Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

— Мої спогади розмиті, Фергусе, — промовив він голосом, що був одночасно тихим і безжалісним. — Я пам'ятаю чітку послідовність подій: як ми знайшли Дейлана, як він приєднався до нас, як він вивчав наших ворогів. Але кожного разу, коли я намагаюся пригадати більше, коли я заглиблююся у ці спогади... вони розмиваються.

Фергус підняв очі на батька, в його погляді з'явилася тінь тривоги. Він почувався, наче знову був дитиною, якій намагалися пояснити щось важливе, але таке, що він не міг зрозуміти. І з кожною хвилиною це занурення в батькові слова ставало все глибшим.

— Ти думаєш, це просто збіг? — продовжив Ренвальд, його голос вібрував від прихованого гніву. — Чи ти справді віриш, що такі маніпуляції з нашими спогадами — це випадковість?

— Спогади сфабриковані, — сказав він з явним холодом у голосі, підкреслюючи кожне слово, наче мечем рубаючи залишки сумнівів.

Фергус насилу вдихнув повітря, намагаючись переварити цю інформацію. Його руки міцно стиснули підлокітники, якби тільки це могло втримати його в реальності.

— Як це можливо? Ми... ми працювали з ним так довго. Він був частиною нашого плану, частиною нашої армії... — його голос затремтів, і це було занадто для когось, хто звик до впевненості в кожному своєму рішенні. — Хто може так маніпулювати спогадами?

— Ти сам знаєш відповідь, — тихо, але твердо відповів Ренвальд, нахиляючись ближче. Його очі, що завжди були холодними, наче крижане озеро, на мить блиснули чимось більш особистим — відразою або навіть ненавистю. — Демон Піксес. Він відомий тим, що може викривляти реальність, перекручувати спогади так, що навіть наймудріші маги не можуть це виявити. Він працює приховано, в тіні, змушуючи нас вірити в ілюзії, поки не стане занадто пізно.

Фергус відчув, як земля під його ногами почала хитатися. Розуміння нарешті вдарило по ньому, наче холодний вітер. Він намагався об'єднати все у своїй голові: розмиті спогади про Дейлана, дивне відчуття, що його присутність завжди була своєчасною, але водночас занадто зручною.

— Ти думаєш, він... Дейлан... він вмістилище для Піксеса? — запитав він, більше для підтвердження своїх найгірших побоювань.

— Я думаю, що ми не можемо довіряти ані Дейлану, ані нашим власним спогадам, — відповів Ренвальд, і його слова пролунали, наче вирок. — Ми повинні підготуватися до того, що він може бути частиною великого обману, спрямованого на те, щоб завдати удару, коли ми будемо найбільш вразливими.

Фергус закрив очі, відчуваючи, як його серце стукає у скронях. Він зрозумів, що батько мав рацію. Якщо Дейлан був пов'язаний з Піксесом, їхній шлях до перемоги вже був значно складнішим, ніж він думав.

— Що ти пропонуєш? — тихо запитав Фергус, не відкриваючи очей.

Ренвальд встав зі свого місця і підійшов ближче до сина, поклавши руку йому на плече.

— Ми повинні грати в його гру, але вже на своїх умовах. Спершу ми з'ясуємо, наскільки глибоко він замішаний у цьому обмані, а тоді — вдаримо першими.