Читати книгу - "Артеміс Фаул, Йон Колфер"

Вона швидко злетіла сходами. Із-під останніх дверей у коридорі сочилося бліде світло. Холлі приклала долоню до підлоги, відчула вібрацію. Так, там хтось є. Крики і кроки. Прямує сюди.

Холлі відскочила, притиснулася до оксамитових шпалер. Саме вчасно. Крізь неї промчала якась велика постать і кинулася коридором, обдавши ельфійку вітром.

— Джульєтто! — крикнув чоловік, і ім’я сестри ще довго крутилося в повітрі, навіть після того, як дворецький зник.

«Не хвилюйся, Батлере», — подумала Холлі. Вона насолоджується переглядом боїв. А відчинені двері так і запрошують її до кімнати. Холлі протиснулася всередину, доки механічна рука не зачинила їх перед самим її носом.

На неї чекав Артеміс Фаул, озброєний протизахисним фільтром, умонтованим у сонцезахисні окуляри.

— Доброго вечора, капітане Шорт, — почав він. Упевненості йому не бракувало. — Ризикну сказати банальність, але я чекав на тебе.

Холлі не відповіла, навіть не подивилася йому в очі. Замість того вона оглянула кімнату, перевіривши кожну поверхню.

— Звісно, ви маєте виконувати наказ, який отримали напередодні...

Але Холлі його не слухала, вона кинулася до сталевої полиці, прикрученої до стіни.

— Отже, ситуація майже не змінилася. Ви моя полонянка.

— Так, так, так, — пробурмотіла Холлі, проводячи пальцями по рядам конфіскованої у ельфів зброї. Вона вибрала шолом і натягла його на загострені вуха. Клацнув пневматичний замок, і шолом щільно обхопив череп. Вона в безпеці. Будь-які накази, отримані тепер від Фаула, нічого не означатимуть. Автоматично активувався мікрофон. Зв’язок було поновлено.

— ...на обертових частотах. Трансляція на обертових частотах. Холлі, якщо ти мене чуєш, знайди сховище.

Холлі впізнала голос Фоулі. Хоч щось знайоме в цьому божевіллі.

— Повторюю. Знайди сховище. Каджон нацькував...

— Щось таке, що я маю знати? — поцікавився Артеміс.

— Тихо, — цикнула на нього Холлі, занепокоєна тоном, яким Фоулі передавав повідомлення.

— Повторюю. Вони нацькували троля, щоб відволікти увагу і звільнити тебе.

Холлі спохмурніла. Отже, накази віддавав Каджон. Погані новини.

— Знаєш, неввічливо ігнорувати господаря.

Холлі огризнулася:

— З мене досить.

Вона стиснула пальці в кулак. Артеміс навіть не поморщився. Чому б це? Батлер завжди встигав перехопити удар. Раптом щось привернуло його увагу. На зображенні з камери першого поверху він побачив чоловічу фігуру. Батлер.

— Саме так, хлопче, — недобре посміхнулася Холлі. — Цього разу ти один.

Не встиг Артеміс широко розплющити очі, як Холлі щосили розмахнулася і вдарила свого ворога прямо в ніс.

— О-о-ой, — тільки і сказав він, падаючи на спину.

— Так! Дуже добре!

Холлі зосередилася на голосі, що дзижчав у вусі.

— ... ми транслюємо запис на зовнішніх камерах, тому люди нічого не помітять. Але він уже прямує до вас, повір мені.

— Фоулі! Фоулі, чуєш?

— Холлі? Це ти?

— Я, єдина і неповторна. Фоулі, ніякого запису ще немає. Я бачу все, що відбувається навкруги.

— От малий... Мабуть, перезавантажив систему.

На алеї юрмилися ельфи. Там був і Каджон. Очолював загін ельфів. Посередині юрби височіла п’ятиметрова клітка. Трималася вона на повітряній подушці і стояла якраз навпроти дверей. Команда техніків огороджувала прохід до дверей. Коли активують детонатори по обидва боки доріжки, в той самий час відкриються двері клітки. Пил осяде, і тварюці нікуди буде йти, тільки до головного будинку.

Холлі перевірила інші монітори. Батлерові вдалося витягнути Джульєтту з камери. Вони піднялися на перший поверх і зараз проходили через вестибюль. Якраз на лінії вогню.

— Дарвіт! — вилаялася ельфійка і кинулася до полиць.

Артеміс піднявся на ліктях.

— Ти мене вдарила, — сказав він, не в змозі повірити.

Холлі схопила пару крил «Колібрі».

— Так, Фауле. І ще багато чого можу. Тож лишайся там, де ти є, якщо бажаєш собі добра.

Перший раз у своєму житті Артеміс не знайшов дотепної відповіді. Він відкрив рота, сподіваючись, що мозок прийде на допомогу. Але нічого не трапилося.

Холлі засунула «Нейтріно-2000» в кобуру.

— Правильно, хлопче. Гра скінчилася. Час братися до роботи професіоналам. Якщо будеш слухняним, куплю тобі льодяника, коли повернусь.

Коли Холлі вилетіла з кімнати і помчала коридором зі старовинними дубовими панелями, Артеміс нарешті сказав:

— Мені не подобаються льодяники.

Відповідь була дуже невдалою, і хлопець трохи перелякався. Розчулив, чесне слово: «Мені не подобаються льодяники». Жоден кримінальний авторитет, що поважає себе, не вживатиме слово «льодяник». Доведеться зібрати базу кмітливих відповідей на всяк випадок.

Цілком ймовірно, що Артеміс просидів так кілька хвилин, повністю відключившись від того, що відбувалося, і так би він і лишився сидіти, коли б не грюкнули двері, та так, що навіть фундамент здригнувся. Цього достатньо, щоб вибити із голови мрії.

Перед командиром Каджоном виструнчився ельф.

— Нашийник на місці, сер.

Каджон кивнув.

— Ви певні, що він міцно тримається, капітане? Не хотілося б, щоб троль вийшов із-під контролю.

— Тримається краще, ніж гаманець у гобліна. Ані шпаринки немає між ним і шкірою. Міцніше, ніж...

— Дуже добре, капітане, — квапливо обірвав його Каджон, доки ельф не придумав ще якогось химерного порівняння.

Клітка за ними здригалася так, що мало не падала з повітряної подушки.

— Давайте наказ, капітане. Якщо ми не випустимо його найближчим часом, увесь наступний тиждень мої хлопці відшкрібатимуть...

— Гаразд, капітане, гаразд. Натискайте на кнопку.

Каджон побіг до прикриття, на ходу занотовуючи на екрані маленького комп’ютера: «Нагадати ельфам стежити за своєю мовою. Адже тепер я командир».

— Тисни, Чіксе. Підірви до біса ці двері.

— Так, сер. До біса. Вас зрозумів.

Каджон поморщився. Завтра загальні збори. Прямо вранці. До того часу він уже матиме командирський значок. Ельфи вже не лаятимуться, коли побачать емблему з трьома жолудями.

Чікс опустив захисні окуляри, хоча і перебував під захистом кварцового скла. Окуляри — то круто. Дівчатам подобається. Принаймні, так він уважав. Він так і бачив себе відчайдушним воякою. Усі ельфи такі. Дайте їм пару крил, і він уважатиме себе подарунком для будь-якої дівчини. Але нещасливі спроби Чікса Вербіла справити враження на дівчат — то вже зовсім інша історія. В нашому оповіданні він з’явився з однією-єдиною метою. А саме мелодраматично натиснути на кнопку детонатора. Що він і зробив із великим апломбом.

Два десятки пристроїв вибухнули у своїх гніздах, вибивши два десятки литих циліндрів із кріплень, і ті покотилися зі швидкістю понад тисяча миль за годину. Через кожні п’ятнадцять сантиметрів циліндри билися об землю і піднімали стовпи пилу. Як і обіцяв капітан.