Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— Як можна судити про щось, не спробувавши його? Настав час дізнатися смак божественної хмарки, а потім вже судитимеш. Або я тебе силоміць примушу.

Він вигнув брову.

— Силоміць? Це вже схоже на шантаж, Ангелятко. А ще більше на залякування.

— Називай це як хочеш, але я не відступлюсь.

— Гаразд, — погодився Ітан, а в темно-карих очах танцювали чортенята. — Давай.

Мене насторожила така швидка здача позиції, але ж цього я й домагалася. Обережно передала йому ріжок. На його обличчі розквітла підступна посмішка, а потім він раптом мазнув їм мені по носі. Я тільки встигла видати обурений зойк, коли його гарячий язик злизав залишки морозива. Тіло пересмикнуло, як від удару струмом. 

— Гей! — Я відпрянула і здивовано подивилась на нього, поки серце шалено плясало. Жар поширився по тілу.

Ітан відсторонився, із задумливим виглядом провів язиком по губах, а потім безневинно помітив:

— Щось я мало скуштував.

І після цієї фрази багатозначно глянув на мене.

Я вихопила морозиво у нього з рук, а потім слова самі вирвались з мене:

— Ти мене облизав.

— Невже? — Хлопець вигнув брову. — Я всього лише виконав твоє прохання.

— Ти...

Я торкнулася вологої і липкої шкіри, якої кілька мить тому торкався його язик. Це сталося так несподівано, що повністю вибило мене з колії. 

— Страшенно гарний спокусник? — На його обличчі з'явилася самовдоволена посмішка. — Думаю, ти маєш рацію. — Він натиснув на педаль, і машина зрушила з місця.

— Самовпевнений зухвалець, який не знає меж.

Його посмішка стала ще ширшою.

— Ти сьогодні прямо розщедрилася на компліменти. Досі так витріщатись на мене. Я ж не з'їм тебе. — Після цієї фрази він відірвався від дороги, обвів мене поглядом, у якому знову зароджувалися чортята. — Абооо…

— Мовчи, — зупинила його. — Навіть знати не хочу.

— Як забажаєте, міс Діас.

— Це було не смішно. Ти знаєш, що треба спочатку питати дозволу людини, перед тим як облизувати її шкіру? Чув колись про особисті кордони? Порушуючи їх, люди демонструють свій егоїзм та неповагу до інших. 

Він цокнув язиком.

— Тобі ніхто не говорив, що ти занадто серйозно все сприймаєш? Будь простішою. Це всього лиш жарт, Ангелятко.

— Але когось він може сильно образити. Комусь це неприємно. Ми не настільки близькі, щоб ти облизував мене. Поважай мій особистий простір.

Кути його губ піднялись вгору.

— Слухаюсь, мем.

Якийсь час ми їхали у тиші. Я дійшла до висновку, що Ітан лише любить дуріти. Без свого сканера було незвично. З одного боку мені це подобалося, адже я могла відпочити від чужих емоцій, які добряче мене втомлювали. З іншого — це стало такою повсякденною справою, як дихати. А тепер здавалося, що один із органів почуттів перестав працювати.

Раніше завдяки своїй особливості мені здавалося, що я здалеку спостерігаю за життям інших і читаю їх як відкриту книгу. Все було просто, зрозуміло і під моїм контролем. Я знала, чого чекати від людей. Навіть від Ембер, хоч у її випадку сподівалася на протилежне. А з Ітаном...

Я глянула на профіль хлопця. Розкуйовджене каштанове волосся, густі брови, прямокутне обличчя з виразними рисами і чітким підборіддям.

…. з ним все було інакше.

Ітан відірвався від дороги, глянув на мене і спитав:

— Що ти любиш?

— Квіти, — машинально відповіла. — Хенк казав, що потяг до них дістався мені від мами.

— А в тебе є якась улюблена квітка?

Я усміхнулась.

— Як когось можна виділяти? Усі рослини прекрасні по-своєму.

— Спитаю по-іншому, чи є така квітка, якою ти дорожиш більше ніж іншими?

— Ні. 

І тут мені на думку спала геніальна думка.

— Стривай!

— Що таке? — Хлопець знизив швидкість.

— Ти можеш заїхати до квіткового магазину? Він недалеко звідси. Я там надовго не затримаюсь.

— О'кей. — Він кивнув. — Хочеш придбати новий експонат у свою колекцію?

Я скривилася.

— Це не колекція, а живі організми. Місіс Мур — власниця цієї крамниці та мама Рене — обіцяла мені, що до них сьогодні завезуть верес. Він не дуже популярний в нашій місцевості, але мені подобається. Хоч він простий, але гарний, — натхненно розповідала я, а потім замріяно зітхнула. — Взагалі, я хотіла б опинитися на фестивалі на честь цвітіння пізньоцвіта в Деріленді.

Повернулася до хлопця і радісно продовжила:

— Його листя з'являється ранньою весною. Влітку воно відмирає, а восени розпускаються білі або світло-фіолетові квітки. Їх вважали улюбленими квітами засновника міста, тому всі декоративні грядки у центральному парку Деріленда засаджені ними.