Читати книгу - "Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі"

попереджати їх, що можливий бій і вони мають бути напоготові; адже все очікуване через це стає вже не таким страшним. Багато полководців, щоб уникнути замішання в поході, поміщали обоз і нестройових окремими частинами за своїми прапорами кожного батальйону і наказували їм слідувати за ними, щоб військам легше було зупинитися на відпочинок або відступити. Подібні розпорядження корисні, і я їх цілком схвалюю.

Так само необхідно вжити в поході всіх заходів, щоб одна військова частина не відривалася від іншої і щоб солдати йшли рівно, адже якщо один іде швидко, а інший повільно, колона роз’їжджається і починається безлад. Через це на флангах мають бути керівники, які спостерігають за рівномірністю руху, утримуючи надто завзятих і підганяючи відсталих; взагалі крок найкраще влаштовується музикою.

Необхідно також розширювати дороги, щоб по них можна було проходити принаймні фронтом одного батальйону. Слід вивчити звички і особливості ворога, тобто знати, віддає він перевагу вранішнім нападам, полуденним або вечірнім, чи сильна в нього піхота або кіннота. Відповідно до цих відомостей робляться розпорядження і вживаються необхідні заходи.

Однак наведемо який-небудь приклад. Трапляється, що ти відступаєш під натиском сильного ворога, з яким ти з цієї причини намагаєшся уникнути бою; відходячи, ти опиняєшся біля берега річки, переправа через яку тебе затримає і дозволить противнику наздогнати твої війська і напасти на них. Деякі полководці, які опинилися в такій небезпеці, наказували обкопати військо ровом, набити його клоччям і запалити, переправа відбувалася безперешкодно, так як вогонь зупиняв ворога.

ЗАНОБІ. Мені не віриться, щоб подібна пожежа могла б зупинити противника; я чув колись, що карфагенський полководець Ганнон, оточений ворогами, наказав розвести вогонь саме з того боку, де він вирішив прорватися. Ворог вважав за непотрібне чатувати на нього в цих місцях, і Ганнон провів свої війська крізь полум’я, наказавши солдатам закрити свої обличчя щитами, щоб не обпектися і не задихнутися.

ФАБРІЦІО. Ви маєте рацію, але зверніть увагу на різницю між тим, що я сказав, і тим, що зробив Ганнон. Я говорив, що полководці обкопували військо ровом, набитим палаючим клоччям, тож переслідувачам треба було подолати і полум’я і рів. Ганнон натомість не викопував ніякого рову, але просто велів розвести вогонь, а оскільки він хотів пройти, то вогонь був, ймовірно, не дуже сильний, інакше завадив би йому навіть і без рову. Хіба ви не пам’ятаєте, що спартанський цар Набіс, обложений римськими військами, велів підпалити частину міста, щоб зупинити римлян, які вже увірвалися в огорожу? Пожежа не тільки загородила їм дорогу, але змусила їх піти.

Повернемося, однак, до предмету розмови. Римський консул Квінт Лутацій Катулл, переслідуваний кімврами, підійшов до якоїсь річки і, бажаючи виграти час для переправи, прикинувся, що хоче дати ворогові бій. Він зробив вигляд, ніби облаштовує табір, велів викопати рови, розбити кілька наметів і послав невеликі загони кінноти за фуражем в навколишні поля. Кімври, вирішивши, що він зупинився, теж розташувалися на відпочинок і розділили своє військо на кілька частин, щоб легше добути продовольство. Помітивши це, Лутацій зараз же перейшов річку на очах ворога, зовсім безсилого йому завадити. Щоб перейти річку, на якій не було мостів, деякі полководці відводили її течію і викопували їй в тилу у себе нове русло; річка міліла, і солдати легко переходили її вбрід.

Коли хочуть переправити піхоту вбрід через дуже швидку річку, то частина важкої кінноти в’їжджає у воду трохи вище місця переправи, щоб послабити стрімкість течії, а частина стає нижче для порятунку солдатів, яких віднесло водою. Якщо річку неможливо пройти вбрід, то переправа відбувається по мостах, на човнах або бурдюках; ці перевізні засоби завжди мають бути в достатній кількості.

Трапляється, що під час переправи через річку на іншому березі з’являється ворог і перегороджує тобі дорогу. Найкраще вчинити тоді за прикладом Цезаря, коли він в Галлії опинився з військом біля берегів якоїсь річки, на іншому березі якої знаходився галльський вождь Верцингеторикс зі своїми загонами. Цезар кілька днів поспіль рухався уздовж берега — і те ж саме робив ворог. Нарешті він зупинився в густому лісі, де можна було легко сховати військо, відокремивши від кожного легіону три когорти, наказавши їм залишатися на місці і відразу після його відходу перекинути через річку міст і зміцнити його; сам же з рештою війська пішов далі. Верцингеторикс знову рушив за ним, оскільки бачив перед собою те саме число легіонів і не думав, що якась їх частина залишилася позаду. Цезар же, розрахувавши час, коли міст мав бути готовий, повернув назад і, побачивши, що все в порядку, переправився через річку без будь-яких перепон.

ЗАНОБІ. Чи знаєте ви який-небудь спосіб знаходити брід?

ФАБРІЦІО. Так. Стоячі води річки завжди відокремлені від тих, що стоять, особливою смугою; в цьому місці річка зазвичай мілка і її можна перейти вбрід, оскільки тут наноситься пісок, підхоплений течією з дна. Цей спосіб визначати брід безліч разів перевірявся на досвіді і безумовно точний.

ЗАНОБІ. Як чинитимете ви, якщо дно виявиться в’язким і коней почне затягувати?

ФАБРІЦІО. У цих випадках у воду кидають фашини й переправляються по ним. Однак не будемо відхилятися від головного. Буває іноді, що полководець зайде зі своїм військом в ущелину між двома високими горами, з якої є тільки два виходи і обидва зайняті ворогом. Тоді залишається лише вдатися до хитрощів, вже випробуваних в таких обставинах: треба перекопати ущелину ззаду глибоким, важкодоступним ровом і переконати ворога, що ви намагатиметеся затримати його на цій ділянці і, забезпечивши свій тил, будете всіма силами прориватися крізь вільний прохід.

Ворог, піддавшись на цей прийом, укріплюється з боку вільного виходу з ущелини і перестає звертати увагу на частину ущелини, закриту ровом. Тоді ви перекидати через рів дерев’яний міст, вже заготовлений раніше, і, безперешкодно пройшовши по ньому, вислизаєте від противника. Римського консула Луція Мінуція, який воював в Лігурії, вороги загнали в ущелину, відрізавши йому всі виходи. Вирішивши все-таки прорватися, консул вислав в напрямку, зайнятому ворогом, кілька бувших у нього в війську нумідійських вершників, погано озброєних, вони їхали на маленьких, худих конях. Ворог помітив їх і спочатку приготувався до захисту проходу, але, побачивши, що ці люди їдуть безладно на конях, які, у їхньому розумні, нікуди не годилися, заспокоїлися і перестали за ними стежити. Нумідійці відразу скористалися цією помилкою,