Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Петиція, Владико! — кричали проводирі. — Вислухай нашу петицію!

— Дункане! — гукнув Лето. — Прибери їх!

Рибомовки за покликом свого Владики рушили вперед крізь ряди дворян. Айдаго махнув їм, скеровуючи в бік натовпу, що наближався. Вартівниці утворили фалангу, Айдаго став на її вістрі.

Лето ривком згорнув бульбашкове покривало свого повозу, збільшив швидкість і заревів ще гучніше:

— Геть із дороги! Геть із дороги!

Музейні фримени, побачивши вартівниць, що бігли попереду, і розігнаний повіз, на крик Лето заворушилися, наче бажаючи відкрити прохід посередині дороги. Монео був змушений бігти, щоб устигнути за повозом. Він на мить глянув на придворних, що підбігали ззаду, а потім побачив першу неочікувану зміну фрименської програми.

Весь як один співучий натовп скинув прочанські накидки, відкривши чорні однострої, такі самі, як на Айдаго.

«Що вони роблять?» — здивувався Монео.

Не встигши й подумати, Монео побачив, як риси найближчих облич знущально тануть, як у лицеплясів, і кожне перетворюється на подобу Дункана Айдаго.

— Лицепляси! — скрикнув хтось.

Лето теж був спантеличений сум’яттям подій, тупотом численних ніг, що бігли дорогою, гариканням наказів, за якими Рибомовки формували фалангу. Він додав швидкості повозу, зменшивши відстань між собою та вартівницями, а тоді почав бити в сигнальний дзвін і гудіти різким клаксоном повозу. Нерозбірливий шум накрив усю сцену, дезорієнтуючи навіть деяких Рибомовок, привчених до нього.

Прохачі миттю поскидали з себе прочанські накидки й розпочали трансформаційний маневр, їхні обличчя замерехтіли, набираючи рис Дункана Айдаго. Лето почув крик: «Лицепляси!» Визначив його джерело: чоловік однієї з Рибомовок, клерк Королівської Бухгалтерії.

Першою реакцією Лето були веселощі.

Вартівниці й лицепляси зіткнулися. На зміну прохацьким співам прийшли крик і вереск. Лето розпізнав тлейлаксанські військові команди. Щільний вузол Рибомовок сформувався довкола вбраної в чорне постаті Дункана. Вартівниці дотримувалися часто повторюваних наказів Лето захищати свого командира-гхолу.

«Але як вони відрізняють його від інших?»

Лето майже зупинив свій повіз. Ліворуч він бачив Рибомовок, що вимахували своїми гумовими палицями. На лезах клинків виблискувало сонце. Тоді пролунало дзижчання лазерострілів — звук, який бабця Лето визначила колись як «найстрашніший у нашому Всесвіті». В авангарді здійнявся вибух ще численніших криків і вересків.

Лето зреагував при першому ж звуці лазеростріла. Спрямував Королівський Повіз із дороги праворуч, перейшов з коліс на силові підвіски й погнав повіз як бойовий таран на щільну групу лицеплясів, що намагалися вступити в бій з його боку. Звернувши крутою дугою, знову вдарив у них з іншого боку, відчув руйнівне зіткнення тіл із пласталлю, побачив червоний потік крові, а тоді з’їхав із дороги вниз в ерозійний узвіз. Коричневі зубчаті схили узвозу промайнули повз нього. Піднявся вперед і вгору, перемахнув каньйон річки, діставшись оглядового майданчика на високому кам’яному поясі біля Королівської Дороги. Там він зупинився і розвернувся, недосяжний для ручних лазерострілів.

Що за несподіванка!

Хрипкий сміх тремтливими конвульсіями струснув його великим тілом. Веселощі поступово відступали.

Зі свого місця Лето міг бачити міст і арену битви. Розкидані безладно тіла покривали всю землю й довколишні узвози. Він розпізнав шати придворних, однострої Рибомовок, скривавлену чорноту маскарадного одягу лицеплясів. Уцілілі придворні скупчилися позаду, а Рибомовки тим часом ганяли серед полеглих і перевіряли, чи нападники справді мертві, швидко вдаряючи ножем у кожне тіло.

Лето пробіг поглядом поле битви, шукаючи чорного однострою свого Дункана. Серед тих, що трималися на ногах, не було такого. Жодного! Лето придушив вибух розчарування, тоді побачив з-поміж придворних тісну групу Рибомовок і… і оголену постать.

Оголену!

Це був Дункан! Оголений! Звичайно! Дункан Айдаго без однострою не був лицеплясом.

Ним знову струснув сміх. Несподіванки з усіх боків. Яким шоком це мало стати для нападників. Вони, очевидно, не були готові до такої відповіді.

Лето спустив повіз на дорогу, висунув колеса й покотив униз, до мосту. Перетнув міст із почуттям déjà vu, усвідомлюючи незліченні мости зі своїх спогадів, переправи, здійснювані задля оглядання наслідків битв. Коли з’їхав із мосту, Айдаго вирвався з кільця вартівниць і побіг до нього, оминаючи тіла й перестрибуючи через них. Лето зупинив повіз і глянув на оголеного бігуна. Дункан був наче грецький воїн-посланець, що мчить до свого командира, аби сповістити про розв’язку бою. Ця конденсована історія приголомшила пам’яті Лето.

Айдаго, ковзнувши, пригальмував біля повозу. Лето розгорнув бульбашкове покривало.

— Кляті лицепляси, геть усі! — видихнув Айдаго.

Не намагаючись приховати свої веселощі, Лето спитав:

— Чия була ідея скинути однострій?

— Моя! Але вони не дозволили мені битися!

Прибіг Монео з групою вартівниць. Одна з Рибомовок кинула Айдаго синього плаща, гукнувши:

— Намагаємося зняти цілий однострій з якогось тіла.

— Я свій розірвав, — пояснив Айдаго.

— Хтось із лицеплясів утік? — спитав Монео.

— Жодний, — відповів Айдаго. — Визнаю, що ваші жінки — добрі воячки, але чому вони не дозволили мені…

— Бо вони мають наказ захищати тебе, — відповів Лето. — Завжди захищають найцінніше…

— Четверо з них загинуло, витягаючи мене звідти, — сказав Айдаго.

— Ми втратили всього понад тридцять осіб, Владико, — промовив Монео. — Підрахунок ще триває.

— Скільки лицеплясів? — спитав Лето.

— Схоже, що рівно п’ятдесят, Владико, — відповів Монео. Говорив тихо, зі здивованим виразом обличчя.

Лето захихотів.

— Чому ти смієшся? — різко спитав Айдаго. — Понад тридцять наших людей…

— Але ж якими нездарами виявилися тлейлаксу, — сказав Лето. — Хіба ти не розумієш, що всього п’ятсот літ тому вони були куди ефективнішими, куди небезпечнішими. Уявити лишень, щоб вони зважилися на такий дурний маскарад! І не передбачили твоєї блискучої відповіді!

— Вони мали лазеростріли, — сказав Айдаго.

Лето обернув свої об’ємисті передні сегменти і вказав на дірку, випалену в його балдахіні майже біля повозу, посередині. Оплавлені зірчасті промені оббігали дірку.

— Влучили в кілька місць унизу, — промовив Лето. — На щастя, не пошкодили жодної підвіски чи колеса.

Айдаго вдивлявся в дірку балдахіна, зауваживши, що вона була на рівні тіла Лето.

— Поцілили в тебе? — спитав він.

— О так, — відповів Лето.

— Ти поранений?

— Я невразливий до лазеростріла, — збрехав Лето. — При нагоді покажу.

— Що ж, але я вразливий, — сказав Айдаго. — І твої вартівниці. Ми всі мусимо мати щитовий пояс.

— Щити заборонені у всій Імперії, — відповів Лето. — Володіння щитом — це серйозний злочин.

— Питання щита, — ризикнув