Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
10
Безмежне поле для дії! Всі типи — людські, нелюдські і надлюдські — були тут. Епічне згромадження антагонізмів. Гільйотен уникав Давіда, Базір ображав Шабо, Гаде висміював Сен-Жюста, Верньйо ганив Дантона, Лузе нападав на Робесп’єра, Бюзо викривав Філіппа Егаліте, Шамбон лаяв Паша, і всі ненавиділи Марата. А скільки ще імен слід би назвати! Армонвіль, прозваний Червоною шапкою, бо він завжди приходив на засідання в червоному ковпаку, друг Робесп’єра, який висловлював, проте, побажання, щоб після Людовіка XVI «для рівноваги» гільйотинували Робесп’єра; Массьє, колега і двійник доброго Ламуретта, епіскопа, ім’я якого відоме тільки тому, що воно любе серцю закоханих: Легарді з Морбігана, що картав бретонських священиків; Барер — чоловік, що завжди йшов за більшістю, що головував на засіданнях в день суду над Людовіком XVI; Дану, який казав: «Треба виграти час»; Дюбуа-Крансе, довірений Марата; маркіз де-Шатонеф, Лакло, Еро де-Сешель, який відступив перед Аиріо, коли той скомандував: «Каноніри, до гармат!»; Жюльєн, що порівнював Гору з Фермопілами[100]; Гамон, який вимагав, щоб для жінок була окрема трибуна; Лалуа, що на одному засіданні запропонував вшанувати єпіскопа Гобеля[101], який, з’явившись у Конвент, скинув з себе мітру і надів червоний ковпак; Леконт, що вигукнув: «Ану, попи, готуйтесь у розстриги!»; Феро, одрубаній голові якого вклонився Буассі-д’Англа, лишивши для історії нерозв’язане запитання: вклонявся Буассі-д’Англа голові, тобто жертві, чи списові, на якому стирчала голова, тобто вбивцям жертви? Два браги Дюпра — один монтаньяр, другий жірондист, які ненавиділи один одного, як і брати Шеньє.
З цієї трибуни говорились ті запаморочливі палкі промови, в яких навіть проти волі оратора звучав віщий голос. Від цих промов розпалюються події, ніби проникнувшись почутим обуренням. Так часом голос подорожнього в горах викликає обвал. Через одне зайве слово може трапитися катастрофа. Іноді здається, що події здатні гніватися. Саме так, через випадкове слово, яке погано зрозуміли, впала голова принцеси Єлізавети.
А в Конвенті нестримність мови стала звичкою і правом. Під час суперечок погрози літали й перехрещувалися, як іскри на пожежі. От приклади. Петіон: «Робесп’єр, ближче до діла». Робесп’єр: «Діло за вами, Петіон. Я доберусь до вас, побачите». Голос: «Смерть Маратові!» Марат: «В той день, коли помре Марат, не буде більше Парижа, а в той день, коли загине Париж, не стане республіки». Білло-Варрен підводиться і починає: «Ми бажаємо…» Барер уриває йому мову: «Ти говориш, наче король».
Якось на засіданні Філіппо заявляє: «Один із депутатів замірився на мене шпагою». Одуен: «Голова, закличте до порядку вбивцю». Голова: «Заждіть». Паніс: «Голова, тоді я закликаю до порядку вас».
Часом стіни Конвенту потрясав громовий регіт. Лекуантр: «Кюре з Шан-де-Бу скаржиться на єпіскопа Фоше, що той забороняє йому одружитися». Чийсь голос: «Ніяк не збагну, чого Фоше, маючи двадцять коханок, не хоче, щоб у когось була хоч одна-єдина жінка». Другий голос: «Нічого, піп, не бійся, бери собі жінку».
Публіка з громадських трибун втручалась в обговорення і зверталась до депутатів на «ти». Одного разу зійшов на трибуну депутат Рюан. Одне стегно в нього було значно товще за друге. Хтось із глядачів йому крикнув: «Повернись правим боком, бо „щока“ в тебе зовсім у дусі Давіда». Такі фамільярності дозволяв собі народ відносно Конвенту. Проте одного разу, на бурхливому засіданні 11 квітня 1793 року, голова звелів заарештувати одного з порушників порядку на трибунах.
На одному засіданні, де був і старий Буонаротті[102], Робесп’єр узяв слово і говорив годин зо дві, увесь час дивлячись на Дантона, то пильно, що не обіцяло нічого доброго, то скоса, що було ще гірше. Він метав громи і закінчив вибухом обурення, повним зловісних слів: «Нам відомі інтригани, нам відомі хабарники, нам відомі зрадники: вони тут, серед цих зборів. Вони нас чують, ми їх бачимо, ми не зводимо з них очей. Якщо вони поглянуть угору, — то побачать у себе над головою меч закону, якщо заглянуть у свою совість, — побачать там підлість. Хай же стережуться!» І коли Робесп’єр скінчив, Дантон, в недбалій позі відхилившись на спинку лави, закинувши назад голову з напівзаплющеними очима і звісивши руки, зненацька затягнув пісеньку:
Каде Руссель[103] прекрасно промовляє,
Але втішаєшся, коли він замовкає.
Тут відповідали на лайки лайками. «Змовник!» — «Убивця!» — «Розбійник!» — «Крамольник!» — «Угодовець!», чулося з усіх боків. Викривали один одного перед бюстом Брута, що стояв у залі. Зухвалі вигуки, прокльони, образи лунали в повітрі. Кидали один на одного розлютовані погляди, підносили кулаки, показували пістолети, вихоплювали з піхов кинджали. Ораторська трибуна палахкотіла полум’яними промовами. Деякі промовляли, немов були вже на гільйотині. Коливалися голови, злякані й страшні. Монтаньяри, жірондисти, фельяни, помірковані, терористи, якобінці, кордельєри і вісімнадцять ієреїв-царевбивць.
Всі ці люди були клубами диму, розвіюваного в усі боки.
11
Розуми стали здобиччю вітру.
Але це був чудодійний вітер.
Бути членом Конвенту означало бути хвилею океану. Це такою ж мірою стосувалося людей великих. Сила поштовху йшла згори. В Конвенті була єдина воля, воля всіх і нічия зокрема. Ця воля була ідеєю, ідеєю нестримною і неосяжною, яка віяла в темряві з високості неба. Ми називаємо її Революцією. Коли ця ідея проносилась, вона збивала з ніг одного і підводила другого; того заносила з пінявим валом, а іншого розбивала об скелі. Ця ідея знала, куди прямує,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.