Читати книгу - "Війна у натовпі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Будеш знати, як запускати лапу в організаційну кишеню В. М.
Того навіть на допит не викликали: очевидно, він вчасно переметнувся до ментів.
Від самого початку троє з керівництва УНСО, немовби близько пов'язані із закордоном (це були В. М., О. В. і А. Л.) проходили по іншій лінії і не "висвітлювалися" звичайним порядком так, як "висвітлювався", наприклад, Корчинський. Мені відомі троє осіб з керівництва, які в різний час зізнавалися Корчинському у своїх зв'язках з КДБ-СБУ. Він зберіг їхні зізнання в таємниці, й у мене немає підстав розголошувати подібні відомості.
В гарячці політичної активності початкового періоду діяльності УНА-УНСО було досить легко виявити "джерело" засобами зовнішнього спостереження. Довідавшись про щось важливе, що вимагає негайного оповіщення начальства, — наприклад, план акції змінюється, пройдуть іншою дорогою і т. ін. — одразу ж біжить до телефону або до когось на зустріч. У бурхливі дні політичних заходів парки та задвірки навколо управління КДБ перетворювалися на місце прогулянок таких собі пар, що, полохливо озираючись навсібіч, обговорюють якісь важливі проблеми, щось записують, щось підраховують. Колишні конспіративні квартири "мирних часів" благополучно накрилися. Зустрічі в готельних номерах не приживалися. Зрештою, зійшлися на машинах — висиджували в них, як гомосексуальні коханці.
Непереборне прагнення з боку противника отримувати інформацію було основою для контррозвідувальної діяльності УНА-УНСО. Це було необхідно хіба що як засіб прикриття найважливіших організаційних заходів, що і досягалося шляхом тотальної дезинформації. Інформацію щодо приготування, які самі приготування, приховати неможливо — щось та просочиться і стане поживою для міркувань. Так от, цієї поживи має бути якомога більше, в п'ять-десять разів. Противник, приречений на власний розум, як інструмент аналізу, неминуче потоне в навалі суперечливих відомостей. Прийняття того чи іншого варіанта дій УНА-УНСО зобов'язувало СБУ і міліцію, які ледь контактували між собою через вищестоящих посередників, до розробки власної диспозиції на предмет майбутньої "екзекуції". Змінити її в ході акції вже не уявлялося можливим. У Корчинського є всі підстави пишатися його першими тактичними перемогами.
Дмитро Корчинський
Створення української армії почалося зі знищення військової освіти. В цьому були заціїсавлені Сполучені Штати та Ізраїль, позаяк у військових вузах України навчалися тисячі курсантів з арабських країн. Американці розуміли, що, готуючи військові кадри в Україні, інші країни прив'язуються до радянських систем озброєнь. Це суперечило інтересам американського ВПК.
Багато зусиль витратили вони і на те, аби впливати на військове керівництво України. Втім, декого з наших генералів та полковників тоді можна було купувати і за жуйку. Міністр оборони стільки ж часу перебував в Америці, як і в Україні. Один з перших його кроків — створення Управління військової освіти та науки. До цього військові вузи перебували у віданні родів військ. Управління очолив генерал Прокоф'єв. Він підготував проект реформи військової освіти, яка передбачала ліквідацію елітних училищ. Після виконання цієї функції він опинився в Ізраїлі на синекурі у вигляді посади військового аташе. Живий, здоровий, непогано себе почуває. Куди дивиться інтіфада?
В ті роки я активно інтригував проти реформи. УНСО була єдиною політичною організацією, яка активно і послідовно воювала проти Міністерства оборони. Спочатку нас намагалися приручити. Я зустрічався з Прокоф'євим, а пізніше з міністром оборони. Пам'ятаю, як вразила незначущість цих людей. Це були випадкові, нудні, нецікаві негідники у великих розкішних кабінетах.
КАВКАЗЬКИЙ НАПРЯМОК
Навесні 1993 року до наших рук потрапив звіт командуванню Чорноморського флоту командира групи кораблів, які виконували бойове завдання на рейді Гудаути. Через імпровізований термінал вони закачували на берег пальне для абхазької бронетехніки, обстрілювали грузинські літаки тощо. Пікантність ситуації полягала в тому, що Чорноморський флот формально перебував під спільним українсько-російським командуванням. Я, звичайно, не знехтував можливістю поставити в незручне становище українську владу, опублікувавши ці документи. Я вважав, що Україна мусить підтримувати Грузію. Для того, щоб не мати фронту в Криму, ми мусили постійно підтримувати фронт на Кавказі.
Проте спочатку ми законтактували з абхазами. Вони самі вийшли на нас. Я послав когось зі своїх ознайомитись із ситуацією в Гудауті. З'ясувалося, що вони більше зацікавлені в політичній підтримці, ніж у добровольцях. Хоча всі наші знайомі по Придністров'ю воювали за абхазів, я вирішив вийти на контакти з київськими грузинами. Це було неважко, позаяк наш політреферент "дядя Толя" давно і безладно мутив з кавказцями.
Це був колоритний тип. Вперше його заарештували наприкінці п'ятдесятих років під час поїздки на Кавказ. Йому було дев'ятнадцять років. Сибирські "зони" тоді були величезні за розмірами — десятки тисяч чоловік, серед яких не бракувало буйного елемента: бандерівців, вл-совців, прибалтів. За півроку на "зоні", куди він потрапив, розпочався страйк. На голову страйкового комітету старші товариші висунули Толика (вирішили підставити як наймолодшого). Страйк придушували за допомогою танків. Хлопця при цьому сильно покалічили. Певний час він взагалі не міг ходити, згодом почав пересуватися на милицях. Він пережив кілька років "критої", примусове годування під час довготривалих голодувань. Звільнився через десять років, але ненадовго. 22 травня 1972 року на сходці біля пам'ятника Шевченку в Києві прочитав власного вірша, після чого його знову заарештували. Цього разу більшу частину часу провів у психіатричних лікарнях. На загал відсидів двадцять три роки.
Дядя Толя носив пропечене сонцем татаркувате обличчя, сиву бороду та довге волосся і, якби не надлишок суєтності у вузеньких очицях, був би схожий на даоського ченця. Харчувався кавою та сигаретним димом. За три дні перетворював новий костюм на ганчірку. Здатен був говорити годинами й ненавидів слухати інших, але при тому володів даром спілкування та необхідною для шахрая здатністю вселяти довіру. Його можна було викинути з літака в будь-якій незнайомій країні без грошей та документів і за два дні зустріти в кабінетах міністрів і президентів. Знаходилось все: машини, квартири, "вікна" на кордонах, ефірний час на телебаченні. Через тиждень його вже знали всі і він знав усіх. Він миттєво орієнтувався в ситуації і вже сам пояснював її аборигенам, повчав і розводив з неймовірним апломбом. Але на те саме пасовисько його не можна було пускати вдруге: надто швидко встигав він усе витоптати, забрехатися і зіпсувати своєю паталогічною безвідповідальністю. Він був з тих, хто спалює ліс лише задля того, аби припалити цигарку. Люди, обтяжені значним тюремним досвідом, як правило, мають схильність збирати навколо себе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у натовпі», після закриття браузера.