Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

Проведення кількасот успішних боїв і сутичок із німецькими окупантами протягом весни 1943 р. підвищило авторитет УПА, дало можливість її бійцям набути військового досвіду й змусило гітлерівців рахуватися з українським повстанським рухом як із серйозною загрозою для свого панування в регіоні. Занепокоєний складним становищем окупаційної влади на Волині та Поліссі, 5 травня 1943 р. в Україну з робочим візитом прибув рейхсміністр окупованих територій Сходу А. Розенберг. На нараді в Рівному йому доповіли, що «українські націоналісти завдають більших проблем, ніж більшовицькі банди».

У відповідь на атаки повстанців 7 червня 1943 р. німецьке командування розпочало першу масштабну антиповстанську операцію. Керування німецькими військами взяв на себе командувач СС і поліції генерального комісаріату Волинь і Поділля, бригаденфюрер СС Гінцлер. 21 червня 1943 р. територія рейхс-комісаріату Україна була оголошена «зоною антипартизанських операцій». З липня 1943 р. до дій проти УПА було залучено відомого борця з партизанами, командувача всіх протипартизанських формувань на Східному фронті Е. фон дем Баха-Зелевскі. У розпорядженні німецьких генералів було 10 000 солдатів (німецьких та польських поліцаїв і жандармів), 10 батальйонів мотопіхоти (близько 7000 осіб) з артилерією, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, угорські частини та 5 бронепоїздів.

Однак жорстокість окупантів спричинилася лише до посилення опору. За німецькими даними, активність повстанців після каральних акцій проти них не лише не знизилася, а навіть зросла. Загалом протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів посилилася: було здійснено 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атаку на підприємства.

Улітку 1943 р. керівництво ОУН(б), намагаючись захистити місцеве українське населення від терору з’єднання радянських партизанів під командування С. Ковпака, дало дозвіл на створення на території Галичини (у Карпатах і на Прикарпатті) загонів Української народної самооборони (УНС). Протягом червня-липня у важкодоступних лісах і горах були організовані підготовчі табори, у яких відбувалося навчання української молоді військової справи. Спочатку відділи УНС не проводили жодних антинімецьких акцій, однак водночас у Галичині активізувалися диверсійно-бойові групи служби безпеки ОУН(б) (так звані боївки СБ), які щоразу частіше організовували теракти проти представників німецького адміністративного й господарського апарату в регіоні.

Загалом під час боїв і сутичок з окупантами в червні-вересні 1943 р. загинуло 1237 українських повстанців і понад 3000 гітлерівців та їхніх союзників. Результатом успішної боротьби УПА з німецькими окупантами стало намагання націоналістів узяти під свій повний контроль суцільні території, зокрема й захопивши районні центри. «Повстанські республіки» найчастіше виникали в сільській місцевості — там, де поблизу були великі лісові масиви: на Кременеччині, Ковельщині, Степанщині, Деражненщині, Кореччині, у районі Володимира-Волинського тощо. На підконтрольних УПА територіях із липня 1943 р. уся повнота влади належала місцевим командирам збройних загонів і керівникам мережі ОУН. Щоб упорядкувати адміністративні, господарські та інші питання Головне командування УПА 15 серпня 1943 р. оголосило себе єдиною законною владою на всіх звільнених від німців територіях України.

Масштабні плани УПА були значною мірою порушені наближенням німецько-радянського фронту. Гітлерівські фронтові частини буквально затопили Волинь, відступаючи під ударами Червоної армії. Німецька служба безпеки застосувала нову тактику в протистоянні з повстанцями. Усвідомлюючи неможливість утримати ситуацію повністю під контролем, гітлерівці стягнули великі поліційні та жандармські гарнізони до міст і залізничних станцій, зосередивши увагу на охороні комунікацій. При цьому німці не забували застосовувати масовий терор проти мирного населення й заручників.

Жовтень 1943 р. приніс нові форми німецького терору, що вилилися в болісні втрати української громади Волині. 1,15 й 16 жовтня гітлерівці здійснили масові розстріли українських в’язнів у тюрмах Кременця, Луцька, Рівного та Дубна. Жертвами екзекуцій стали 830 осіб. Паралельно з розстрілами в’язнів німці почали антипартизанські акції, які зводилися здебільшого до масового бомбардування з літаків та обстрілювання з артилерії великих лісових масивів і знищення сіл.

Протягом жовтня-листопада УПА й УНС мали 47 боїв із німцями, а сільська самооборона — 125 сутичок. Під час важких боїв із численнішим ворогом у жовтні-листопаді 1943 р. повстанці знищили понад 1500 німців. Втрати упівців та УНС (без сільської самооборони й мирних жителів) сягнули 414 осіб убитими. Однак останні місяці 1943 р. чітко продемонстрували всьому світу, що гітлерівський «тисячолітній Рейх» наближається до безславного кінця. Вермахт тріщав під могутніми ударами зі Сходу, а союзники Німеччини після виходу з війни Італії мріяли тільки про те, щоб швидше розірвати відносини з майбутнім політичним трупом. За таких умов командування УПА провело переговори з Бухарестом і Будапештом, а також низку локальних перемовин із командирами окремих частин і з’єднань угорців, італійців, словаків, румунів, латишів. Метою цих контактів було укладення угод про ненапад, підтримку УПА зброєю в обмін на продовольство й спокійне просування підконтрольними повстанцям землями.

Тим часом за грудень 1943 р. — січень 1944 р. фронт відкотився безпосередньо на територію УПА-«Північ» та УПА-«Південь». Бої відбувалися в Київській, Житомирській, Вінницькій, Рівненській областях. Повстанські загони опинилися у фронтовій смузі. Перед ними постали два найголовніші противники — радянські партизани й диверсанти, яких закидали в ліси за лінією фронту численними групами (по 500—1000 осіб), та німецькі частини, що намагалися придушити як повстанський, так і червоний партизанський рух у своєму тилу. Важкі бої загонів УПА з німцями, козачими частинами при німецькій армії та поліційними загонами, які складалися з різних народів СРСР, відбувалися на зламі 1943—1944 рр. у лісах біля Маневичів, Кудриня, Кременця, Дубна, Острога, Кам’янця-Подільського.

У Галичині зима 1943—1944 рр. була позначена несуттєвими акціями проти німців окремих загонів УНС, які в цей час переформовувалися в УПА-«Захід». Холодна пора року традиційно не сприяла масштабним партизанським операціям, тому звіти фіксували лише поодинокі напади на німецькі господарські об’єкти, поліцію, конвої, а також невеликі групи або поодиноких солдатів. Окрім того, на початку 1944 р. повстанське командування усвідомлювало скороминучщість гітлерівської окупації, тож намагалося заощаджувати сили, утримуючись від активних дій проти німців.

Найбільші бої з німцями й угорцями в Галичині відбулися 6—16 липня 1944 р. неподалік від гори Лопата у районах Сколе й Долини на кордоні Дрогобицької та Станіславівської області. 6 липня з’єднання повстанців під командуванням В. Андрусяка (Різуна), яке рухалося з Чорного Лісу в район Турки, у засідці роззброїло німецький підрозділ, що пересувався трьома вантажними автомобілями. Інформація про наявність