Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

— Лише деякі, і не всі з них мені до смаку, — відповіла пані Пентстеммон. — Але ви ж не захочете сидіти тут з нами і слухати, як вас обговорюють. Ви зійдете на терасу, узявши з собою і вашого пажа, а Ханч принесе вам обом прохолодних напоїв. Ідіть.

Якби Софі не була така знервована, вона б розреготалася від виразу Хаулового обличчя. Хаул явно не чекав нічого подібного. Проте він піднявся, ледь помітно стенувши плечима, скорчив Софі застережливу гримасу, шикнув на Майкла і вигнав його поперед себе з кімнати. Пані Пентстеммон лише злегка повернула їм услід своє нерухливе, випростане тіло. Тоді вона кивнула пажеві — і той теж вискочив з кімнати. Потім пані Пентстеммон повернулася назад до Софі, і Софі почала нервувати ще більше.

— З чорним волоссям він мені більше подобається, — заявила пані Пентстеммон. — Цей хлопчик ступив на дорогу зла.

— Хто? Майкл? — здивувалася Софі.

— Не прислужник, — сказала пані Пентстеммон. — Не думаю, що він достатньо кмітливий, щоби привернути мою увагу. Я говорю про Хауелла, пані Пендрагон.

— А, — тільки й вимовила Софі, дивуючись, чому пані Пентстеммон сказала лише «ступив на дорогу зла». Сама вона не сумнівалася, що Хаул уже давно її пройшов.

— Ви лише гляньте на його зовнішність, — мовила пані Пентстеммон. — Подивіться на його вбрання!

— Він завжди дуже уважний до власної зовнішнос-ті, — погодилася Софі, дивуючись, як їй вдається говорити про це так спокійно.

— І завжди таким був. Я також дбаю про власну зовнішність і не бачу в цьому нічого поганого, — вела далі пані Пентстеммон. — Але звідки в нього ця потреба розгулювати в зачарованому костюмі? На його костюм накладено приворотне замовляння разючої сили, спрямоване на жінок, — напрочуд майстерне, мушу визнати, і майже не розпізнавальне, навіть на мій досвідчений погляд, бо чари, судячи з усього, вшиті просто у шви, — і воно робить його непереборно привабливим. А це є свідченням певної схильності до темних мистецтв, схильності, яка, поза сумнівом, турбує вас як матір, пані Пендрагон.

Софі стривожено подумала про сіро-червоний костюм. Коли вона зашивала шви, то не помітила в них нічого особливого. Однак пані Пентстеммон чудово зналася на чарах, тоді як Софі, хоч і не менш чудово, — всього лише на вбранні.

Пані Пентстеммон поклала обидві руки в мітенках на набалдашник ціпка і зігнула задерев’янілу спину так, щоб наблизити свої пронизливі досвідчені очі до очей Софі. Софі нервувала і бентежилася все більше і більше.

— Мені вже дуже небагато лишилося жити, — несподівано сказала пані Пентстеммон. — Я вже якийсь час відчуваю, як до мене підкрадається смерть.

— Та що ви, я впевнена, що це не так, — проговорила Софі, намагаючись, щоб її голос прозвучав заспокійливо. Однак напрочуд важко змусити свій голос звучати бодай якось, коли на тебе дивиться така дама, як пані Пентстеммон.

— Запевняю вас, це так, — сказала пані Пентстеммон. — Саме тому мені так не терпілося зустрітися з вами, пані Пендрагон. Розумієте, Хауелл — мій останній учень. Останній — і безумовно найкращий. Коли він прибув до мене з якоїсь чужої країни, я вже збиралася піти на спочинок. Я вважала, що виконала своє життєве завдання, підготувавши Бенджаміна Саллівана, — його ви, мабуть, більше знаєте як чарівника Салімана, хай його душа спочиває з миром! — і забезпечивши йому посаду придворного мага. За дивним збігом, він прибув з тієї ж країни, що й Хауелл. І тут раптом з’явився Хауелл, і я з першого ж погляду виявила, що в нього вдвічі більше уяви і вдвічі більше здібностей, ніж у всіх інших, які вчилися в мене до нього, і хоча я зауважила певні недоліки в його характері, проте знала, що він стоятиме по боці добра. Добра, пані Пендрагон. А що з ним тепер?

— А й справді, що? — перепитала Софі.

— Із ним щось сталося, — сказала пані Пентстеммон, не зводячи із Софі проникливого погляду. — І я твердо вирішила виправити це, перш ніж помру.

— А що, на вашу думку, сталося? — ніяково запитала Софі.

— Я змушена покладатися на ваше слово, — відповіла пані Пентстеммон. — Інтуїція підказує мені, що зараз він пішов тим самим шляхом, що й Відьма Пустирищ. Мені розповідали, що колись вона зовсім не була злою, хоча я можу знати це лише з чуток, бо вона старша за нас обох, а молодість Відьма Пустирищ зберігає за допомогою свого мистецтва. Хауеллів дар такий же великий, як і в неї. Скидається на те, що люди з великими здібностями нездатні втриматися від додаткових небезпечних розмірковувань, наслідком яких стає фатальна помилка і повільне сповзання у бік зла. Може, у вас є якісь припущення чи свідчення, що це могло би бути?

У голові в Софі зазвучав голос Кальцифера: «Час показав, що ця угода не принесла нам обом нічого доброго!» Незважаючи на денну спеку, яка вливалася в затінену елегантну вітальню через відкриті вікна, Софі пройняв озноб.

— Так, — сказала вона. — Він уклав якусь угоду зі своїм вогненним демоном.

Руки пані Пентстеммон на набалдашнику здригнулися.

— Ось воно. Пані Пендрагон, ви повинні розірвати цю угоду.

— Я давно хочу це зробити, але як?

— Ваші материнські почуття, поєднані з вашим власним сильним магічним обдаруванням, напевне, підкажуть вам, як це зробити, — сказала пані Пентстеммон. — Я придивляюся до вас, пані Пендрагон, хоча ви, мабуть, цього не помітили…

— О, я це помітила, пані Пентстеммон, — запевнила її Софі.

— …і ваше обдарування мені подобається, — закінчила пані Пентстеммон. — Воно вселяє життя в неживі предмети, такі, наприклад, як оцей ціпок у вас у руці. Ви з ним явно розмовляли — і то настільки успішно, що перетворили його на щось таке, що дилетант назвав би чарівною паличкою. Гадаю, вам вдасться розірвати цю угоду.

— Так, але для цього мені треба знати її умови, — сказала Софі. — Це Хаул вам розповів, ніби я відьма? Бо якщо це він…

— Ні, він мені не говорив. Не треба зайвої скромності. Покладіться на мій досвід у таких речах, — заявила пані Пентстеммон. Потім, на величезне полегшення Софі, вона прикрила очі. Це виглядало так, ніби загасили яскраве світло. — Однак я нічого не знаю про такі угоди — і не бажаю нічого про них знати, — додала вона. Ціпок під її руками знову задрижав, ніби її теж пройняв озноб, а губи скривилися, наче вона випадково розкусила перчинку. — Але тепер я розумію, — проговорила вона, — що сталося з Відьмою Пустирищ. Вона уклала угоду з вогненним демоном, і з часом демон заволодів нею. Демони не розрізняють добра і зла. Однак їх легко спокусити угодою, якщо запропонувати їм щось цінне, щось таке, що є тільки в людей. Це продовжує життя і людині, і демонові, а людина додає магічні здібності демона до своїх власних, — пані Пентстеммон знову відкрила очі. — Це все, що я можу розповісти вам стосовно цього