Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

— Ви таки й справді намірялися мене вбити, — сказав він, — а заодно й знову спартачити двадцяте століття. Чесно, не думав, що ви це зробите.

МакКласкі лише здушено захрипіла у відповідь.

Стентон одним ривком підняв її з сидіння і поволік до зовнішніх дверей, а там, спершись спиною на раму, сягнув вільною рукою через вікно назовні і ті двері відчинив. Вони розчахнулися навстіж, і очі МакКласкі аж вирячилися від жаху.

— Невже ви злякалися?! — Стентон мусив тепер перекрикувати шум потяга. — Стара бешкетниця, грізна професорка МакКласкі злякалася. Злякалася смерті. Христе-Боже, а я ж справді думав, що у вас яйця міцніші. Зайвий доказ того, яким сліпим ідіотом я був, ні?

Потяг мчав невисоким скелястим передгір’ям. Визирнувши, Стентон побачив унизу стрімкий, лиш де‑не-де порослий скупою рослинністю схил, що переходив у кам’янисте осипище. У того, хто упав би туди на такій швидкості, шансів вижити не було. МакКласкі теж це розуміла. Він відчував, як судомно стиснулося в нього під пальцями її горло, бачив, як забилося у конвульсії тіло. А потім гострий біль пронизав йому литку: то професорка з усієї сили засадила у неї носаком свого черевика.

Стентон рвучко притягнув її голову обличчям до себе. На мить їхні очі зустрілися.

Скільки ж усього йому хотілося їй сказати!

Про те, як сильно він її ненавидить. Як сильно сподівається, що пекло таки існує і вона горітиме там однині й довіку.

Та яке пуття було б із тих слів? І він просто викинув її з потяга.

А потім дивився, як вона сторчголов летіла, котилася й підстрибувала, наче поламана лялька, тим каменюччям, аж доки не завмерла без руху на якусь сотню метрів нижче по схилу.

Лише тоді Стентон ступив назад, усередину купе; двері так і залишив відчиненими.

Він перевірив верхній одяг і сумку МакКласкі на предмет будь-яких підозрілих та анахронічних на вигляд речей. Забрав пістолет, що випав їй із рук, сучасні ліки та спідню білизну. Начебто більше нічого, принесеного з двадцять першого століття, тут не було. В сумці залишилася тільки випивка і тютюн. На підставі цього влада може робити такі висновки, які собі забажає.

Втретє і востаннє глянувши, чи немає когось у коридорі, Стентон вислизнув із купе професорки і повернувся у своє.

Тепер у цьому новому всесвіті він зостався сам-один.

18

Новина про літню пані-англійку, яка мандрувала самотою і хтозна-як примудрилася випасти з потяга, поширилася поміж пасажирами, коли Стентон обідав у вагоні-ресторані. Хтось із задніх вагонів начебто побачив жінку, що котилася схилом, і підняв тривогу. Потяг обшукали; з’ясувалося, що у першому класі бракує пасажирки, а двері її приватного купе відчинені назовні.

Стентон якраз замовив собі омара і десерт — суфле.

Дідько з нею. Хай горить у пеклі.

Якби все можна було повторити спочатку, якби він знову наштовхнувся на той сповнений німого благання погляд, то спершу вийняв би їй пальцями з голови ті очі, а тоді вже викинув би з потяга.

Сука. Вбивця. Злостива тварюка.

Він був уже на шляху додому. На шляху до того, щоб помиритися з Кессі. Вони могли б іще цілих дев’ять місяців бути разом. Мали б іще цілих дев’ять місяців щастя й любові, а тоді одночасно з рештою людства канули б волею часу і простору в забуття й небуття. Стали би воднораз зірками — він, Кессі, Тесса і Білл — мерехтіли б купкою десь на небосхилі. А тепер, через МакКласкі, їх ніколи й не існувало, а він опинився у вигнанні в іншому всесвіті.

І чому вона не вибрала собі когось іншого? У полку ж було повнісінько реально крутих хлопців. Винахідливих, набагато досвідченіших за нього кілерів. МІ-6 мало не лускала від знуджених потенційних героїв, які відчайдушно рвалися в діло, але мусили стирчати за комп’ютерами, бо не володіли жодною африканською чи азійською мовою. Чому б не обрати одного з них? Але ж у кожного з цих хлопців було набагато більше усіляких зв’язків та емоційних прив’язаностей, ніж у нього. А він, із огляду на свою ізольованість, був просто унікальним і неповторним. Ні тобі батьків, ні братів і сестер, ні дітей від попередніх шлюбів. Одинак за обставинами, а згодом і за власним вибором. Все, що він мав на світі, — це свою крихітну сім’ю. Властиво, та сім’я й була його світом.

І їх же так легко було позбутися. Двійко малих дітей, що туляться до мами. Простіше не буває. Ба-бах — і по всьому.

Обери МакКласкі зі своєю зграєю живих скелетів-убивць будь-кого іншого з тих хлопців, ті одразу склали би два і два докупи. «Стривайте-стривайте, — сказали б вони тій брехливій відьмі, — вам потрібна людина, яку ніхто й ніщо у цьому світі не тримає, так? А тут раптом за останніх пів року один за одним гинуть мої рідні й близькі, мої віддані друзі і навіть далекі родичі. Щось це погано пахне…»

І пристрелили б ту огидну стару горгону прямо на місці. У неї в кабінеті перед каміном, з чаркою коньяку в руці.

А ціле його життя можна було розтрощити, звести нанівець за допомогою однієї-єдиної дорожньо-транспортної пригоди. Господи Боже, та МакКласкі, напевне, аж стрибала на радощах, коли згадала про нього. Абсолютно ж ідеальна кандидатура.

— Вибач мені, Кессі, — прошепотів він, відсовуючи вбік суфле, до якого так і не торкнувся. — Вибачте, Тессо й Білле. Цій сволоті потрібен був я. Але заплатити довелося вам.

Решту дороги до Парижа Стентон збавив здебільшого у своєму купе; бару уникав, а спроби інших пасажирів зав’язати розмову з вічно самотнім високим красенем, який щодня обідав у вагоні-ресторані, закінчувалися нічим. Смерть МакКласкі, звісно, нагнала всім трохи страху. Експрес зробив незаплановану зупинку в Люлебурґазі, де у потяг сіла поліція. Всіх пасажирів першого класу допитали, зокрема й Стентона, та оскільки на його вимогу квитки вони з МакКласкі купували й у потяг сідали окремо, а як він заходив у її купе, ніхто не бачив, ніякого зв’язку між ними не виявили. Жінка була вже в літах і подорожувала сама. В сумці у неї знайшли надпочату пляшку бренді і врешті дійшли висновку, що пасажирка спробувала напідпитку відчинити вікно і саме тоді з нею й трапився жахливий нещасний випадок.

Втім, у будь-якому разі то була ще одна пригода, коли все висіло буквально на волосині, ще один потенційно катастрофічний за наслідками вчинок, що