Читати книгу - "Зворотний бік світів"

Мальва не могла стриматися. Цей сірий блазень її дратував. Вона була голодна, її мучила спрага, хотілося залізти у воду та змити із себе всі нашарування світів, якими їй довелося за кілька днів прочимчикувати. Слів не добирала, стало байдуже, як реагуватиме Шепіт. Батько от-от з’явиться і забере її. Пофіг куди, але подалі від сірого пекла, від чокнутої Ягілки та ревнивої Лади. А зі Стрибогом вона розбереться, вона переконає його в чесності Птахи, у своїй любові до нього, і тоді в них усе буде добре. Хіба вона не його донька?

— Ну ти і… — сердито вичавив із себе сірий. — Ніякий я не Шепіт. Я — великий сірий брат. І світ Сонячної Мушлі до мене, як і до сірих, не має жодного стосунку. Я збагнув щойно: ти — некероване невиховане розбещене дівчисько. Тебе щойно врятував один з наших братів. І що? Замість подякувати, ти сиплеш необдуманими звинуваченнями. Не хочеш поводитися чемно, як гостя, тоді поговоримо з тобою по-іншому…

Отже, Мальва не схибила. Те, як перелякано бігали очка в сірого і як він категорично протестував проти свого батьківства, говорило про одне — вона влучила. Він — батько Остапа. Той самий сірий, котрий зрікся свого імені, зрікся минулого.

Сірий сердито дивився на Мальву. Ляснув гучно двічі долонями. Нізвідки взялися двоє чоловіків у сірому. Вигляд мали геть кумедний. Вбрані в сірі штани, сірі теніски, сірі кросівки, голомозі, в окулярах із сірими скельцями. Як клони, на перший погляд. Лишень трохи різного зросту.

— Взяти під охорону цей об’єкт. Відібрати все, що є при об’єкті. Перемістити до кімнати для роздумів, постригти, помити, дати новий одяг, нагодувати. Далі чекати моїх вказівок. Номер три відповідальний.

Мальва не встигла нічого ані подумати, ані сказати. Битися з чоловіками теж передумала. Ну, потовче вона їм пики? Що далі? Усе одно сірий брат зробить по-своєму. Хм… Це ж треба, потрапити у світ, де люди, схоже, не мають імен. Тільки номерки.

Міцні чоловічі руки підхопили її і… Ноги самі по собі відірвалися від землі. Вона полетіла! Взуття її охоронців працювало як літальний транспорт. «От чому в місті немає автівок!» — здогадалася Мальва. Але і жодного літального об’єкта вона поки не завважила. Внизу пропливали сумні краєвиди: однакові будинки, невеличкі одноманітні зелені зони, поміж будівлями — декілька фруктових дерев, стіл, лавки. Пролітали вони і міський парк, що був наче зелена зона для відпочинку. Мальва це так для себе вирішила. Акуратно підстрижений газон, доглянуті клумби та дерева. Довкола ідеальна чистота. Купа лавок, фонтани, невеличкі сірі будки, а біля них столики. «Напевне, літні кафешки», — подумалося. Відсутність дитячих майданчиків з гойдалками та атракціонами чи бодай пісочницями дивувала. Однак скоро вони домчали і до тих закладів, де, очевидно, навчалися чи перебували діти. Це двоповерхова широчезна будівля, а поруч неї — безліч дитячих атракціонів, пісочниці, гойдалки, каруселі… Схоже на дитячі садки у світі Єдиного Бога, тільки вдесятеро більші. Весь комплекс був обгороджений прозорим парканом, можливо, й скляним. Поряд знаходився ще один подібний заклад. Однак без ігрових майданчиків, лишень зі стадіоном, різними спортивним площадками: тенісною, баскетбольною, волейбольною. «Може, спортивна школа?» — подумалося. Це все теж було ідеально чисте та геть безлюдне.

Доволі швидко вони домчали до найвищої будівлі міста. Чоловіки не зводили з Мальви очей, міцно тримаючи її попід руки. Дівчина намагалася зчитати їхні думки чи принаймні побачити їх у вигляді сніжинок. Конвоїри явно були смертними, а з ними завжди це виходило. Тільки не цього разу. Порожньо. Не достукатися. Лишень згодом вона зрозуміє, що справа в окулярах, які носять усі смертні мешканці сірого міста. І немає значення, де і ким ти працюєш. Окуляри захищали від стороннього втручання.

Зайшли досередини хмародера. Стіни тут були прозорими. Охоронця, очевидно, попередили про їхній прихід. Він мовчки натискав на кнопки на своєму моніторі, не ставлячи жодних запитань. Автоматично розчинилися вхідні двері, потім — двері ліфта. Зайшли в білосніжний ліфт. Не було ані кнопок, ані дзеркала, жодних картинок чи бодай якихось знаків на стінах. Двері автоматично зачинилися. Жодних лампочок у кабінці ліфта, але темно не було. Стіни, мабуть, були зроблені з матеріалу, який у темряві світився. Ліфт легко і безшумно помчав їх… не вгору, а вниз…

Довгий вузький коридор світився неяскравим м’яким світлом та був, очевидно, оббитий таким самим матеріалом, з якого зроблено ліфт. По обидва боки коридору щирилися двері. Один з охоронців відчинив ті, на яких стояв номер десять. Жестом він попросив Мальву зайти. Вона вкотре попробувала застосувати проти конвоїрів силу темних заклинань і вкотре зрозуміла, що будь-яка магія тут просто не діє. Чортихнулася про себе і чемно увійшла до кімнати. Нічого-нічого, вона поки не воюватиме. Завтра-післязавтра з’явиться батько та забере її з цього чистого сірого раю.

Батько не з’явився ані завтра, ані за тиждень. Зате почалося таке… У неї відібрали все: мушлю, брудний одяг, навіть волосся.

Мальва боронилася. Та щось зв’язувало її безсмертні сили, і вона могла тільки зухвало думати-говорити. Опір її швидко зупинили. Бо на кожну силу знайдеться більша сила.

Її спочатку вмовляли начепити сірі окуляри. Адже так заведено в тутешнім краї, такий звичай. Мальва сказала, що вона плювати хотіла на їхні звичаї і взагалі вона тут ненадовго. І готова хоч уже забратися із сірого раю куди подалі. Згідна була навіть на Темний світ. Її відповідь лишень розлютила. І сірі, які тут усім заправляли, вирішили їй помститися та начепити на очі спеціальні біолінзи. Щойно вони торкалися сітківки, як ставали з оком одним цілим. Тому позбутися їх неможливо, хіба що виколупати разом з оком. Такі лінзи в сірому світі носили одиниці. Це був пробний варіант, і поки його в широкий вжиток не запроваджували. Але й це виявилося безглуздою затією. Тому що начепити на Мальву лінзи можна було тільки силоміць. І сірі таки пішли на це. Зв’язавши їй руки, затиснувши голову, вони намагалися вживити Мальві в очі лінзи. Вона готова була вирвати їх разом з очима. У них світ перетворився на сіру мішанину. Довкола сіра безвихідь, сірий світ та сірі люди. Та найстрашнішим було те, що споглядання через біолінзи паралізувало її волю. У голові з’являлися картинки чудового життя в сірому світі, де всі рівні, де немає ані голоду, ані вбивств, ані інших лих. Де не потрібно боротися за