Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

листа без відповідного припису[239], то викликав їх до себе і, не дорікнувши ані словом, наказав приписати все, що потрібно, та відпустив. Коли Тиберій прийшов до граматика Діогена, який щосуботи[240] читав лекції на Родосі, в позаурочний час, той не прийняв його, а послав до нього раба з повідомленням, щоб він прийшов на сьомий день; а коли згодом Діоген сам прийшов у Рим до дверей імператора, щоб привітати його, Тиберій покарав його лиш тим, що наказав прийти через сім років. А коли намісники переконували його збільшити податок провінціям, то він відповів, що добрий пастух стриже овець, а не здирає з них шкіру.

33. Однак мало-помалу виявив себе правителем: хоча довго поводився по-різному, однак все частіше й частіше турбувався про благоустрій та добробут республіки. Спочатку він втручався тільки для того, аби запобігти зловживанням. Відтак відхиляв деякі рішення сенату, часто пропонував свою допомогу магістратові у вирішенні судових справ, засідаючи разом з ним або ж навпроти, на лаві[241]: і якщо виникала підозра, що якогось зі підсудних виправдають безпідставно, то раптово підводився й або із свого місця, або з квесторської трибуни нагадував суддям про закони, доброчесність та про злочин, що перед ними. Також намагався виправити народні звичаї, зіпсовані бездіяльністю чи поганими звичками.

34. Витрати на видовища й ігри скоротив, понизивши плату акторам та скоротивши до певного числа кількість пар гладіаторів. Сильно скаржачись на те, що ціни на корінфський посуд неймовірно виросли, а за три кефалі[242] заплатили тридцять тисяч, встановив обмеження на домашній крам, а також наказав сенатові щороку переглядати ціни на продукти, надавши едилам повноваження наглядати за їдальнями й пекарнями: аж до того, щоб вони не дозволяли продавати у них навіть печиво[243]. А щоб самому бути прикладом ощадливості, на щорічних святкуваннях подавав страви з попереднього дня або ж навіть уже розпочаті, як-от половину вепра, стверджуючи, що вона смакує так само, як і цілий. 2. Заборонив едиктом щоденні привітальні поцілунки[244] та обмін святковими подарунками[245] після січневих календ. Як правило, сам віддаровував кожному в чотири рази більші подарунки, але не терпів, коли до нього протягом цілого місяця приходили з дарами ті, що не змогли привітати його під час свята.

35. Відродив звичай предків, за яким родичі могли засуджувати жінок легкої поведінки у разі відсутності громадських позивачів. Римського вершника, що заприсягнувся ніколи не розлучатися з дружиною, від присяги звільнив, оскільки той застав її з зятем. Безсоромних жінок, що задля уникнення покарання покидали сан та привілеї матрон, проголошуючи себе повіями[246], а також розпусних юнаків обох санів, що добровільно піддавалися ганебному покаранню, щоб всупереч постанові сенату виступити на сцені й арені — всіх їх покарав вигнанням, аби не шукали порятунку в таких хитрощах. Позбавив сенатора широкої облямівки на тозі, дізнавшись, що той подався у свій маєток перед липневими календами[247], щоб після цього дешевше винайняти житло у Римі. Іншого ж позбавив квестури, бо той одружився за день перед, а розлучився день після жеребкування[248].

36. Скасував іноземні церемонії — єгипетські та юдейські обряди, змусивши тих, що притримувалися цих забобонів, спалити весь ритуальний одяг та приладдя. Усіх молодих юдеїв під виглядом військової служби відіслав у провінції з гіршим кліматом, а всіх інших цієї ж раси чи подібних вірувань вигнав із міста під страхом вічного рабства в разі непокори. Вигнав також астрологів, однак помилував тих, які просили його та обіцяли полишити своє заняття.

37. Насамперед турбувався про забезпечення спокою від бродяг, розбійників та бунтівників. Задля цього частіше, аніж звичайно розставив по Італії військові пости. У Римі влаштував табори для когорт преторіанців, які до того не мали постійного місця й розташовувалися будь-де. 2. Усіляким заворушенням намагався запобігти завчасу, а ті, які виникали, придушував одразу. Коли сварка в театрі завершилася вбивством, то він покарав засланням і причетних, і акторів, через яких виникла суперечка, і жодні благання народу не змогли намовити його повернути їх. 3. Коли простолюд із Полленції[249] під час похорону одного центуріона не хотів випустити процесію з форуму, вимагаючи у спадкоємців грошей на гладіаторські ігри, Тиберій вивів з Рима одну когорту, а з Коттійського царства — другу, не викриваючи справжнього призначення. Вони, оголивши раптово зброю та сурмлячи у сурми, через різні брами ввійшли в місто й полонили більшість простолюду та декуріонів[250] на довічне ув’язнення. Скасував звичай прихистку[251], де він ще тільки існував. За те, що жителі Цизика вчинили винятково незаконні дії щодо римських громадян, Тиберій позбавив їх свободи, яку вони заслужили ще у війні з Мітридатом. 4. Після прийняття повноважень ніколи більше не виступав проти ворогів сам — завжди посилав легатів: і навіть це — тільки з примусу та необхідності. Непевних та ворожих царів тримав у покорі радше завдяки погрозам та переконанням, аніж завдяки силі; деяких, заманивши до себе лестощами й обіцянками, більше не відпустив, як германця Маробода, фракійця Раскупора та каппадокійця Архелая, надавши його царству статус провінції.

38. Упродовж двох років після прийняття влади й ноги не виставляв поза ворота; навіть згодом не виїжджав далі, аніж у ближні міста, щонайдалі — до Антію, до того ж — усього на кілька днів та дуже рідко. Проте часто заявляв, що має намір відвідати провінції та військо, майже щороку готуючись до такого походу: збирав повози, розподіляв продовольство по муніципіях та колоніях, навіть дозволяв приносити жертви за успішну подорож та повернення, так що в народі жартівливо називали його “Каліпідом”, який, за грецьким прислів’ям, біжучи, не просувається уперед ані на лікоть[252].

39. Однак втративши двох синів (Германік загинув у Сирії, а Друз — у Римі), з горя подався в Кампанію: тоді ж виникла загальна думка й розійшлася чутка, що він звідти ніколи не повернеться та швидко там помре[253]. Майже так воно і сталося: адже й до Рима більше не повертався, а кілька днів опісля, коли обідав на віллі поблизу Тарацини під назвою “Печера”, зі стелі раптово почали падати величезні камені, побивши багатьох гостей та слуг. Тиберій випадково вцілів[254].

40. Проїхавши Кампанію та освятивши Капітолій в Капуї та храм Августа в Нолах — властиво, це був привід його подорожі, — попрямував на Капрі. Цей острів приваблював його тим, що був доступний лише в одному невеличкому місці, а з усіх інших боків оточений величезними крутими