Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

Спенсерова поведінка викликала у мене підозри. Я не знала, до чого це все, та мені геть не сподобалося те, що він майже благав мене повернутися. Тож я йому відмовила. — Зненацька Марді затремтіла. — Я й зараз ніби бачу його перед собою. Спенсер сидів за своїм величезним столом, а його обличчя пополотніло, і він поглянув на мене так, неначе ладен був задушити голіруч. «Ти ще про це пошкодуєш, — сказав Лу страхітливим, спокійним тоном. — На твоєму місці я би забирався з цього міста геть».

Він нагнав на мене такого жаху, що тієї ночі я так і не змогла заснути. А ще відтоді й до сьогоднішнього ранку за мною стежили. Куди б не пішла — за мною всюди йшов назирці якийсь високий, худорлявий чоловік у чорному повстяному капелюсі, низько насунутому на обличчя. Спливло два дні такого переслідування, і я зважилася: спакувала свої речі, повідомила власницю квартири, що збираюся виїжджати, та приготувалась до того, аби покинути місто.

— Куди ж ви збирались податися? — втрутивсь я.

— Я думала про те, щоби поїхати на узбережжя. Хотіла влаштувати собі відпустку, та й могла собі її дозволити, бо заощадила певну суму грошей. Тож вирішила поїхати до моря та перечекати, поки вони про мене забудуть.

Мені геть не хотілося лякати Марді, та я подумав, що навряд чи ті люди колись про неї забудуть. Але вголос промовив лише таке:

— То що сталося потім?

Марді сиділа, тримаючи руки в пелені, й зараз почала їх заламувати. Її очі трохи спохмурніли.

— Мені здавалося, що я чиню страшенно розумно та зможу всіх перехитрувати, — сказала дівчина. — Я домовилася з власницею квартири, щоби вона відправила мої речі на вокзал, а сама довго блукала містом, ведучи за собою того високого чоловіка, що мене переслідував. Я збиралася вислизнути від нього, дістатися вокзалу та покинути місто так, аби ніхто про це не дізнався. — Вона журливо усміхнулася. Коли та мила дівчина усміхалась, я почувався просто пречудово.

— І коли до здійснення мого задуму залишався крок, — продовжила Марді, — аж раптом наскочила на Кертіса. Він не приймав відмов. Причепився до мене смолою, тому решту пообіддя я мусила провести в його товаристві. А тоді він наполіг на тому, аби відвідати вечірку Баррі Г'юсона. Оце й усе.

Я заплющив очі та дав своєму мозкові час розкласти усі ці відомості по поличках.

— Як ви думаєте, чому він привів мене до Г'юсона, а тоді, зрештою, залишив мене?

— Той Кертіс накинув на вас оком? — запитав я.

Це запитання, вочевидь, змусило Марді зніяковіти.

— Він радше чинив на мене тиск, — визнала вона. — А втім, він поводиться так само з більшістю дівчат.

Я мав на думці одразу кілька причин, чому Кертіс привів її до Г'юсона, та не збирався казати про це Марді. Припустімо, що Спенсер планував позбутися Марді, і Кертісові було про це відомо? Якщо серце цього типа трохи розм'якло до Марді, то я не міг його у тому винуватити. Певно, він просто склав Марді товариство, аби потинятися з нею містом і подбати, щоби з дівчиною нічого не сталося. І, коли вона опинилась у Г'юсона вдома, Кертіс вирішив, що якийсь час їй нічого не загрожуватиме. А тоді йому зателефонувала котрась інша жінка, і він мусив забратися геть, залишивши свою підопічну.

Мені сяйнула думка, що насправді увесь цей час Марді аж ніяк не була у безпеці. Все залежить від того, скільки їй відомо. І саме це мені треба було якнайшвидше дізнатися.

— Давайте-но я розповім вам усе, що знаю про цю справу, і тоді ви, можливо, побачите, у яку кепську історію потрапили.

— Я потрапила у кепську історію?

Я вишкірився в усмішці.

— Еге ж. Боюся, що так. — Запаливши наступну цигарку, я заходився розповідати: — Хочу викласти вам усе так, ніби ви нічого не знаєте про цю справу. Якщо викладу все таким чином, то ви, можливо, зможете розтлумачити мені деякі речі. Тож почнімо з самого початку. Отже, майже рік тому Ларрі Ричмонда застрелили. Цей тип був багатий шелихвіст, який називав себе президентом корпорації «Тканини Маккензі». Насправді він був президентом не більше, ніж я, та наразі це несуттєво. Його головна робота полягала в тому, щоби продавати акції компанії своїм друзям-багатіям. І, ніде правди діти, він виконував свою роботу надзвичайно успішно. Та не тому, що Ричмонд був аж такий вправний у торгівлі, а тому, що ті пакети акцій насправді були варті того, аби їх придбати. Їхня вартість постійно зростала, й усі, хто їх придбав, були вельми задоволені. Та насправді корпорація «Тканини Маккензі» була заснована для окозамилювання, щоби приховати якісь незаконні оборудки. У переліку власників її акцій є чимало великих цабе, включно з очільником міської поліції та посадовцями з митного управління. Ричмонд був хитрим гравцем. І поки кожен новий власник акцій купував їх під прикриттям суворого дотримання закону, ніхто з них не мав жодних причин скаржитися. Принаймні спершу саме так і було. Насправді ж Ричмонд ніколи навіть не показувавсь у конторі. Він лише валандався містом, витрачаючи грошики, а всією справою керував Спенсер. — Я підвівся, аби налити собі нову порцію житнього.

Марді сиділа тихенько. Її обличчя трохи зблідло, і вона мала втомлений вигляд. Була вже майже третя година ночі, та я мусив розкласти усе по поличках просто зараз.

— А тоді Ричмонда вколошкали. І це лише пішло на користь фірмі, адже вколошкав його не хто інший, як сам Спенсер. Гадаю, Спенсер просто втомився від того, що Ричмонд лише витрачав гроші, тоді як він самотужки робив усю роботу. Та якби Спенсер загримів за ґрати, почалось би слідство, і таємні оборудки, що стояли за «Тканинами Маккензі», були б розкриті. Такий розвиток подій аж ніяк не влаштовував власників акцій. Я не знаю напевне, але можу припустити, що саме тоді сталося. Вони усі зібралися разом, скрушно похитали головами та дійшли єдиного можливого висновку. Хтось мав стати цапом-відбувайлом.

А Ричмонд був знаний бабій. Не оминав увагою жодної вродливої жінки. Так-от, якраз перед тим, коли його закатрупили, він мав звичку розважатися з однією вуличною хвойдою, а та дівчина часто ходила з таким собі хлопакою на ім'я Вессі — справжнім крутеликом. Що могло