Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

а не утримування території. Варто їх вигнати з Мексики, і вони отаборяться в Центральній Америці, натиснути в Колумбії – переїдуть до Перу. А франшизи на взір «Лос-Сетас» живуть і гинуть на контрольованій території. Якщо франчайзі посунути з їхнього району, це джерело прибутку буде для них втрачено. Поки що мексиканській місцевій поліції не вдавалося це зробити. Але все-таки вигнання банди з містечка організувати легше, ніж зруйнувати весь комплекс міжнародного бізнесу.

Схильність франчайзі до нескінченних усобиць означає, що експансіоністська модель «Лос-Сетас» починає розсипатись. І в наркоторгівлі, і в сфері бургерів франчайзі ніколи не будуть органічним складником компанії і настільки ж щиро відданими бренду, як її співробітники. Часопис Entrepreneur зауважив, що у франшизах слабші зв’язки у «стрижневому колективі», ніж в організаціях з вертикальним керуванням. Те саме стосується і кримінальних банд. Це найкраще засвоїли «Лос-Сетас», які починали як озброєна охорона в картелі «Затока». Через кілька років така обмежена роль уже не пасувала «Сетас», і вони пішли проти своїх працедавців, ледь не знищивши їх. Що більше в них франчайзі, то більші ризики в «Лос-Сетас». Модель франчайзингу, що живила зростання картелю, призвела і до його занепаду.

Розділ 7. Спочатку новаторство – потім закон

Наукові розробки в промисловості легальних наркотиків

Між салоном краси і рибною крамницею при жвавій дорозі в північній частині Лондона притулилася крамничка, крізь запітнілу вітрину якої просочується зеленувате світло. Усередині тихо грає психоделічна музика. Попід однією стіною – підсвічені вітрини з крамом. Тут і люльки, і бонги для травки різної модної форми: пістолет, протигаз, чималі порцелянові груди. На вішаках у відділі одягу повнісінько футболок із темою коноплі. Далі стоїть шафка з безневинними речами, пивні бляшанки та бляшанки для чіпсів Pringles, відкривши які, бачимо таємні криївки для «дози» (не сказано, чого саме). Люди, яким є що ховати, купують ще й комп’ютерну мишу зі скриткою.

Такі хедшопи толерують майже в усіх країнах на тій підставі, що ці «стильні аксесуари» теоретично не призначені для вживання наркотиків. Розмаїті бонги і люльки «продаються на основі розуміння покупцем того, що ці предмети не будуть використовуватися для куріння заборонених речовин», написано на сайті крамнички. Мабуть, крамарі впевнені в тому, що покупці у футболках із мотивом коноплі розслабляться на кріслі, візьмуть запальничку з принтом коноплі і натовчуть бонг з портретом Боба Марлі… тютюном.

Влада рідко здіймає галас з приводу хедшопів, бо самі крамнички не поширюють наркотиків. Але сьогодні це змінюється. В інтернеті та майже в кожному великому місті від Лондона до Лос-Анджелеса продаються психотропи нового класу – «легальні стимулятори», або «дизайнерські наркотики». Вироблені в лабораторіях, а не на схилах Анд або полях опіумного маку в Афганістані, ці синтетичні наркотики мають властивості натуральних продуктів. Одні є близькими родичами екстазі. Інші мають ефект канабісу. Кардинальна відмінність у тому, що в більшості юрисдикцій ці хімічні стимулятори, які швидко розвиваються, абсолютно вільно можна продавати, тримати в себе і споживати.

Я запитав чемного бородатого молодика за прилавком, чи продаються в нього легальні стимулятори. «Ну, насправді це не “стимулятори”, вони не призначені для внутрішнього вживання людиною, – на його вкритому ластовинням молодечому обличчі не здригнувся жоден м’яз. – Але, – і він злегка повів бровою, – ось можете поглянути на запашні речовини для ароматерапії». Я попросив кілька на пробу, і він мені дістав з-під прилавка кілька пакетиків найбільш, на його думку, популярних препаратів («Звичайно, радити нічого я не можу»). Блискучі пластикові пакетики розміром і товщиною схожі на упаковку бейсбольних карток. Кожний коштує 10 фунтів і містить один грам «запашних речовин», чи як там їх ще називають. Один пакетик називався «Оглушливий джокер»; на ньому обличчя з сонцезахисними окулярами, дредами й растафаріанським капелюхом на голові; на іншому – «Псі-клоні» – буяння барв і плетиво об’ємних літер. З «Годинникового помаранча» на мене п’ялося помаранчеве очне яблуко у вигляді циферблата.

Продавець відмовляється говорити будь-що про відповідну якість різних сумішей, а пропонує натомість мені самому пошукати відповіді в інтернеті. Побіжний пошук у мережі дає різні відгуки: «Крутяяяяк… кайф на три доби!!!!!!» – пише автор п’ятизіркового рейтингу «Годинникового помаранча». Інший користувач цієї речовини каже, що «побував у пеклі та обіймався з туалетом цілу вічність, тихцем плачучи й чекаючи, доки воно припинить гупати в голові». У кожному разі з’ясовується, що для ароматерапії ніхто ці пакетики не використовує.

Бізнес легальних стимуляторів може радикально змінити наркоіндустрію. Як цій категорії наркотиків вдалось уникнути заборони і що означає їхня поява для інших наркодилерів?

• • •

Аби зрозуміти, як легальні стимулятори захопили міжнародний наркоринок, рушаємо до Нової Зеландії. Чудовий тихоокеанський архіпелаг, де пустують гобіти, може здатися непридатним для створення хабу міжнародного наркотрафіку. Чи везли б ви кораблем наркотики до Нової Зеландії, аби потім експортувати кокаїн і героїн по всіх усюдах? Населення країни становить 4,5 млн осіб – приблизно як у Кентуккі. Країна лежить у дідька на рогах – за 1000 миль від південного краю Австралії. Транспорт кокаїну від узбережжя Перу, країни з найбільшими врожаями коки, мав би пропливти 6000 миль. До найбільшого міста, Окленда, немає прямих авіарейсів із країн, де виробляють кокаїн. Тому дістати імпортовані наркотики в Новій Зеландії вкрай важко. Лише один із 200 дорослих уживав кокаїн торік, що вкрай мало для заможної країни (у США, приміром, це 1 із 45). Героїн і поготів зникомий продукт: пропорції його споживання порівняно зі США – 1:6, а з Британією – 1:8.

А проте новозеландці теж люди, і наркотики їм до душі не менше, ніж людям деінде у світі. Якщо їм перепадають наркотики, вони їх споживають у скажених кількостях. Скажімо, канабіс так само нескладно вирощувати на родючих ґрунтах у Новій Зеландії, як і в Марокко або Мексиці. Новозеландці його вирощують і курять у величезних обсягах; за даними ООН, ніде в світі не палять більше марихуани на душу населення, ніж у Новій Зеландії, де за минулий рік один із сімох дорослих хоч раз обдовбувався. Але йдеться не лише про травичку: новозеландці на другому місці за споживанням амфетамінів73, що виробляються в невеличких лабораторіях, розкиданих по островах. Попри невелике населення, у Новій Зеландії влада щороку закриває більше лабораторій із виробництва кристалічного метамфетаміну, ніж у будь-якій іншій країні, крім США та України74. Може, завозити наркотики в країну й важко, але новозеландці самі стали експертами у виробництві й споживанні наркотиків.

Роман Нової Зеландії з синтетичними наркотиками розпочався на зламі