Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

Сефт підняв одну брову, зупиняючись поруч із нею й знову повторив своє запитання:

— Отже, не тільки морраґули за тобою полюють? — він говорив це з деяким здивуванням, ніби тільки що розкрив частину головоломки.

Астель заперечно похитала головою.

— Ні-ні! Лише вони. — Її погляд знову затримався на дорозі попереду, ніби відвертаючись від спогадів, що повільно з’їдали її зсередини. — Принаймні, поки що. І я б не хотіла, щоб їх стало більше.

Сефт пройшов кілька кроків мовчки, аналізуючи її слова.

— Поки що? — перепитав він. — Тобто є ймовірність, що інші теж з’являться?

Астель зітхнула, зупинившись на мить і глянувши на нього.

— Завжди є така ймовірність. Коли в тобі сидить істота, завжди знайдеться хтось, хто захоче його використати. Сама ще до кінця не знаю, хто за цим всім стоїть, але точно знаю одне: я стала частиною гри, яку не обирала.

Сефт задумливо кивнув, його вираз обличчя був серйозним.

— Значить, часу в нас небагато. Потрібно діяти швидко, поки ситуація не стала ще гіршою. Чаклун допоможе тобі краще зрозуміти, що всередині тебе. — Він говорив впевнено, намагаючись заспокоїти її.

Астель подивилася на нього і кивнула, не промовляючи більше ні слова. Тепер вона просто йшла, знаючи, що кожен їхній крок наближає її до відповіді... або до ще більшої небезпеки.

— Ми прибули, — раптово вимовив Сефт.

— Як це прибули? Тут же немає нічого, — вона оглянулася по сторонах.

— Це ілюзія, — відповів Сефт спокійно, дивлячись на безлюдну галявину перед собою.

Астель оглянулася, намагаючись знайти хоч якийсь знак присутності чаклуна, але навколо були лише дерева та дикі кущі. Нічого не вказувало на те, що тут могла бути схованка.

— І як ми маємо це подолати? — обережно запитала вона, все ще не до кінця вірячи, що вони дійсно прибули на місце.

— Дивись уважно, — сказав Сефт і дістав із кишені маленький кристал, який, на перший погляд, здавався непоказним, але коли він торкнувся його пальцями, той засвітився тьмяним синім світлом.

Сефт підійшов до одного з дерев і поклав кристал до його основи. Світло від кристала почало ширитися, мов хвиля, поступово розбиваючи ілюзію. Схований під чарами вхід до печери з’явився перед ними — темний, закритий важкими кам’яними воротами, прикрашеними рунами.

— Ось і все, — задоволено промовив Сефт, зупинившись перед входом.

Астель недовірливо поглянула на нововідкритий прохід, її серце калатало від невпевненості та тривоги. Вона знала, що в середині, можливо, її чекають відповіді на всі питання. Але одночасно з відповідями могли прийти й нові небезпеки. Що ж насправді приховано всередині неї? І чи зможе чаклун дати їй силу контролювати демона, або ж тільки наблизить її до повного падіння?

— Чого чекаєш? — запитав Сефт, повертаючись до неї. — У тебе є питання, на які тільки він зможе дати відповіді.

Астель глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти свої нерви, і зробила крок уперед. Темний вхід до печери здавався холодним і непривітним, але вона не могла зупинитися зараз. У неї не було іншого вибору, окрім як дізнатися правду про силу, що жила всередині неї.

Сефт мовчки спостерігав за нею, його обличчя залишалося незворушним, але погляд був уважний. Він не поспішав, чекаючи, поки вона знайде в собі сили зробити цей крок сама.

— Добре, — нарешті промовила вона, намагаючись приховати хвилювання в голосі. — Пішли.

Сефт кивнув і підійшов до важких кам'яних воріт. Він провів рукою по рунах, які м'яко засвітилися в його доторку. За мить ворота з тріском почали відчинятися, відкриваючи прохід у темний тунель, що вів у глибину печери.

— Старий чаклун любить драматичні ефекти, — промовив Сефт з легкою усмішкою, побачивши, як важкі ворота повільно відсуваються.

— Драматичні ефекти, кажеш? — Астель намагалася відволікти себе, грайливо підхопивши його жарт. Але її серце калатало від невідомості, що чекала попереду.

Темний тунель виявився глибшим, ніж вона могла уявити. Кам'яні стіни випромінювали вологу й холод, у повітрі відчувався запах старого каменю, а десь здалеку доносився відгомін крапель води. З кожним кроком, що вони робили вглиб печери, відчуття тривоги в Астелі тільки зростало.

— Сефт... Ти точно впевнений, що цей чаклун нам допоможе? — обережно запитала вона.

— Він може бути непередбачуваним, — відповів Сефт, не зупиняючись. — Але якщо хтось і здатен допомогти тобі зрозуміти, що коїться всередині, то це саме він.

Вони продовжували йти, поки попереду не з’явилося тьмяне світло. Тунель завершився великим залом, освітленим м’яким сяйвом магічних факелів. На середньому постаменті, вкритому старими книгами та артефактами, стояв чоловік із довгим сивим волоссям, закутаний у темний плащ. Його очі блищали від розуму та старої, небезпечної магії.

— А, ось і ви, — його голос був тихим, але пронизливим. — Я давно чекав на цю зустріч.

Астель відчула, як холодний піт проступив на її спині. Чаклун був схожий на втілення самої стародавньої магії, яка застигла в часі, від чого вона відчувала себе крихітною піщинкою перед ним.