Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Игнат
Сподіваючись, що випите віскі і моральна втома змусить Міру поспати довше, я дістав телефон і натиснув на пропущений виклик від начальника служби безпеки.
- Що в тебе?
- Знайшли, - почав звітувати Антон, - Цей Олег Нікітаєв з дитбудинку. Жив там із дитинства, а після того, як утік у шістнадцять, змінив прізвище, тому й важко було відстежити. І так, ти був правий! Одна прибиральниця на пенсії згадала, що він потоваришував з однією дівчинкою і почав її захищати від усіх. Прибиральниця розповідала, що вона була схожа на ангела зі світлим хвилястим волоссям (точнісінько слова літньої жінки, не мої) і виявилася непристосованою до нового середовища. Ходила всюди хвостиком за ним. З'явилася вона в дитбудинку приблизно в сім років. А коли їй виповнилося десять зникла. Найголовніше, що пам'ятає про цю дівчинку тільки прибиральниця, більше ніхто. Ми перерили весь архів дитбудинку - нічого! Жодної згадки про неї. Виходить, вона з'являється в дитбудинку в сім років з нізвідки і зникає в десять в нікуди, а рівно через десять років оголошується дружиною того самого друга-захисника Нікітаєва Олега.
- Чому, по-твоєму, це не маячня пенсіонерки? - я розумів, що якщо це звичайні фантазії старої дами, то Антон не став би мені про них доповідати.
- Тому що звали дівчинку Мирослава, і, як прибиральниця чудово пам'ятає, дівчинка впадала в істерику, якщо до неї зверталися як "Міра". Так називати її мали право тільки батьки, твердила вона. Там якась травма замішана.
Насилу проковтнувши застряглий клубок у горлі, я все ж уточнив:
- Що з батьками?
- Про це особливо тоді не поширювалися, ходили тільки чутки, що померли вони в неї на очах.
Якщо до цього моменту в мене ще й залишалися мінімальні сумніви, то тепер і вони зникли. Жалість? Ні! Це почуття в мене вже давно атрофувалося! Це було щось інше!
- Моя! - самому собі пробурмотів я.
Міра тепер завжди буде під моїм захистом.
- Ігнате, може не поспішай?! Невідомо ще хто вона така. Розкопаємо інформацію і будеш вирішувати, що робити. Чи варто так ризикувати заради...
- Мені все одно хто вона така! - зі злістю перебив я, - Міра буде моєю дружиною!
- Гаразд, вибач! Я зрозумів. Будемо рити далі, - відступився Антон.
- Вона чогось боїться і цей страх тягнеться з минулого. Мені потрібно знати! Сама вона мені не розповість. Уперта, як осел. І навіщо, б***ь, потрібен був цей довбаний фіктивний шлюб? Дізнайся все за будь-яку ціну! - кинув слухавку.
Я ненавидів брехню у всіх її проявах з малого дитинства. Але з моєю милою брехухою були свої рахунки. Бачу ж, що любить, хоче, але все одно бреше. Правду я дізнаюся, це факт. У міру складності й тяжкості брехні і будуть вжиті для неї наслідки.
*
Я не церемонячись зайшов до кабінету і, не дивлячись на відвідувача, який сидів у кріслі, наказав йому:
- На вихід! - мужик виявився нетямущим, довелося відвернутися від своєї колишньої дружини, що сиділа в сусідньому кріслі, і подивитися на нього.
Мій "переконливий" погляд мало хто міг проігнорувати. Він встав і вийшов. Я сів на його місце.
Настя невимушено дивилася на мене, не відчуваючи жодної загрози. Вона ще не знала, яким я можу бути.
- Настя, ти знаєш чому я з тобою одружився? - спокійно запитав я.
Вираз її очей змінився, з'явилися перші ознаки тривоги. Вона промовчала.
- Ти була розумною. Прийняла всі встановлені мною правила. Не влаштовувала скандалів. Тому я так щедро обійшовся з тобою при розлученні. Але ти раптом різко отупіла, - я піднявся, підійшов до неї і, нахилившись, поклав руки на підлокітники її крісла, - Ти розумієш, що я можу з тобою зробити?
- Ігнат, навіщо ти так? Я намагаюся врятувати наш шлюб. Адже ти теж хочеш усе повернути, інакше чому нікому не сказав про розлучення і досі носиш каблучку? - її голос звучав перелякано, - Адже нам було добре разом.
- Усього лише зручно, - я заправив їй пасмо волосся за вухо і ніжно, але від того не менш серйозно, вимовив, - З твого рахунку, який завдяки мені не хило поповнився після розлучення, вже знято вісімдесят відсотків від загальної суми.
Я знаю, що вона бачила в моїх очах - лякаючу порожнечу. І нарешті до неї повністю дійшло - результат її необачного вчинку має місце бути.
- Ігнат, ти не можеш..., - ледве чутно прошепотіла вона.
- Я вже це зробив, - різко сказав я, випроставшись, - Завтра звільниш квартиру.
- Але де я житиму? - блідість її зовсім не прикрашала.
- Повернешся до себе. Навіщо тобі п'ятикімнатна квартира в центрі? Я бачу, що в такому величезному просторі тобі в голову лізуть маячні ідеї.
Настя встала з крісла і відійшла в інший кінець кабінету.
- Ігнат, що в ній такого? - якщо раніше вона і намагалася тримати себе в руках, то тепер повністю втратила самоконтроль, - Чого немає в мене? Адже вона тебе не любить. Такі як вона, злидні, визнають тільки грошовий еквівалент. Всіма силами намагаються вилізти зі своїх нетрів. Як щури...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я хворий тобою, Валерія Дражинська», після закриття браузера.