read-books.club » Фентезі » Іствікські відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Іствікські відьми"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Іствікські відьми" автора Джон Апдайк. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 95
Перейти на сторінку:
плечі, руки і груди у воді, троє жінок підтягнулися ближче, щоб утворити, ніби грації на гравюрі, вузол, у той час як їхній кудлатий, смаглявий господар, вийшовши з води, нишпорив по чорних шафках. Зукі, дивним практичним голосом, який, здавалося Александрі, ніби спотворювався великою відстанню в цій студії звукозапису, обговорювала з цим чоловіком, Ван Горном, яку музику ввімкнути на його дорогій, вологостійкій стереосистемі. Він був голий, і його колихливі, тріпотливі, бліді геніталії мали в собі певну привабливість собачого хвоста, міцно скрученого над невинним ґудзиком ануса.

Наше містечко Іствік ще пліткуватиме тієї зими — бо ж тут, як і у Вашингтоні й Сайгоні, також трапляються витоки інформації: Фідель познайомився з жінкою з міста, офіціанткою з «Немо», хитрющою чорною жінкою з Антигуа, яку звали Ребеккою, — про лиховісні діяння у старому маєтку Леноксів, але що найбільше вразило Александру тієї першої ночі, та й пізніше, була зичлива людська незграбність усього того, контрольована сама по собі незграбністю їхнього нетерплячого й невловно лихого господаря, котрий не лише нагодував їх і дав притулок, музику і тьмяні затишні меблі, а й надав благословення, без якого хоробрість нашої сучасності блякне й витікає в канави, викопані іншими — тими старими міністрами й захисниками героїчного закрепу, що відправили чудову Анн Гатчінсон, жінку, що проповідувала жінкам, у глушину, щоб із неї там зняли скальп червоношкірі, які у своїй манері були такі ж фанатичні й непробачливі, як і пуританські богослови. Як і всі чоловіки, Ван Горн наказав жінкам називати його королем, однак у його системі оподаткування діяли активи — тіла, особиста жвавість, — які вони й так мали, а не духовні товари, накладені неіснуючим Раєм. Саме через Ван Горнову доброту вони й сприйняли свою любов одна до одної за любов до нього. У його любові до них було щось трішки абстрактне, а отже — щось формальне й заледве чемне у повазі й послугах, які вони надали йому — вдягаючи частини костюма, дарованого ним, — рукавички з котячої шкіри й зелені шкіряні підв’язки, чи обв’язуючи його cingulum — дев’ятифутовим мотузком із плетеної червоної вовни. Часто, як і того першого вечора, він ставав над ними й поодаль від них, налаштовуючи своє ретельно розроблене і (попри його горді заяви) чутливе до вологи обладнання.

Він натиснув кнопку, і гофрований дах із гуркотом закрив шматок нічного неба. Ввімкнув записи — спершу Джоплін, що волала й до хрипоти вищала «Piece of My Heart», «Get It While You Can», «Summertime» і «Down on Me», той самий голос радісного, непокірного жіночого розпачу, а затим Тайні Тіма, що дріботить крізь тюльпани, виводячи тремтливі андрогінні трелі, якими Ван Горн не міг насититись, раз по раз повертаючи голку на початок доріжки, аж поки відьми галасливо не попросили повернути Джоплін. Завдяки його акустичній системі звук оточував їх, здіймаючись з усіх чотирьох кутків кімнати; вони танцювали, четверо, вбрані лише у власні аури й волосся, роблячи сором’язливі й мінімальні рухи, тримаючись усередині музики, часто відвертаючись, дозволяючи титанічній примарній присутності співаків просочитися в себе. Коли Джоплін прохрипіла «Summertime» у тому ламаному темпі, пригадуючи слова у пристрасних спазмах, ніби ненастанно підіймаючись на рівні в якомусь внутрішньому затуманеному наркотиками змаганні за приз, Зукі та Александра заколихалися в обіймах одна одної, не рухаючи ногами, їхнє волосся взялося смоктунцями й сплелося від сліз, їхні груди торкалися, тицялися, качалися в боротьбі на блідих подушках, змочені краплями поту, що лежав на їхніх шиях, мов широке намисто зі стародавнього Єгипту. А коли Джоплін, тим оманливо легкоголосим вступом, запливла в «Me and Bobby McGee», Ван Горн, його багряний пеніс випнувся в потворній ерекції завдяки послузі, яку Джейн надала йому, ставши навколішки, зімітував своїми моторошними руками — що здавалися одягнутими в гумові рукавички з перучками волосся й широкими на кінчиках пальців, як у деревної жаби чи лемура, — в темряві над її колихливою головою буйне соло натхненного піаніста «Фул тілт буґґі бенду».

Троє жінок заходилися забавлятися з Ван Горном на чорних велюрових матрацах, принесених ним, послуговуючись частинами його тіла як словником, завдяки якому спілкувалися одна з одною; він демонстрував надприродний контроль, а коли кінчив, його сíм’я, як усі вони погодились пізніше, було напрочуд холодне. Одягаючись після опівночі, в першу годину листопада, Александра відчула, ніби заповнює свій одяг — вона грала в теніс у слаксах, щоб якось приховати свої товсті ноги, — невагомим газом, її плоть стала така розріджена цим глибоким зануренням і засвоєними отрутами. Їдучи додому у своєму протхнулому собакою «субару», у верхівці тонованого вітрового скла вона побачила місяць уповні з його поплямованим, скорботним лицем і на секунду ірраціонально замислилась, що астронавти висадились на нього і, в акті імперського звірства, пофарбували ту гігантську висхлу поверхню в зелений колір.

ІІ. Лиходійства

Я не можу бути інакшою; у своєму стані я знаходжу аж надто багато вдоволення; мене завжди пестять.

Молода французька відьма, бл. 1660 року

— Правда? — спитала Александра по телефону.

За її вікнами панували пуританські барви листопада, альтанка перетворилась на плетиво голої лози, а коли перші морози висушили ягоди в лісах і болотах, вона вивісила й наповнила годівничку для пташок.

— Так сказала Зукі, — відповіла Джейн, аж обпікаючи тими «с». — Сказала, що давно здогадувалась, але нічого не казала, щоб не видавати його. Але, якщо хочеш знати, що я думаю, вона нічого не видала б, якби розказала нам.

— Але ж як давно Ед знає ту дівчину?

Ряд Александриних чайних чашок, розвішених на латунних гачках під буфетом, гойднувся, ніби їх торкнула невидима рука арфіста.

— Кілька місяців. Зукі здалося, що Ед став інакше поводитися з нею. Бо тоді він хотів лише говорити, використовувати її як слухачку. А тепер вона радіє: тільки подумай про всі ті венеричні хвороби, які вона могла підчепити. У всіх цих дітей-квітів як мінімум мандавошки, думаю, ти це й так знаєш.

Якщо двома словами, то преподобний Ед Парслі втік із місцевою дівчиною-підлітком.

— А я колись могла бачити ту дівчину? — спитала Александра.

— О, звісно, — сказала Джейн. — Вона постійно тусувалася з тією компанією перед супереттою, що збиралася після восьмої, мабуть, чекали там на свого баригу. Бліде замурзане обличчя, широке і трошки приплюснуте, брудне солом’яне волосся, абияк зачесане, вдягалася, як малий лісоруб.

— Без фенічок?

Джейн серйозно відповіла:

— Ну, безсумнівно, вони в неї були, вдягала, коли йшла на посвяту в старшокласники. Не пригадуєш її? Була серед тих, що пікетували

1 ... 36 37 38 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іствікські відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іствікські відьми"