Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні, ні, не до лікарні!.. Ми живемо на Новій вулиці Ґут-д’Ор.
Марно було пояснювати, що лікування хворого обійдеться їй дуже дорого, якщо вона забере його додому. Жінка вперто повторювала:
— Нова вулиця Ґут-д’Ор, я покажу, куди йти... Яка вам різниця? Я маю гроші... Адже це мій чоловік. Він мій, і я так хочу.
Мусили врешті віднести Купо до нього додому. Коли чоловіки з ношами пробивалися крізь юрбу, що стовпилася перед аптекою, жінки з кварталу почали жваво обговорювати Жервезу: кобилка ця хоч і кульгає, однак дасть фору хоч кому; звісно, вона врятує свого чоловіка, тоді як у лікарні медики допомагають тяжкохворим хіба що переставитися, не завдаючи собі клопоту з їхнім лікуванням. Пані Бош, відвівши Нана до себе, повернулася й почала розповідати про пригоду в найдрібніших деталях. Її й досі трусило від хвилювання.
— Я йшла купити окіст, стояла отамечки, бачила, як він упав, — повторювала вона. — Усе через донечку: він хотів поглянути на неї, аж раптом тарарах! Ах! Господи милостивий! Не хотілось би мені побачити таке ще раз... Що ж, треба таки сходити по м’ясо.
Цілий тиждень Купо був зовсім плохий. Родина, сусіди — всі чекали, що будь-якої миті він спустить дух. Лікар, дуже дорогий фахівець, який брав по сто су за візит, побоювався внутрішніх ушкоджень. Ці слова страшенно всіх лякали, у кварталі говорили, що в бляхаря від падіння надірвалося серце. Тільки Жервеза, яка ні на мить не відходила від хворого, змарніла, серйозна, рішуча, стенала плечима. У її чоловіка переламана права нога — це всім відомо. Але її вилікують, та й по всьому. Щодо всього іншого — надірваного серця, — то геть пусте. Серце вона теж загоїть. Вона знає, чим його порятувати: турботою, чистотою, щирою прихильністю. Жервеза демонструвала дивовижну віру, була певна, що поставить чоловіка на ноги, досить лише сидіти поруч і тримати за руку, коли його трясе пропасниця. В його одужанні вона не сумнівалась ані хвилини. Цілісінький тиждень жінка провела на ногах, майже не говорила, рішуче налаштована, хай там що, врятувати чоловіка, докладала до цього всіх зусиль, забувши про дітей, вулицю, усе місто. Увечері дев’ятого дня, коли лікар нарешті сказав, що хворий житиме, Жервеза з обважнілими ногами та спиною, що, здавалося, розламувалася, залившись сльозами, упала на стілець. Тієї ночі вона дозволила собі поспати дві години, поклавши голову на краєчок ліжка в ногах недужого.
Нещастя Купо розбурхало всю родину. Матуся Купо сиділа ночами разом з Жервезою, але вже о дев’ятій годині засинала на стільці. Щовечора, повертаючись додому, пані Лера робила великий гак, щоб дізнатися новини. Лорійо спочатку приходили по двічі-тричі на день, пропонували посидіти біля Купо й навіть принесли Жервезі крісло. Однак не забарилися й суперечки щодо того, як глядіти хворих. Пані Лорійо заявляла, що за своє життя врятувала достатньо людей і тепер знає, як це робиться. А ще вона звинувачувала молоду жінку в тому, нібито та відтручує, не підпускає її до братового ліжка. Авжеж, Шкандиба мусить постаратися неодмінно самій вилікувати Купо, бо, зрештою, якби вона не пішла на вулицю Нації і не потурбувала його, то він би й не впав. От тільки тим, як ходить коло нього, вона точно його доб’є.
Коли Жервеза побачила, що життю Купо вже нічого не загрожує, вона перестала стерегти його ліжко з настільки суворою ревністю. Тепер, коли небезпека минула, вона без остраху дозволяла іншим підходити ближче. Уся родина осіла в їхній кімнаті. Одужання мало затягнутися надовго: лікар говорив про чотири місяці. Увечері, коли бляхар міцно спав, Лорійо обзивали Жервезу дурепою. Користі з того, що її чоловік вдома, жодної. У лікарні його б поставили на ноги удвічі швидше. Лорійо був би радий захворіти, дістати будь-якої болячки, щоб тільки показати їй, як він піде до лікарні Ларібуазьєр, не вагаючись ані секунди. Пані Лорійо нібито знала одну пані, яка нещодавно виписалася звідти. І що б ви подумали? Її там годували курчатами вранці й увечері. І обоє бозна-вкотре починали підраховувати, скільки коштуватимуть Жервезі ці чотири місяці одужання: по-перше, втрачені робочі дні; по-друге — лікар, медикаменти; а ще до всього — добре вино та свіже м’ясо. Якщо Купо протринькають лише свої заощадження, то зможуть вважати, що їм пощастило. Але вони муситимуть позичати, це вже неодмінно. О, певна річ, то вже їхнє діло. Однак їм не варто розраховувати на родину, яка не настільки заможна, щоб оплачувати лікування хворого вдома. Тим гірше для Шкандиби, хіба ні? Могла просто зробити, як усі інші, дозволивши його віднести до лікарні. Та виявляється, що вона, на додачу до всього, ще й гордячка.
Якось увечері пані Лорійо раптом єхидно запитала:
— А як там справи з вашою крамничкою? Коли вже її винайматимете?
— Так, — посміхнувся Лорійо, — на вас там ще чекають.
Жервезі перехопило подих. Про крамничку вона й геть забула. Було зрозуміло, як вони зловтішаються, що в Жервези вже не буде ніякої крамнички. Від того вечора, далебі, вони лише вичікували зручної нагоди посміятися з її мрії, яка пішла за водою. Тепер, коли мова заходила про якесь нездійсненне бажання, вони казали, що воно збудеться, коли Жервеза стане господинею чудової пральні на чудовій вулиці. Вони відверто насміхалися з неї. Їй не хотілося вбивати собі в голову якісь гидкі припущення, та насправді здавалося, що Лорійо втішаються нещастям Купо, яке заважає прачці відкрити свій заклад на вулиці Ґут-д’Ор.
І тоді їй самій захотілося пожартувати й показати їм, як охоче вона жертвує грошима заради чоловікового одужання. Щоразу, дістаючи при них ощадну книжку з-під ковпака годинника, Жервеза весело казала:
— Що ж, іду винаймати крамничку.
Їй не хотілося забирати всі заощадження зразу. Брала Жервеза по сто франків, щоб не тримати в себе в комоді таку купу грошей. До того ж вона мала слабку надію на диво, раптове одужання, що дасть їм можливість зберегти бодай якусь частину суми. Щоразу, повертаючись додому з ощадної каси, вона на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.