Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

Різнобарвні тканини із загадковим призначенням були напрочуд гарними, і Ґендзі мимоволі подумав, що в цьому ремеслі пані Ханацірусато не поступиться самій пані Мурасакі. Для носі самого Ґендзі був приготований шовк з квітковим візерунком, майстерно нанесеним з використанням соку недавно зірваних квітів.

«Такий одяг більше личить Цюдзьо. Бо годиться тільки для молодих», — сказав Ґендзі й вийшов.

Юґірі набридло супроводжувати батька в його відвідуванні стількох нецікавих осіб. Занепокоєний тим, що не встиг написати задуманого листа, коли сонце стояло вже високо на небі, він подався до панночки Акасі.

«Панночка ще не повернулася з Південних покоїв. Вона так перелякалася буревію, що вранці ніяк не могла встати», — повідомила йому годувальниця.

«Справді було страшно. Я думав перебути ніч з вами, але не міг залишити бабусю[177]. А що з нашим ляльковим палацом? Уцілів?» — запитав Юґірі, й жінки засміялися.

«Панночка не дозволяє і віялом коло нього змахнути, а сьогодні вночі знявся такий вітер, що, здавалося, розтрощить його ущент. Ми просто не знали, що з ним робити», — розповідали вони.

«А чи не маєте аркуша простого паперу? І туші з пензликом...» — попросив Юґірі, й жінки, вийнявши з шафки панночки кілька аркушів паперу, піднесли йому на кришці від коробки для туші.

«О, я не можу дозволити собі користуватися її папером...» — сказав він, але, згадавши про невисоке звання пані Акасі з Північних покоїв, вирішив, що не варто цим перейматися, і взявся писати листа. Папір був тонкий, бузкового кольору. Юґірі старанно розтер туш, оглянув кінчик пензля і почав зосереджено виводити слова. Однак пісня виявилася шаблонною і тому досить нудною:

«Тієї ночі

Як вітер бушував,

По небу хмари розметавши,

Тебе я ні на мить не забував.

Та й чи забути можу?»

Помітивши, що він прив’язав листа до зламаної вітром тростини, жінки зауважили: «А от Катано-но сьосьо[178] завжди в такому випадку брав до уваги колір паперу».

«О, на таких тонкощах я не розуміюся! Де, в яких луках я маю шукати відповідні квіти?»

Обмежившись кількома словами, Юґірі відповів цим жінкам вкрай сухо, справляючи враження людини суворої, ба навіть зарозумілої. Написавши ще одного листа, він передав обидва Мума-но суке, який, в свою чергу, вручив один чарівному хлопчикові-слузі, а другий — досвідченому охоронцю, пошепки давши кожному відповідні вказівки. Молоді служниці мало не вмирали із заздрості й цікавості, гублячись у здогадах. Коли стало відомо, що панночка Акасі повертається, жінки заклопоталися, пересуваючи штори. Юнакові дуже кортіло порівняти дівчинку з раніше побаченими вродливими жінками, а тому він, усупереч своїй звичці, навмисне затримався і, сховавшись за завісою бічних дверей, заглянув у щілину переносної штори. Нарешті з’явилася панночка, але, як на зло, навколо неї метушилися служниці, і він як слід її не розгледів. На ній було світло-бузкове вбрання, ще не дуже довге волосся віялом розсипалося по плечах. Вона була тендітна й зворушливо-чарівна. «Торік я мав нагоду мигцем побачити її, але за цей час вона значно подорослішала. Тож можна легко собі уявити, якою вона буде, коли її краса розквітне, — подумав Юґірі. — Якщо пані Мурасакі можна порівняти з квітучою вишнею, а дівчину із Західного флігеля — з «ямабукі», то панночку — з гліцинією. Справді, лише китиці гліциній, що, спадаючи з високого дерева, гойдаються на вітрі, можуть змагатися з нею своєю красою... О, якби я міг і вдень і вночі милуватися вродливими жінками. Шкода тільки, що батько поставив між нами, близькими й рідними людьми, непереборну перепону...» І від таких думок його серце, ще недавно далеке від легковажних помислів, опанував неспокій.

Коли Юґірі прибув у садибу на Третій лінії, там пані Оомія, усамітнившись, молилася до Будди. Серед її прислужниць було чимало миловидих юних осіб, але ні за манерами, ні за вишуканістю одягу вони не витримували порівняння з жінками в будинку на Шостій лінії. А втім, по-своєму витон­чені монахині в скромному сірому одязі були цілком доречними в цій сумній оселі й надавали їй особливої чарівності.

Того дня відвідати стару матір приїхав і міністр Двору, тому в покоях запалили світильники, й пані Оомія сама вийшла до сина.

«О, яка це жорстокість, що ви не даєте мені так довго бачитися з онукою!» — скаржилася вона крізь сльози.

«Я незабаром привезу її до вас. Останнім часом вона чомусь засмутилася і дуже змарніла. О, я взагалі не хотів би мати дочок. Від них лише клопіт», — сказав міністр.

Зрозумівши, що син не забув тієї колишньої історії, пані Оомія, співчуваючи йому, більше не наполягала на зустрічі з Кумої-но карі.

«У мене знайшлася ще одна дочка, якась невдаха. Я навіть не знаю, що з нею робити», — поскаржився міністр і засміявся.

«От дивно! Важко повірити, щоб у вас виросла дочка-невдаха!»

«На жаль, вона таки невдаха. Коли-небудь я вам її покажу», — пообіцяв міністр старій матері.

Імператорський виїзд

Головні персонажі:

Ґендзі, Великий міністр, 36—37 років

Тамакадзура, дівчина із Західного флігеля, 22—23 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі

Мурасакі, пані Весняних (Південних) покоїв, 28 років, дружина Ґендзі

Імператор, Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно — син імператора Кіріцубо)

Міністр Двору, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Хотару, принц Хьобукьо, молодший брат Ґендзі, син імператора Кіріцубо

Хіґекуро, Удайсьо, шанувальник Тамакадзури

Стара пані, пані Оомія, мати Аої й То-но цюдзьо, дружина Лівого міністра

Юґірі, Цюдзьо, 15—16 років, син Ґендзі й Аої

Касіваґі, Уцюдзьо, 21—22 роки, син міністра Двору

Кобай, Бен-но сьосьо, син міністра Двору

Ньоґо Кокіден, дочка міністра Двору, наложниця імператора Рейдзея

Омі, дівчина з Північного флігеля, побічна дочка міністра Двору

Хоча останнім часом Ґендзі зосереджено роздумував над тим, яким чином забезпечити Тамакадзурі гідне майбутнє, але в глибині душі, немов безшумний водоспад, вирувала його потаємна пристрасть до дівчини, змішана з жалем до неї і водночас зі страхом, що справдяться підозри дружини й по світу піде про нього поголос. Ґендзі добре знав, що міністр Двору має гарячу вдачу й не терпить найменшої невизначеності, а тому, дізнавшись усю правду, не вагаючись, почне поводитися з ним, як із зятем, чим виставить на посміх усьому світові.

Оскільки на дванадцятий місяць був призначений Імператорський виїзд в Охарано[179] і сила-силенна придворних спішила помилуватися рідкісним видовищем, то із садиби на Шостій лінії також виїхало чимало карет із жінками. На варту Зайця[180] найвища процесія вирушила з палацу, проїхала через ворота Судзаку й, досягнувши П’ятої лінії, звернула на захід. До самої річки Кацура не залишалося жодного місця, вільного від карет. Зазвичай церемонія Імператорського виїзду не була нічим примітною, але саме цього разу принци й високі вельможі приділили особливу увагу вибору як коней, так і збруї. Їхні охоронці й конюхи, відповідного зросту і зовнішності, дивували розкішним вбранням. Імператора супроводжували Лівий, Правий міністри та міністр Двору, всі радники й навіть особи низького звання. На придворних, включно з особами п’ятого і шостого рангів, був зелений верхній і світло-фіолетовий нижній одяг. У повітрі кружляв легкий сніжок, тож і погода видалася на диво