Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Із квартири мене виставила мама. Вона ледь не криком переконувала, що я маю гарний вигляд та кучеряве волосся дуже пасує до цього образу. Я мала іншу думку, але ця жінка виставила мене за двері та сказала, що внизу мене чекає таксі.

Згорбившись я повільно спускалася сходами, адже ліфт не працював. По дорозі я зустріла батька, який просто не міг, щоб мене не підколоти.

- Файно одяглася, а ось з волоссям біда трішки. Кожний спанієль буде твоїм.

- Дуже смішно, - пирхнула я. - Ці кучері мені генетика від тебе передала.

- Але бачиш, як я гарно з нею борюся, - провів він рукою по дуже короткому волоссю.

- Дуже смішно, - пирхнула я та далі проти волі спускалася. Після слів батька мій настрій став ще гіршим. Пощастило мені, аби саме зараз зникло світло.

Сьогодні точно не мій день. Спочатку на очі Лінка потрапила, потім марево з Максимом, а зараз електроенергія. Страшно подумати, що доля мені приготувала далі? У моє авто вдарить блискавка, чи як я вийду з будинку, то пуститься злива?

Невдовзі я дотягнула ноги до першого поверху, а потім вийшла з під'їзду. На мене одразу прикували свої очі сусідки, які сиділи на лавці. Мабуть, також зараз будуть обговорювати мій вигляд.

- Добрий вечір, - привіталася я до них, йдучи до таксі.

- Добрий, Зоє, - відповіла одна з них, а коли я сіла у авто, то почала одразу щось нашіптувати своїй подрузі на вухо. Ось такі вони люди. Тут усміхаються тобі в обличчя, а через секунду поливають брудом, але, на жаль, така реальність.

Вмостившись на заднє сидіння я одразу витягнула з маленької сумочки телефон та написала Владу:

- Я вже їду. Досі працюєш?

- Добре, будь обережною. Бажаю гарно провести вечір. Напиши, як будеш вдома. Так, працюю.

- Добре, дякую. Не перезавантажуй себе.

- Гаразд, - прийшла мені від нього така відповідь, а потім я вимкнула смартфон та поклала назад до сумки. У мені сиділо бажання зупинити цю автівку та податися додому. Щось мені дійсно сьогодні не щастить.

Біля сьомої я вийшла неподалік закладу, де ми мали зустрітися з Яною. Останньої ще не було, тому я сіла за столик, який ми замовили на перед, та чекала на неї. Також морально я готовилася до того, що мені прийдеться найближчі три або чотири години слухати її хизування.

Я дивилася в одну точку. Так тривало хвилин десять поки перед очима не з'явилася білява голова подруги. Вона мала бездоганний вигляд. Для зустрічі Яна одягла червону сукню, яка облягала її ідеальне тіло, а на шиї красувався золотий ланцюжок. Макіяж дівчина мала стриманий. Ніяких яскравих кольорів. А ось на голові сиділа зачіска - перукар зібрав її волосся на потилиці та виклав у вигляді квітів.

- Надіюсь, ти не довго мене чекала? - запитала вона та впала на стілець. - Трішки не встигала. Поки привела себе до ладу, то жах.

- Та, все добре. Я тут не більше десяти хвилин.

- Ну добре, - усміхнулася білявка. - Гадаю нам треба зробити замовлення, бо я така голодна, що просто не передати.

- Підтримую пропозицію, - відказала я.

Через двадцять хвилин нам принесли суші та пляшку доволі дорогого вина. Поки нам це все готували, то мої вуха слухали розповідь Яни, яка жалілася, що в літаках якоїсь там авіакомпанії не подають напої. Дуже корисна інформація, але я ж вихована людина, тому ловила її кожне слово та удавала, що мені дуже цікаво.

Звісно після декількох ковтків вина стало простіше, але не настільки, щоб не кривитися всередині.

- Ось Новий рік ми провели дуже стримано - тільки їздили у Карпати. Якось мені не хотілося нікуди далеко їхати. Однак не шкодувала грошей на сукню. Я купила її з останньої колекції... Блін, я забула кого, але це не важливо. Проте десять тисяч доларів довелося викласти за неї, але вона просто неймовірна. Пізніше нагадай мені, щоб я показала тобі фото.

- Ага, - усміхнулась я фальшивою усмішкою. Десять тисяч доларів за сукню... За ці гроші можна автомобіль купити. Я шокована.

- А ти як свята новорічні провела?

- Також тихо. Ми з Владом були вдома…

- А що він тобі подарував?

Це питання завело мене у глухий кут, а зверху накрило чорним простирадлом. Що подарував? У нас не прийнято таке. Звісно хтось може щось презентувати, але це по власному бажаню. Але що сказати Яні? Якщо я їй таке видавитиму, то вона мене засміє. Так, мозок, щось швидко генеруй, бо вляпаюся у халепу.

- Влаштував романтичну вечерю та подарував мені сережки, - випалила я та стала відчувати, як мої щоки стали палати. Брехня завжди давалася мені дуже важко.

- Ооо, це дуже мило. Покажеш?

- Ой, а я їх ще не одягала...

- Ну хоч опиши.

- Золоті у вигляді листка зі смарагдами, - сказав мій язик, що перше спало на думку.

- О, вони, мабуть, гарні. А Владислав тебе ще не думає заміж кликати? Ви вже стільки разом живете, навіть більше чим я з Льошею.

Господи! Ну навіщо? І вона в те саме поле? Наче нема іншої теми! Як це вже мене дратує!