко опустився на найближчий дерев’яний стілець. Це було надто дивно. Навіщо комусь треба було виривати саме ці картки?

Чорнява дівчина останньою виписувала книгу, я знав це. Можливо, вона хотіла забрати докази того, що вона виписувала? Але якби вона хотіла вкрасти або сховати примірник, навіщо б тоді вона читала її прилюдно посеред бібліотеки? Хтось інший вирвав картку, можливо, хтось… але навіщо? Хто не хотів, щоб цю книгу побачили тут? Хто б це не був, він зробив це поспіхом, забувши навіть знищити сліди злочину. Я знову все добре обміркував. Карткові каталоги були священні: варто було студентові просто залишити шухляду на столі, як його відразу вичитували бібліотекарі. Такий злочин треба було робити швидко, це точно — у якусь мить, коли навколо нікого немає й ніхто не дивиться. Якщо це зробила не та дівчина, тоді вона, напевно, не знає, що хтось не хотів, аби виписували цю книгу. Напевно, вона все ще в неї. Я майже побіг до стола в приймальні.

Бібліотека, побудована в найвищому з найвищих готичних стилів приблизно тоді, коли Россі закінчував навчання в Оксфорді (звичайно, це те місце, де його оточувала справжня готика), завжди здавалася мені одночасно і гарною, і смішною. Щоб дістатися до стола, мені треба було пробігти по довгому кафедральному нефі. Стіл стояв там, де у звичайному соборі мав би стояти вівтар, під фрескою, на якій зображено Богоматір — Знання, в чисто-блакитних одіяннях із книгами в руках. Замовити книгу в такому місці було те саме, що причаститися. Сьогодні мені цей жарт здавався особливо цинічним, я проігнорував безпристрасне, спокійне обличчя нашої святої і звернувся до бібліотекаря, намагаючись зберігати спокій.

— Я шукаю книгу, якої наразі немає на полицях, — почав пояснювати я, — і мені цікаво, виписали її чи вже повернули.

Бібліотекар — невисока, похмура жінка років шістдесяти — поглянула на мене, відірвавшись від роботи.

— Назва, будь ласка, — сказала вона.

— «Дракула», Брем Стокер.

— Хвилинку, будь ласка, я подивлюсь, чи тут вона. — Жінка стала порпатися в шухляді, її обличчя нічого не виражало. — Вибачте, але її виписали на якийсь час.

— Шкода, — сказав я, засмутившись. — А коли її повернуть?

— За три тижні. Її виписали тільки вчора.

— Шкода, але я не можу чекати так довго. Розумієте, я читаю курс… — зазвичай ці слова діяли, як чарівні.

— Ви можете почекати її, якщо хочете, — холодно відповіла бібліотекарка. Вона відвернула свою сиву голову від мене, ніби натякаючи, що хоче повернутись до роботи.

— Може, один із моїх студентів виписав її, щоб прочитати наперед. Якби ви дали мені його ім’я, я сам зв’язався б з ним.

Бібліотекарка підозріло подивилась на мене.

— Ми зазвичай так не робимо, — сказала вона.

— Але це незвичайна ситуація, — зізнався я, — буду з вами відвертий: мені треба переглянути один розділ цієї книги, щоб підготувати іспит для них, і, розумієте, я позичив свій примірник одному студентові, а він не може її ніяк знайти. Це була моя помилка, але ви ж знаєте, як воно буває з цими студентами. Мені дуже потрібна ця книга.

Вираз її обличчя пом'якшився, вона майже співчувала мені.

— Це жахливо, так? — сказала вона, киваючи. — Ми так багато книг втрачаємо кожного семестру, якби ви знали! Почекайте, я перевірю, чи можу дізнатися ім’я, але не кажіть, що я вам його дала, добре?

Вона відвернулася й почала шукати в шухлядках шафи, а я стояв і міркував над подвійністю своєї натури, яку щойно виявив. Коли це я навчився так брехати? Ця