Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 14.2

Варто з'явиться в офісі, як мене відразу ж бере в обіг Олександр.

— У мене зараз немає часу на будь-які обговорення, у мене щоквартальна зустріч з інвесторами і я зайнятий до вечора, — припечатую його поглядом, проходячи повз свій кабінет.

Але цей вульгарний піарщик надто нахабний і нетактовний. Проникає крізь двері за мною.

— Я не займу багато часу. Лише хотів узгодити завтрашню зустріч із матір'ю Аделіни.

— Матір'ю? — різко розвертаюся на п'ятах, починаючи злитися. — У нас що сватання? І взагалі, хіба я давав згоду на роботу з Аделіною?

— Ну... Петро Олексійов...

— Петро Олексійович якщо хоче співпрацювати, то повинен обговорювати такі речі зі мною, а не відправляти до мене свого протеже. Я вам не хлопчик, яким можна крутити як заманеться, - зло випльовую я. – А тепер прошу звільнити мій кабінет, якщо немає нічого термінового.

Я вичікувально дивлюся на нього, але хлопця я, схоже, недооцінив. Дмитрук йому гроші не просто так платить.

— Ви зовсім не зацікавлені.

— Геть! - Зриваюся, показуючи йому пальцем на двері. Тут же на порозі з'являється моя секретарка. Перелякана та схвильована.

— Даміре Костянтиновичу, мені викликати охорону? – цікавиться вона, не наважуючись пройти далі.

— Ні, все гаразд. Олександр вже йде. Правда ж? – їдко цікавлюся я. - А ще він передасть Петру Олексійовичу, що я сам займуся своєю передвиборчою компанією, і зберу команду з людей, яким довіряю і які можуть запропонувати щось креативніше, ніж піаритися за рахунок дівчаток-блогерів.

Некрасов стиснув пальцями папку, його обличчя червоніє від злості. Він нічого більше не говорить, розвертається, відчиняє широко двері і, зачепивши плечем мою секретарку, нарешті покидає мій кабінет.

— Вам зробити каву? Чи може краще чаю з м'ятою? - Обережно цікавиться дівчина і я швидко пригнічую свій гнів.

— Каву, - прочищаю горло. – І знайди мені, будь ласка, Стаса. З самого ранку до нього не додзвониться. Якщо він знову у СІЗО, то залиш його там.

Різкими рухами я розстібаю верхні гудзики на сорочці. Такий ранок чудовий зіпсували.

— Ой, а ви не знаєте, так? – несміливо питає Марія.

— Чого не знаю?

— Ну, тут така сцена розгорнулася, - дівчина зачинила двері і змовницьки заговорила, - загалом, Стас закрутив роман із дівчиною з відділу кадрів, а сьогодні вони вранці разом приїхали на роботу, і перед входом зустріли іншу дівчину. З якою він також цей во… ну зустрічається. Виявляється…

— Позбав мене цих подробиць і скажи Стасові, що якщо через десять хвилин не з'явиться, то може шукати інше робоче місце. Його особисті справи не повинні впливати на продуктивність!

— Буде зроблено. Конференц-залу до зустрічі я підготувала. Роздаткові матеріали всы на своїх місцях. Проектор уже підключили. Кава буде за п'ять хвилин, Даміре Костянтиновичу.

За що мені подобалася моя секретарка, то це за вміння вчасно заткнутися та перейти до справи. Саме тому Маша затрималась у мене довше, ніж усі інші. А ще тому, що не намагалася спокусити мене. Не залазила на стіл, задираючи спідницю та демонструючи відсутність трусів. Не пропонувала мені розслабитися після важкого робочого дня і вже точно не мала ілюзій на мій рахунок. У нас з нею повне взаєморозуміння і я дуже сподіваюся, що найближы років двадцять вона не вирішить піти в декрет.

Я дістаю з кишені телефон, збираючись відправити повідомлення Аврорі, як він оживає у моїй руці. Дмиртук. Вже починаю шкодувати, що піддався їхнім умовлянням, а ще ж нічого не почалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно