Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Протягом усього часу, поки Купо нездужав, Ґуже ставилися до Жервези дуже люб’язно. Пані Ґуже повсякчас пропонувала свої послуги. Жодного разу вона не вийшла з дому, не спитавши, чи не треба Жервезі чогось купити — цукру, масла, солі. Вечорами, коли варила в себе м’ясо, вона завжди пропонувала гарячого бульйону. А коли бачила, що молода жінка дуже зайнята, навіть поралася в неї на кухні, підсобляла з миттям посуду. Ґуже щоранку брав її відра і йшов до колонки на вулиці Пуасоньє по воду. Це давало можливість заощаджувати два су. А після вечері, коли родичі вже не стовбичили в їхній оселі, Ґуже приєднувалися до товариства Купо. Протягом двох годин, десь до десятої, коваль палив люльку й дивився, як Жервеза клопочеться біля хворого. За вечір він міг і десятка слів не сказати. Втягнувши велику біляву голову в плечі колоса, він розчулено спостерігав, як вона наливає в чашку чай, розколочує цукор, намагаючись не ценькати ложкою. Коли Жервеза поправляла постіль чи тихим голосом підбадьорювала Купо, Ґуже весь аж зіщулювався. Ніколи ще він не зустрічав такої славної жінки. І байдуже, що вона кульгає. Це навіть збільшує її заслугу — п’ястися отак зі шкури, доглядаючи цілий день чоловіка. Що там казати, вона й на чверть години не присяде, щоб попоїсти. Бігала без кінця й краю до аптеки, виконувала всю брудну роботу, з останніх сил старалася підтримувати чистоту в кімнаті, де товклося повно люду. На додачу до всього, вона ніколи не скаржилася, завжди була люб’язною, навіть вечорами, коли від страшенної втоми засинала на ходу з розплющеними очима. І коваль, який став свідком цієї самопожертви, сидячи посеред заставленої ліками кімнати, пройнявся до Жервези глибокою симпатією, коли побачив, як вона усім своїм серцем любить і леліє Купо.
— Ба, старий, ти вже майже й оклигав, — мовив він одного дня до хворого. — Та я, правду кажучи, у цьому й не сумнівався, бо в тебе не дружина, а справжній янгол.
Ґуже мав одружуватися. Принаймні, його мати підшукала для нього одну підхожу дівчину, мереживницю, як і вона, на якій їй хотілося щонайшвидше його оженити. Щоб не засмучувати її, він погоджувався, і на початок вересня вже навіть було призначено весілля. Гроші для молодої родини вже давно лежали собі в ощадній касі. Та коли Жервеза заводила мову про цей шлюб, він хитав головою і повільним голосом шепотів:
— Не всі жінки схожі на вас, пані Купо. Якби всі жінки були такі, як ви, я б одружився на десятьох одразу.
Тим часом минуло два місяці, й Купо міг уже потроху підводитися з ліжка. Прогулювався від постелі до вікна, все ще підтримуваний Жервезою. Там він сідав у крісло Лорійо, витягував праву ногу й клав її на табуретку. Жартівникові, що любив пореготати з переламаних кінцівок у дні ожеледиці, було дуже досадно через власне падіння. Для цього йому бракувало розважливості. Два місяці він пролежав у ліжку, проклинаючи все на світі й діймаючи всіх довкола. Насправді, жити прикутим до ліжка, з перемотаною ногою, твердою, як палиця ковбаси, — ну що це за існування! Ет! Та він уже стелю напам’ять вивчив: у куті алькова є одна тріщина, яку він намалює навіть із заплющеними очима. Потім, коли він зміг сидіти, вмостившись у кріслі, почалися інші скарги. Хіба всидиш довго на одному місці, як та мумія? На вулиці нічого цікавого: перехожих катма, лиш цілий день смердить жавелевою водою, їй-бо, він уже геть заіржавів. Він був ладен віддати десять років свого життя, лише щоб подивитися, як там поживають фортечні мури. І постійно нарікав на свою гірку долю, усіляко її ганив. Це його лихо було несправедливим: так не мусило статися з ним, добрим робітником, не ледарем, не п’яницею. Якби це скоїлося з кимось іншим, йому було б зрозуміло.
— Татусь Купо, — казав він, — скрутив собі карк, добре налигавшись. Не можу сказати, що він на те заслужив, але, принаймні, причина зрозуміла... Я ж був тверезий, сумирний, як ягня, ані краплі спиртного до рота не брав, — і ось на тобі, полетів сторч головою, коли надумав обернутися, щоб усміхнутися до Нана!.. Це вже занадто! Коли є на світі Бог, то якось дивно він порядкує світом. Довіку такого не проковтнеш.
І коли вже цілком оклигав, його прихована злоба до своєї роботи нікуди не поділася. Цілими днями лазити коло тих ринв, як коти, — це заняття для дурнів. А буржуа геть не дурні! Спроваджують вас на смерть, бо занадто страхопудливі, щоб дертися по драбині, а самі вмощуються зручненько в теплі й гадки не мають про знедолений люд. Він навіть сказав, що кожен мусить покривати свій дах власноруч. Хай йому біс! По правді кажучи, так воно й мало б бути: не хочеш, щоб тебе заливало, — ладнай стріху сам. Окрім того, він жалкував, що не здобув іншого фаху, приємнішого та безпечнішого, і не став меблярем абощо. Знову ж таки, це була провина старого Купо: у батьків є така дурнувата звичка живосилом пхати дітей до свого ремесла.
Протягом наступних двох місяців Купо шкандибав на милицях. Спочатку міг вийти тільки на поріг дому і, стоячи біля дверей, покурити свою люльку. Згодом доходив до кільцевого бульвару, де човгав по осонню й годинами сидів на лавці. Він помалу веселішав і під час довгих прогулянок гострив свій меткий язик. Отак, насолоджуючись життям, Купо радів, що нічого не треба робити. Його руки й ноги відвикли від праці, м’язи охопила солодка дрімота, так ніби їх повільно змагали лінощі, які, втішаючи його, користалися довгим одужанням, щоб влізти під шкіру й скувати тіло. Він набирався здоров’я, все більше жартував, вважав життя чудовим і не розумів, чому так не могло бути завжди. Відколи міг обходитися без милиць, став робити довші прогулянки, навідувався до будов, щоб побачитися з товаришами. Стоячи, склавши руки, навпроти недобудованих кам’яниць, Купо шкірився, хитав головою, глузував з робітників, які гарували, і, витягуючи свою ногу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.