Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

– Чому ви прагнете змінити це? – запитав він, використовуючи стандартне запитання мотиваційних бесід (метод консультування, частково розроблений клінічними психологами Вільямом Міллером і Стівеном Роллніком з метою вивчення внутрішньої мотивації й усунення двозначності).

– Це заважає мені бути настільки ефективною, як я хочу, на роботі й з дітьми, – сказала я.

Він кивнув головою:

– Здається, це вагомі причини.

Він був правий. Це були вагомі причини. Промовивши їх уголос, я вперше усвідомила, наскільки моя негативна поведінка впливає на моє життя й людей, котрі мені не байдужі.

– Що ви втратите, припинивши таку поведінку? – запитав він далі.

– Я втрачу задоволення, яке отримую від читання. Мені подобається така втеча від реальності, – відповіла я відразу. – Утім, це відчуття не таке важливе для мене, як родина й робота.

У процесі розмови до мене знову прийшло усвідомлення, що це правда: я ціную родину й роботу більше, ніж власне задоволення, і щоб жити відповідно до своїх цінностей, мені потрібно припинити компульсивне читання, котре замінювало мені реальний світ уявним.

– Який один крок ви можете зробити, щоб змінити таку поведінку?

– Позбавитися електронної книги. Легкий доступ до дешевих книжок розпалює мою пристрасть до нічного читання.

– Здається, це хороша ідея, – сказав він і усміхнувся. Ми закінчили ту частину вправи, в якій я була пацієнткою.

Наступного дня я усе ще розмірковувала про нашу розмову. І вирішила наступного місяця зробити перерву в читанні любовних романів. Спочатку я позбавилася електронної книги. Протягом перших двох тижнів у мене були певні ознаки синдрому відмови, зокрема тривога й безсоння, особливо ввечері перед сном, тобто у той час, коли я зазвичай читала романи. Я втратила здатність засинати самостійно.

Наприкінці місяця моє самопочуття покращилося, тому я дозволила собі знову читати любовні романи, плануючи робити це поміркованіше. Натомість я почала поглинати еротику й не спала дві ночі поспіль, через що почувалася виснаженою. Однак навіть під час читання частиною розуму я усвідомлювала, що роблю, і це не лише змушувало мене відчувати сором, але й зміцнювало дедалі більшу рішучість припинити таку поведінку. Мій сон наяву добігав кінця.

Близькість

Компульсивне надспоживання продуктів, що сприяють виробленню великої кількості дофаміну – це антитеза людської прихильності. Споживання призводить до ізоляції й байдужості, оскільки наркотик починає займати місце винагороди від стосунків з іншими людьми. Під час дослідів вільний щур інстинктивно намагався звільнити іншого щура, який застряг у пластиковій пляшці.[136] Однак щойно вільному щурові дозволили отримувати героїн, його більше не цікавило звільнення щура, який опинився у пастці. Мабуть, опіоїдна імла занадто полонила його, щоб він переймався через іншого представника свого виду.

Ми з Джейкобом зустрічалися час від часу ще багато місяців і років після його рецидиву. Він продовжував утримуватися від адиктивної поведінки. Практика цілковитої чесності, особливо з дружиною, була основою його поточного одужання. Під час одного з візитів Джейкоб розповів мені історію про те, що трапилося невдовзі після того, як вони з дружиною знову почали жити разом.

Через день після повернення до їхнього спільного дому дружина Джейкоба наводила лад у ванній кімнаті й помітила, що на шторах для душу відсутнє одне кільце. Вона запитала чоловіка, чи знає він, що трапилося з тим кільцем.

– Я завмер, – розповідав мені Джейкоб. – Я чудово знав, що сталося з кільцем від штор для душу, але не хотів розповідати їй про це. У мене було безліч поважних причин. Це було дуже давно. Якщо я розповім їй, вона лише засмутиться. У нас зараз усе так добре, а це все тільки зіпсує.

Але потім Джейкоб нагадав собі про те, якою згубною була його брехня й приховані вчинки для їхніх стосунків. Перш ніж його дружина повернулася, він пообіцяв, що буде чесним з нею, хай там що.

– Тож я сказав: «Я використав його, щоб зробити одну зі своїх машин. Це було рік тому, після того, як ти пішла. Більше я цього не роблю. Але я обіцяв, що буду чесним з тобою, тому й розповідаю про це».

– Що вона зробила? – запитала я.

– Я думав, вона скаже мені, що все скінчено, і знову покине мене. Проте вона не накричала на мене і не сказала, що покине мене. Вона поклала руку мені на плече і промовила: «Дякую, що сказав мені правду». А потім обійняла мене.

Схильність говорити правду приваблює людей, особливо коли ми готові показати свою уразливість. Це суперечить здоровому глузду, оскільки ми вважаємо, що розкриття менш приємних аспектів нашого «я» відштовхне людей. Було б цілком логічно, якби люди відмежовувалися від нас, дізнавшись про наші вади й провини. Насправді ж усе навпаки – люди стають ближчими. У нашій зламаності вони бачать власну уразливість й людяність. Їх заспокоює те, що вони не самотні у своїх сумнівах, страхах і слабкостях.

Близькість, зі свого боку, сама є джерелом дофаміну. Окситоцин – це гормон, що бере активну участь у формуванні закоханості, зв’язку між матір’ю й дитиною, а також подружнього зв’язку на все життя. Цей гормон зв’язується з рецепторами тих нейронів зі шляху винагороди, які виробляють дофамін, посилюючи активацію мережі винагороди. Інакше кажучи, окситоцин призводить до підвищення рівня дофаміну в головному мозку – такого висновку нещодавно дійшли нейробіологи Лін Гун, Роб Маленка та їхні колеги у Стенфордському університеті.[137] Коли Джейкоб чесно розповів усе дружині, котра виявила до нього теплоту й співчуття, найімовірніше він відчув сплеск окситоцину й дофаміну у шляху винагороди, що спонукало його робити так знову.

Будь-яку поведінку, що призводить до підвищення рівня дофаміну, можна використати на зло. Наприклад, у сучасній культурі значного поширення набуло так зване порнографічне розкриття інформації. Йдеться про явище, коли виявлення інтимних аспектів життя стає способом маніпулювання іншими людьми заради певного егоїстичного задоволення, а не заради зміцнення близькості через момент спільної людяності.

У 2018 році я відвідала медичну конференцію з питань залежності, де сиділа поряд з чоловіком, котрий розповів, що перебуває у процесі тривалого одужання від залежності. Він приїхав на конференцію, аби розказати присутнім свою історію одужання. Перед тим як піднятися на сцену, чоловік повернувся до мене зі словами: «Приготуйтеся плакати». Це викликало у мене огиду.